Постанова

від 14.11.2012 по справі 2а/0270/4949/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 листопада 2012 р. Справа № 2а/0270/4949/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара Павла Анатолійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медяної Н.А.

представника позивача: Томенко Р.В.

представника відповідача: Герасименко Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Гідрохаус"

до: Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Гідрохаус" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2012 року відкрито провадження за вказаним вище позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Вінницькою ОДПІ проведену документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Гідрохаус" з питань достовірності нарахування суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Мінераліс" за травень та червень 2011р., результати перевірки відображені в акті № 2458/22-05/35904141. В результаті перевірки були встановленні порушення вимог норм чинного законодавства, на підставі чого було винесено податкове повідомлення-рішення №0000692330 від 22.10.2012р., про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 63308 грн.. в т.ч. за основним платежем 50646 грн., та штрафною санкцією - 12662 грн. Оскільки порушення, які зафіксовані в ході проведення перевірки, не відповідають дійсності, позивач змушений був звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000692330 від 22.10.2012р.

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити в повному об'ємі, в межах заявлених позовних вимог.

Представник відповідача щодо позову заперечував, відповідно до викладеного у запереченнях, які містяться в матеріалах справи, додатково зазначив, що податковий орган під час проведення перевірки позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Гідрохаус" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 14.05.2008р., присвоєно ідентифікаційний код 35904141, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб (а. с. 7).

На підставі направлення №2387/22 від 05.10.2012 року виданого Вінницькою ОДПІ, податковим ревізором-інспектором проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Мінераліс" за травень та червень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №2458/22-05/35904141 від 12.10.2012 року (а. с. 8-18). Висновками вказаного акту зафіксовано порушення п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме ТОВ "Гідрохаус" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду у податковій декларації з ПДВ за червень 2012 року на 50646 грн.

На підставі складеного акту перевірки, Вінницькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000692330 від 22.10.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 63308 грн.. в т.ч. за основним платежем 50646 грн., та штрафною санкцією - 12662 грн.(а.с.32)

Користуючись правом п. 86.7 ст. 86 ПК України, позивач звернувся із запереченням до Вінницької ОДПІ, в зв'язку із незгодою з висновками перевірки, які викладені в акті. За результатами розгляду заперечення, Вінницькою ОДПІ надано відповідь на подані заперечення, якою Вінницька ОДПІ залишила без змін висновки викладені в акті №2458/22-05/35904141 від 12.10.2012р. про проведення перевірки, а заперечення директора ТОВ "Гідрохаус" без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом в результаті перевірки зафіксовано порушення позивачем, що призвели до заниження сум податку на додану вартість за червень 2012 року в розмірі 50646,00 грн. Нарахувавши на вказану суму штрафні санкції в розмірі 12662 грн., відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення на загальну суму 63308 грн.

Відповідно до наданих для перевірки документів Вінницькою ОДПІ встановлено взаємовідносини ТОВ "Гідрохаус" із ТОВ "Мінераліс". ТОВ "Мінераліс" надавало позивачу послуги по виготовленню рукавів високого тиску. Позивачем віднесено до складу податкового кредиту та відображено в додатку до податкової декларації з податку на додану вартість операції з придбання послуг по виготовленню рукавів високого тиску у ТОВ "Мінераліс" за червень 2011року в сумі 50646 грн.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що між TOB "Гідрохаух" та ТОВ "Мінераліс" виникли взаємовідносини щодо виготовлення рукавів високого тиску. Позивачем були направлені ТОВ "Мінераліс" наряди-замовлень, акти виконаних робіт та податкові накладні.

Під час перевірки встановлено, що позивачем віднесено до податкового кредиту та відображено в додатку №5 до податкової декларації з податку на додану вартість "Розшифровки податкових зобов"язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" операції з придбання послуг по виготовленню рукавів високого тиску у ТОВ "Мінераліс" за червень 2011 року в сумі 50646 грн.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з :

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 50646,00 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт та наряди-замовлень.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані TOB "Мінераліс", підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

В контексті даної спірної ситуації акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ "Гідрохаус" по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Зокрема відповідач в своїх доводах посилається на те, що ДПІ у Голосіївському районі проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Мінераліс" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за березень-червень 2011 року. Матеріали перевірки оформлені актом №1177/3-23-40-32486018 від 04.10.2011 року. За наслідками перевірки встановлено ряд порушень норм податкового законодавства. Згідно поданої ТОВ "Мінераліс" податкової звітності, перевіркою встановлено наявність податкового кредиту. Зокрема відповідач посилається на те, що не підтверджується податковий кредит сформований на етапі проходження товарів від постачальників до ТОВ "Мінераліс", згідно викладеного в акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, на підставі чого не підтверджується формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на етапі ТОВ "Мінераліс" до ТОВ "Гідрохаус". А також вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Мінераліс" здійснювалась не відповідно до норм чинного законодавства.

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судом, факти надання позивачеві послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, первинними бухгалтерськими документами.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, яким встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Так, суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №2458/22-05/35904141 від 12.10.2012р. стосовно господарських взаємовідносин між ТОВ "Гідрохаус" та його постачальником ТОВ"Мінераліс", а саме щодо господарської діяльності ТОВ "Мінераліс".

Крім того, факти господарських взаємовідносин ТОВ "Гідрохаус" з ТОВ "Мінераліс" за червень 2011р. підтверджуються первинними бухгалтерськими документами.

Слід наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустили його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності із вимогами закону. Таким чином інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів не може бути розцінена як недобросовісність власне самого позивача.

Вищий Адміністративний суд в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіряємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Мінераліс".

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи видно, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000692330 від 22.10.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гідрохаус" судовий збір в розмірі 633,08 грн. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович