Рішення

від 23.11.2012 по справі 5017/2916/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" листопада 2012 р.Справа № 5017/2916/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМАКС ПЛЮС";

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Грегорі Арбер";

про стягнення 154322,47грн.

Суддя Власова С.Г.

Представники:

Від позивача: Михайленко В.В. (на підставі довіреності);

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: 09.10.2012р. за вх.№4609/2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "БОМАКС ПЛЮС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Грегорі Арбер" заборгованості у сумі 154322,47грн. (123313,13грн. основний борг, 13842,91грн. пеня, 2713,43грн. 3% річних), 10000,00грн. витрат на послуги адвоката.

Разом з позовною заявою Позивач звернувся з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на рахунки Відповідача та/або майно, що йому належить на суму заявлених позовних вимог.

23.11.2012р. за вх.№35580/2012 Позивач звернувся з заявою про зменшення суми позовних вимог та просить стягнути 135491,69грн. (123313,13грн. основний борг, 9465,13грн. пеня, 2713,43грн. 3% річних), 10000,00грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідач в судові засідання від 26.10.2012р., 09.11.2012р., 23.11.2012р. не з'явився, відзиву на позов не надав, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, заслухавши представника позивача, суд встановив наступне:

05.01.2011р. між ТОВ "БОМАКС ПЛЮС" (далі - Продавець, Позивач) та ТОВ "Швейна фабрика "Грегорі Арбер" (далі - Покупець, Відповідач) був укладений договір поставки №2, згідно якого Продавець зобов'язався поставляти товар (передавати у власність Покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його (п.1.2. договору). Товар поставляється Покупцю партіями, кожна партія товару визначається замовленням, в якому зазначається найменування товару, кількість товару, розмір та колір товару, що повинна постачатися в конкретній партії (п.2.2.2. договору).

Партія товару, що узгоджена замовленням повинна бути поставлена Покупцю протягом 21 доби з моменті оформлення замовлення. Постачання товару здійснюється на умовах передплати в розмірі 30% від суми замовлення (п.3.1.,3.2. договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється у безготівковому порядку шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця в наступному порядку: 30% вартості товару, яку зафіксовано в рахунку-фактурі Продавця Покупець зобов'язується сплатити в якості передплати, 70% вартості товару яку зафіксовано в рахунку-фактурі Продавця Покупець зобов'язується сплатити протягом 5-ти днів після отримання товару.

Позивач на виконання умов договору протягом жовтня 2011- січня 2012 року поставив Відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними.

Відповідач своїх зобов'язань за договором поставки не виконав, оплату за поставлений товар не здійснив у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 123313,13грн.

15.05.2012р. за вих.№15/05/01 Позивач звернувся до Відповідача з претензією про погашення заборгованості за договором поставки.

У відповіді на претензію відповідач підтвердив наявність заборгованість та просив Позивача розглянути можливість її погашення у термін до 31.12.2012р.

24.07.2012р. Позивач повторно звернувся до Відповідача з претензією сплатити заборгованість.

Станом на день розгляду справи Відповідач своїх зобов'язань не виконав.

Позивач на позовних вимогах наполягає. За неналежне виконання Відповідачем умов укладених сторонами договору поставки №2 від 05.01.2011р., Позивач відповідно до п.п.8.4.,8.5. договору нарахував Відповідачу пеню у сумі 9465,13грн. та згідно ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 2713,43грн.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням визначає правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлює, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а Відповідач зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

З наявних матеріалів справи вбачається, що Позивачем на виконання умов договору відповідно до замовлень Відповідача протягом жовтня 2011- січня 2012 року було поставлено декілька партій товару. Належне виконання Позивачем своїх зобов'язань підтверджує факт прийняття Відповідачем товару і відсутність вимог останнього щодо заміни Товару або відмови від нього. Разом з тим, прийнявши товар, Відповідач, в порушення п. 4.2, 6.2.2 договору не здійснив його оплату в повному обсязі, що призвело до виникнення боргу.

