Рішення

від 15.11.2012 по справі 5020-1181/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2012 року справа № 5020-1181/2012 За позовом Прокурора Ленінського району м. Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, буд. 11)

в інтересах Севастопольської міської Ради,

держави ідентифікаційний код 24872845

в особі: (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3),

в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго"

Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 03358357

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2),

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПетербургСпецБуд-Крим",

ідентифікаційний код 37314187

(99040, м. Севастополь, вул. Флагманська, буд. 4, кв. 72)

про стягнення 701,10 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Прокурор Ленінського району міста Севастополя) -Алісов О.В. -старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 005827 від 25.09.2012;

позивач (Севастопольська міська Рада) -явку уповноваженого представника не забезпечив;

позивач (КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради) -Чернова І.С. -юрист договірно-претензійного відділу, довіреність № 7655 від 28.12.2011;

відповідач (ТОВ „ПетербургСпецБуд-Крим") -явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

17.10.2012 Прокурор Ленінського району міста Севастополя (далі -прокурор) в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (далі -позивач, КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПетербургСпецБуд-Крим" (далі -відповідач, ТОВ „ПетербургСпецБуд-Крим") про стягнення 38 246,80 грн, з яких: 37 545,70 грн -заборгованість за поставлену теплову енергію; 116,85 грн -3% річних; 584,25 грн -пеня за прострочення оплати.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 6, 24 Закону України „Про теплопостачання", статті 509, 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу теплової енергії № 2079/У від 17.04.2012 в частині внесення оплати за отриману теплову енергію.

Ухвалою суду від 19.10.2012 порушено провадження у справі № 5020-1181/2012 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 15.11.2012.

Ухвалою суду від 15.11.2012 припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 37 545,70 грн у зв'язку із відсутністю предмета спору внаслідок погашення відповідачем суми основного боргу /арк. с. 82-83/.

Таким чином, на розгляді суду залишились позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради 701,10 грн, з яких: 116,85 грн -3% річних та 584,25 грн -пеня.

Присутні у судовому засіданні прокурор та представник позивача (КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради) підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Севастопольська міська Рада надала клопотання про розгляд справи у відсутність її представника; позовні вимоги прокурора підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити /арк. с. 66/.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав письмовий відзив на позовну заяву /арк. с. 69-71/, згідно з яким вважає позов прокурора таким, що підлягає залишенню без розгляду, оскільки Комунальне підприємство „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради не є ані органом влади, ані органом місцевого самоврядування.

У засідання суду 15.11.2012 відповідач явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином: рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення /арк. с. 51/ -за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 47-48/; про причини неявки до суду не сповістив.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача (Севастопольська міська Рада) та відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача (КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради), суд -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю „ПетербургСпецБуд-Крим" (Покупець) та Комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії № 2079/У (далі -Договір) /арк. с. 11-15/.

Згідно з пунктом 1.1 Договору Продавець (позивач) зобов'язується поставити покупцеві теплову енергію до межі балансової та експлуатаційної відповідальності своєчасно та відповідної якості, а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами.

Розділом 2 Договору визначені тарифи за одиницю теплової енергії (з ПДВ), а саме: 1) теплова енергія: для населення: абонентська плата щомісячно протягом року незалежно від наявності приладів обліку теплоносія -1,662 грн/м 2 , оплата за спожиту теплову енергію в опалювальний сезон (додатково до абонентської плати) -103,146 грн/Гкал; для інших споживачів -942,840 грн/Гкал; 2) централізоване опалення за відсутності приладів обліку: для населення: абонентська плата щомісячно протягом року незалежно від наявності приладів обліку -1,662 грн/м 2 , оплата за спожиту теплову енергію в опалювальний сезон (додатково до абонентської плати) -2,606 грн/м 2 ; для інших споживачів -20,567 грн/м 2 ; 3) гаряче водопостачання: для населення при наявності приладів обліку води -14,016 грн/м 3 ; для населення при 16-годинній подачі ГВП на добу -44,15 грн на одну людину на місяць; для інших споживачів -36,55 грн/м 3 .

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що тарифи на теплову енергію затверджуються органами місцевого самоврядування та можуть бути змінені протягом строку дії Договору, про що Продавець повинен повідомити Покупця через засоби масової інформації.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.1 Договору).

Плата за теплову енергію при наявності вузла обліку теплової енергії та гарячої води стягується за їх показниками відповідно до пунктів 10-13 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення на підставі двостороннього акта за показниками вузла обліку. Відмова від підписання акта не звільняє Покупця від оплати теплової енергії у встановленому порядку. Крім того, Покупець щомісячно протягом року сплачує абонентську плату незалежно від наявності приладів обліку (пункт 4.2 Договору).

Абонентська плата (за теплопостачання) щомісячно протягом року:

кількість 5148,30 кв. м

при тарифі без ПДВ 1,3850 грн/кв. м

на місяць без ПДВ 7130,40 грн

ПДВ 20% 1426,08 грн

РАЗОМ з ПДВ 8556,48 грн.

