Рішення

від 27.11.2012 по справі 21/5005/8276/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.11.12р. Справа № 21/5005/8276/2012 За позовом Товариства обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "МІКОН", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 30 289,73 грн. заборгованості за поставлений товар

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Булана Ю.М.

Представники:

від позивача - Ясногор І.В., дов. б/н від 01.10.12р.;

від відповідача - Ластіна Ю.С., дов. № 51 від 30.12.11р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Відповідача суми боргу за поставлений товар у розмірі 10 000,00 грн., 3% річних - 795,48 грн., інфляційних втрат - 1 194,25 грн., пені - 18 300,00 грн.

Обґрунтовує свої вимоги наявністю невиконаних Відповідачем зобов'язань за договором за договором № 10/06.2009 від 10.06.09р.

Відповідно до ст. 77 ГРК України в призначених судових засіданнях з 16.10.12р. оголошувалась перерва до 05.11.12р., з05.11.12р. розгляд справи відкладався до 26.11.12р.

Представник позивача в судовому засіданні надав заяву про вихід суду за межі позовних вимог, в якому просить стягнути заборгованість за поставлений товар за накладними № 1943 від 24.12.09 р. на суму 3 840,00 грн., № 1963 від 29.12.09 р. на суму 737,28 грн., № 60 від 20.01.10 р. на суму 3 399,96 грн., всього на суму 7 977,24 грн., в іншій частині позовні вимоги залишив без змін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 02.11.12р. та доповненнях до відзиву від 26.11.12р. просить в задоволенні позовних вимог відмовити, щодо стягнення пені застосувати позовну давність. Пояснює, що за наданими Позивачем видатковими накладними неможливо встановити особу, яка отримала товар, оскільки відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка його отримала (прізвище, посада), а підписи на накладних не відповідають зразкам підписів, наведеним у довіреностях, печатка відповідача на накладних відсутня.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Мікон" (далі - Продавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ" (далі - Покупець, Відповідач) укладено договір № 10/06.2009 (далі - Договір), у відповідності із умовами якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити продукцію в асортименті (далі - Товар), в кількості, по номенклатурі, цінам, строкам і умовам поставки згідно умов цього Договору і Рахунків-фактур, що є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.1. Договір).

Кількість Товару поставленому по цьому договору обмовляється в Специфікації (п.2.1. Договору).

Письмове замовлення на поставку окремих партій Товару, Покупець оформляє не пізніше чим за 3 дні до запланованої дати поставки (п.п. 3.2.1. Договору).

Датою поставки товару вважається дата оформлення видаткової накладної на партію товару в момент поставки товару (п.3.3)

Ціна на Товар домовляється в Специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору (п.4.1. Договору).

Даний Договір відповідно до п.10.5. Договору, вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2009 р., а в частині взаєморозрахунків -до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору.

Термін дії даного Договору починає свій сплив в момент, визначений даним Договором і спливає в момент виконання Сторонами своїх обов'язків по даного Договору. Закінчення терміну дії даного Договору не звільняє Сторін від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії даного Договору (п.п.13.2., 13.3. Договору).

Позивач в позовній заяві посилається на узгодження сторонами поставки на суму 181 241,53грн, однак, доказів в підтвердження цього суду у встановленому законом порядку, не надав.

Відповідно до специфікацій, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с.37-58) сторонами узгоджено поставку товару на суму 127 648,31 грн.

Факт виконання Позивачем своїх зобов'язань з поставки Відповідачу товару підтверджується накладними, а також довіреностями на отримання відповідачем цінностей, які знаходяться в матеріалах справи та підтверджують отримання товару саме Відповідачем.

Згідно Договору умови оплати: відстрочка платежу 30 календарних днів (п.5.2. Договору).

Пунктами 5 Специфікацій також встановлено, що покупець здійснює розрахунки за поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту кожної одночасної передачі товару.

Як зазначено в позовній заяві та не заперечується відповідачем, за поставлений по Договору товар Відповідач здійснив часткову оплату на загальну суму - 171 241,53 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 10 000,00 грн. за поставлений товар по накладних:

- № 1877 від 11.12.2009р. - недоплата в розмірі 1 602,76 грн.;

- № 1908 від 17.12.2009р. в розмірі 420,00 грн.;

- № 1943 від 24.12.2009р. в розмірі 3 840,00 грн.;

- № 1963 від 29.12.2009р. в розмірі 737, 28 грн.;

- № 60 від 20.01.2010р. в розмірі 3 399,96 грн.