Таким чином станом на день розгляду справи заборгованість Відповідача за договором поставки складає 123313,13грн.

Не здійснивши оплату поставленого Товару, Відповідач фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання умов Договору. Норми ст. 526 Цивільного кодексу України забороняють односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. При чому застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України правопорушення у сфері господарювання є підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності... У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

З урахуванням положень п.4.2. договору, Відповідач повинен був розрахуватись за поставлений товар в якості передплати, 70% вартості товару яку зафіксовано в рахунку-фактурі Продавця Покупець зобов'язується сплатити протягом 5-ти днів після отримання товару, але зазначеного не зробив, внаслідок чого станом на 09.10.2012 р. (дата звернення Позивача із позовом до суду) наявна заборгованість Відповідача складає 123313,13грн.

Статтею 530 Цивільного Кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.8.4,8.5. договору, за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар Покупець (Відповідач) виплачує пеню у розмірі 5 % від суми відмови (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення) за кожний день прострочення, до моменту повного виконання Покупцем (Відповідачем) свого зобов'язання по оплаті. За недотримання строків сплати, зазначених у п. 4.2 Договору, Покупець (Відповідач) сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,3 % від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діла на момент прострочення) за кожний день прострочення.

Ст. 612 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 4,6 ст.231 Господарського Кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Оскільки Відповідач не виконав грошове зобов'язання перед Позивачем, він відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що Відповідач оплатив поставлений товар не в повному обсязі, Позивачем цілком обґрунтовано здійснено нарахування Відповідачу пені в сумі 9465,13грн. та 3% річних в сумі 2713,43грн..

23.01.2012р. ТОВ "БОМАКС ПЛЮС"(довіритель) для надання правової допомоги уклало з адвокатом Михайленко В.В. (виконавець) договір про надання послуг адвоката (далі договір).

Згідно п.1 договору Довіритель доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з надання правової допомоги та представництва інтересів Довірителя з усіма правами учасника судового провадження.

Оплачувати послуги адвоката довіритель зобов'язується згідно з тарифним планом, що є додатком до договору, відповідно до обсягу наданих послуг на підставі виставленого рахунку та/або акту наданих послуг, розрахунки здійснюються шляхом перерахування Довірителем грошових коштів на розрахунковий рахунок Адвоката або готівкою.

30.06.2012р. Довіритель та Виконавець підписали акт про надання послуг.

З матеріалів справи вбачається , що відповідно до платіжних доручень №288 від 01.11.2012р. та №218 від 03.08.2011р. Довіритель сплатив Виконавцю 5000,00грн за послуги відповідно до договору від 23.01.2012р. Сплачена позивачем послуга є оплатою послуг адвоката.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат відносяться витрати на послуги адвоката.

Згідно зі ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України „Про адвокатуру".

Статтею 12 Законом України „Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Разом з позовною заявою Позивач звернувся з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на рахунки Відповідача та/або майно, що йому належить на суму заявлених позовних вимог.

Вимоги позивача щодо накладання арешту на майно відповідача, судом відхилено, з огляду на те ,що позивачем не надані докази, того що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню .

Витрати по сплаті судового збору, віднести за рахунок Відповідача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Грегорі Арбер" (65003 м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 111, код ЄДРПОУ 32093819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМАКС ПЛЮС" (02099 м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 9, код ЄДРПОУ 36159142) 123313 /сто двадцять три тисячі триста тринадцять/грн. 13коп. основного боргу, 9456 /дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість/грн. 13коп. пені, 2713 /дві тисячі сімсот тринадцять/грн. 43коп. 3% річних, 5000 /п'ять тисяч/грн. 00коп. витрати на послуги адвоката, 2800 /дві тисячі вісімсот/грн. 00коп. судового збору.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано в порядку ст. 85 ГПК України 28.11.2012 р.

Суддя Власова С.Г.