Постанова

від 27.11.2012 по справі 2а-5792/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а-5792/12/1470    Миколаївський окружний адміністративний суд   вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002   П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.   27.11.2012 р. Справа № 2а-5792/12/1470           Миколаївський окружний адміністративний суд  у складі судді Желєзного І.В. розглянувши адміністративну справу в порядку скороченого провадження за позовом ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГС-Інвест", (вул. Нікольська, 52, м. Миколаїв, 54000) про припинення юридичної особи, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом про припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "МГС-Інвест". В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з податкової звітності відповідача вбачається не здійснення ним господарської діяльності, оскільки підприємство не отримує прибуток, що суперечить змісту господарської діяльності та установчим документам, відповідно до яких основною метою підприємництва є одержання прибутку, що, на думку позивача, є підставою для припинення юридичної особи відповідача. До суду не надійшло заперечень проти позову. Ухвала про відкриття скороченого провадження відправлена за юридичною адресою відповідача повернулась з відміткою поштової установи про невручення у зв'язку з закінченням терміну зберігання . Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених вимог, зважаючи на таке. Відповідач як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради  та перебуває на обліку в ДПІ в Центральному районі м. Миколаєва як платник податків. Як вбачається із довідки щодо декларування відсутності фінансово-господарської діяльності від 23 жовтня 2012 року № 1808/15-122, що міститься в матеріалах справи, відповідач декларує відсутність фінансово-господарської діяльності з ІI кварталу 2011 року. Відповідно до п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді. Частина 1 ст. 42 Господарського кодексу України (далі –ГК) визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Частиною 1 ст. 43 ГК передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГК підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Таким чином, підприємці мають право займатися будь-якою діяльністю (крім прямо забороненої законом), ризикуючи доходами. Отже, законодавець передбачив можливість не отримувати прибуток протягом певного часу, при цьому, обмежень такого строку немає. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено заборони декларувати відсутність фінансово-господарської діяльності, якщо це відповідає дійсним обставинам справи. Позивач посилається на закріплення в установчих документах мети господарської діяльності, що в свою чергу обов'язково направлено на отримання прибутку. Оскільки відповідач декларує відсутність доходів, позивач робить висновок про провадження ним діяльності, що суперечить установчим документам, що є підставою для припинення юридичної особи. Відповідно до ч. 2  ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" підставами   для   постановлення   судового  рішення  щодо припинення  юридичної  особи,  що  не  пов'язано  з   банкрутством юридичної особи, зокрема є: - визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також  в  інших  випадках,  встановлених  законом; - провадження нею  діяльності,   що   суперечить   установчим документам, або такої, що заборонена законом; - невідповідність   мінімального  розміру  статутного  капіталу юридичної особи вимогам закону; - неподання протягом  року  органам державної податкової служби податкових декларацій,  документів фінансової звітності відповідно до закону; - наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням. Згідно оглядового листа Вищого адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року № 1776/100/13-08 про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку  Вищим адміністративним судом України) відсутність прибутку у суб'єкта господарювання не є підставою для припинення його як юридичної особи. Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про те, що відповідач порушив вимоги п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України. Вказаний пункт передбачає можливість не провадити господарську діяльність, а, відповідно, і відсутність доходів, а ПК України не відображає це як порушення. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що нездійснення господарської діяльності (не проведення господарських операцій) може бути викликано необхідністю, а вказана “бездіяльність” не є правопорушенням.   Недоведеність позивачем факту заняття відповідачем діяльністю, яка суперечить статуту або заборонена законом, неврахування положень ГК України, який не пов'язує господарську діяльність із обов'язковим отриманням прибутку, а навпаки передбачає, що підприємництво, як вид господарської діяльності, здійснюється на власний ризик, свідчать про необґрунтованість позовних вимог, а тому в задоволенні адміністративного позову належить відмовити. Крім того, оскільки припинення суб'єкта господарювання є санкцією до юридичної особи або приватного підприємця, підстави для її (санкції) застосування повинні бути визначенні безпосередньо законами, мати конкретний вичерпний перелік та не можуть трактуватися довільно (збільшуватись) на підставі суджень контролюючого органу. Вищенаведене в сукупності вказує на невмотивованість заявлених вимог, що є підставою для відмови в позову.                  Керуючись ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - П О С Т А Н О В И В:               В задоволенні позову відмовити.           Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів  в порядку ст. 186 КАС України.   Суддя                                                                                                          І. В. Желєзний