Поставка товару по накладних № 1877 від 11.12.2009р. та № 1908 від 17.12.2009р. підтверджується матеріалами справи, товар, зазначений в цих накладних відповідає товару, зазначеному в Специфікаціях та не заперечується відповідачем.

Як зазначено позивачем, по накладній - № 1877 від 11.12.2009р. відповідачем отримано товар на суму 13 236,24 грн. та недоплата по цій накладній складає 1 602,76 грн., по накладній № 1908 від 17.12.2009р. здійснено поставку товару на суму 420,00 грн., однак доказів оплати товару відповідачем не надано.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами поставки, які регулюються нормами законодавства про поставку, в тому числі параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі -продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, зобов'язання відповідача оплатити товар по накладній № 1877 від 11.12.2009р. виникло з 11.01.2010р, а по накладній № 1908 від 17.12.2009р. - з 17.01.2010р.

Відповідачем не спростовано отримання товару за цими накладними , доказів повернення товару або погашення боргу суду не надано, отже, приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2 022,76 грн.

На загальну суму основного боргу позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, зазначений вид забезпечення виконання зобов'язань є спеціальним заходом майнового характеру, який стимулює належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.4. Договору передбачено, що Покупець, у випадку порушення Покупцем строків оплати, вказаних додатках цього Договору, Покупець оплачує Продавцю пеню в розмірі 0,5%за кожний день прострочення від вартості неоплаченої партії Товару.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, щов договорі за взаємною згодою сторін передбачено стягнення пені за весь термін прострочення та перевіривши розрахунки Позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Законодавство", судом встановлено, що сума пені від простроченої суми боргу в розмірі 2 022,76 грн. повинна складати 889,92 грн. за період з 11.01.2009р.по 24.09.2012р.

Однак, відповідачем у відзиві на позов заявлено про пропуск позивачем строку для звернення до суду з позовом про стягнення пені, встановленого в один рік у зв'язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно до п.1.ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.3, 4 ст. 267 ЦК України).

Приймаючи до уваги викладене, суд застосовує позовну давність та відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені по накладних № 1877 від 11.12.2009р. та № 1908 від 17.12.2009р.

Також позивач просить суд вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача заборгованість за поставлений та неоплачений товар по накладних № 1943 від 24.12.2009р., № 1963 від 29.12.2009р.та № 60 від 20.01.2010р. на загальну суму 7 977,24 грн.

Відповідач отримання товару по цих накладних не заперечив, однак у відзиві на позов заперечив проти стягнення з нього заборгованості та зазначив, що позивач не надав суду доказів направлення йому замовлень на поставку товару від відповідача, послався на відсутність укладених сторонами Специфікацій до Договору, які є невід'ємною частиною Договору, щодо поставки товару по накладних № 1943 від 24.12.2009р. та № 1963 від 29.12.2009р.

Щодо поставки товару по накладній № 60 від 20.01.2010р. відповідач вважає цю поставку позадоговірною, оскільки строк дії договору скінчився 31.12.2009р.

З цього приводу суд зазначає наступне.

За приписами п.3 ст. 80 Господарського кодексу України при укладанні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.

Приписами ч. 2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Представник позивача в судовому засіданні заявив письмове клопотання про вихід суду за межі позовних вимог та стягнення з відповідача спірної суми поза межами Договору № 10/06.2009 від 10.06.09р.

Як вбачається з тексту позовної заяви, предметом позову у даній справі (матеріально-правовою вимогою) позивачем зазначено стягнення з відповідача суми за поставлений товар; підставою позову (обставинами, на яких ґрунтуються вимоги позивача) вказано постачання відповідачу товару, підтверджене накладними на його отримання та довіреностями, виданими відповідачем та наведено законодавство (ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, , 530, 625 ЦК України), на підставі якого подано позов.

В ході розгляду справи підстава позову та законодавче обґрунтування позову залишились незмінними.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе клопотання позивача задовольнити та вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 ЦК України, для правочинів (за змістом ч.2 ст.202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відтак, судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що шляхом підписання накладних на отримання товару № 1943 від 24.12.2009р., № 1963 від 29.12.2009р., № 60 від 20.01.2010р. в силу ст. ст. 11, 202, 206, 655 ЦК та ст. 181 ГК України виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, які свідчать про отримання відповідачем від позивача товару на загальну суму 7 977,24 грн.

Відповідачем у добровільному порядку оплата товару не здійснена, у зв'язку з чим за останнім виникла заборгованість у сумі 7 977, 24грн.

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, враховуючи, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, то , в такому випадку слід керуватися вищевказаною нормою Цивільного кодексу України - ст. 692 ЦК України, яка передбачає, що покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого, зроблено не було; тобто, за встановлення факту належного отримання товару відповідачем, накладні, за якими відповідач отримав цей товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Суд вважає помилковим посилання відповідача у відзиві на те, що обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання - здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, посилаючись при цьому на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Даний висновок підтверджується практикою ВГСУ, викладеною в постановах від 17.05.2012 р. № 13/196, від 22.10.12р. № 5011-57/7051-2012, від 25.11.10р. № 22/132 (а.с. 93-99).

Судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати товару, отриманого по накладних № 1943 від 24.12.2009р., № 1963 від 29.12.2009р.та № 60 від 20.01.2010р. на загальну суму 7 977, 24 грн.

У зв'язку з несплатою відповідачем зазначеної суми, позивач 10.09.2012р. направив відповідачу вимогу № 10/09 про оплату заборгованості за отриманий товар, в тому числі й по зазначеним накладним. Однак, відповідач вимоги позивача не виконав, борг не сплатив, доводи позивача не спростував.

З врахуванням викладеного, з відповідача підлягає до стягнення 7 977,24 грн. по накладним № 1943 від 24.12.2009р., № 1963 від 29.12.2009р.та № 60 від 20.01.2010р.

Оскільки, як встановлено вище, поставка товару за накладними № 1943 від 24.12.2009р., № 1963 від 29.12.2009р.та № 60 від 20.01.2010р. відбувалася за межами договору № 10/06.2009 від 10.06.2009р., то й вимоги позивача про нарахування відповідачу пені за неоплату товару за цими накладними є безпідставними на підставі того, що відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства (п.2.1. роз'яснень ВАСУ № 02-5/293 від 29.04.94р.)

Крім того, позивачем за несвоєчасну оплату відповідачем товару нараховано до стягнення 795, 48 грн. - 3% річних та 1 194,25 грн. - інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунки за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Законодавство", судом встановлено, що інфляційні втрати з урахуванням індексу інфляції становлять 1 292, 48грн. за період прострочення:

з січня 2010р. по березень 2012р. по накладних:

- № 1877 від 11.12.2009р. - 205, 75 грн.;

- № 1908 від 17.12.2009р. - 62,46 грн.,

з лютого 2010р. по березень 2012р. по накладних:

- № 1943 від 24.12.2009р. - 493, 06грн.,

- № 1963 від 29.12.2009р. - 94, 66грн.,

- № 60 від 20.01.2010р. - 436, 55 грн.,

однак суд не може вийти за межі суми, заявленої до стягнення позивачем, тому до стягнення з відповідача підлягає 1 194,25 грн. інфляційних втрат.

3% річних за період прострочення також позивачем нараховано невірно та повинні складати 794, 17 грн. за період прострочення з 11.02.20р. по 24.09.12р., з яких за накладними:

- № 1877 від 11.12.2009р. - 129, 92 грн.,

- № 1908 від 17.12.2009р. - 33, 84 грн.,

- № 1943 від 24.12.2009р. - 307, 49грн.,

- № 1963 від 29.12.2009р. - 58, 73 грн.,

- № 60 від 20.01.2010р. - 264, 43грн.,

у зв'язку з чим до стягнення підлягає 794,17 грн. у стягненні 1,31 грн. слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги підтвердженні матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню у розмірі 10 000,00 грн. - за отриманий та неоплачений товар, 1 194,25 грн. - інфляційних втрат, 794,17 грн. - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 49, 82-85, 87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНІЛ" (49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, буд. 174, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25513976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Мікон" (49000, м. Дніпропетровськ, пр-т Гагаріна, буд. 117, к. 16, ідентифікаційний код 30173462) 10 000,00 грн. (десять тисяч 00 коп.) - основного боргу, 1 194,25 грн. (одна тисяча сто дев'яносто чотири грн. 25 коп.) - інфляційних втрат, 794,17 грн. (сімсот дев'яносто чотири грн. 17 коп.) - 3% річних, 637,03 грн. (шістсот тридцять сім грн. 03 коп.) - витрат на оплату судового збору, про що видати наказ.

В іншій частині позовних вимог - відмовити

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.Г. Назаренко Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 27.11.2012р.