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, за тарифами, які діють на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим Покупцем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, не заявить про неотримання рахунку за розрахунковий місяць.

Відповідно до пункту 4.6 Договору, зміна та затвердження нових тарифів тягнуть зміну вартості теплової енергії з дня введення в дію нових тарифів, при цьому переукладення договору чи внесення змін до тексту цього Договору не здійснюється.

Згідно з пунктом 10.1 Договору цей договір укладено по 31.12.2012; набирає чинності з моменту його укладення; умови Договору застосовуються до відносин між Сторонами, що виникли з 01.05.2012.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було здійснено постачання теплової енергії відповідачеві та виставлені рахунки-фактури за отриману теплову енергію за Договором купівлі-продажу теплової енергії № 2079/У:

- від 21.06.2012 за травень 2012 року на суму 16 042,99 грн /арк. с. 39/;

- від 12.07.2012 за червень 2012 року на суму 8 556,47 грн /арк. с. 40/;

- від 23.07.2012 за липень 2012 року на суму 8 556,47 грн /арк. с. 41/;

- від 21.08.2012 за серпень 2012 року на суму 8 556,47 грн /арк. с. 42/.

Разом: на суму 41 712,40 грн.

Таким чином, зобов'язання за Договором з постачання теплової енергії позивачем виконувались своєчасно та належним чином, однак відповідач оплатив спожиту теплову енергію частково -в сумі 4 166,70 грн (22.06.2012), у зв'язку з чим за період з травня по серпень 2012 року в нього перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 37 545,70 грн.

Викладене стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах позивача про стягнення заборгованості за теплову енергію, 3% річних та пені.

Під час розгляду справи відповідач повністю погасив заборгованість за спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 37 545,70 грн було припинено, про що зазначено вище.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36 1 Закону України „Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що із врахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Даний позов поданий прокурором в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради в особі Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України „Про теплопостачання" одним з основних принципів, на яких базується державна політика у сфері теплопостачання, є державне управління і регулювання відносин у сфері теплопостачання; формування цінової та тарифної політики; взаємної відповідальності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання за якісне постачання теплової енергії та своєчасну її оплату; додержання стандартів, правил і норм усіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.

Статтею 5 Закону України „Про місце самоврядування в Україні" унормовано, що Севастопольська міська Рада є органом місцевого самоврядування, до основних повноважень якого згідно зі статтею 13 Закону України „Про теплопостачання" входить: регулювання діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

З метою забезпечення інтересів держави та територіальної громади щодо організації забезпечення теплопостачання споживачів міста Севастополя, його надійності та ефективності Севастопольською міською Радою створено Комунальне підприємство „Севтеплоенерго".

Рішенням Севастопольської міської Ради № 2974 від 05.04.2005 затверджено Статут КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради /арк. с. 55-62/, відповідно до якого підприємству делеговані повноваження щодо самостійного здійснення господарської діяльності в сфері теплопостачання, вільного укладення господарських договорів та способів захисту своїх прав та законних інтересів.

Зважаючи на викладене, суб'єктом, якому державою в особі Севастопольської міської Ради делеговані повноваження стягувача у спірних правовідносинах з приводу виконання договорів купівлі-продажу теплової енергії, укладених із споживачами міста, є КП „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради.

Отже, подача прокурором даного позову є правомірною, а доводи відповідача щодо неправильного визначення прокурором позивача -неспроможними.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що 17.04.2012 між сторонами укладено господарський договір № 2079/У, який за своєю правовою природою та ознаками є договором купівлі-продажу теплової енергії.

Саме цей договір є підставою виникнення у відповідача обов'язку оплатити позивачеві отриману теплову енергію.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, сторони в договорі домовились, що розрахунки за теплову енергію здійснюються у порядку, визначеному розділом 4 Договору, зокрема, остаточний розрахунок за отриману теплову енергію здійснюється в строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідно до тарифів, діючих на день отримання теплової енергії (пункт 4.7 Договору).

Отже, теплову енергію, отриману у травні 2012 року, відповідач був зобов'язаний оплатити не пізніше 15.06.2009; у червні 2012 року -не пізніше 15.07.2010 і т. д. Останній платіж за позовний період відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 15.09.2012.

Проте, заборгованість, яка склалася за цей період, погашена відповідачем лише 29.10.2012, що підтверджується платіжним дорученням № 254 від 29.10.2012 /арк. с. 73/. Тобто, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 46/ суд зазначає, що позивачем невірно визначено періоди прострочення. Приміром, за теплову енергію, отриману у травні 2012 року, відповідач повинен був розрахуватися не пізніше 15.06.2012, а не 16.07.2012 як зазначив позивач у своєму розрахунку, адже за умовами Договору розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.1 Договору) і оплата здійснюється поетапно: спочатку авансовий платіж (до 15 числа розрахункового місяця - пункт 4.3 Договору, тобто в даному випадку -до 15.05.2012). Остаточний розрахунок за умовами Договору (пункт 4.4) здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто в наведеному прикладі, -до 15.06.2012. Натомість, позивач замість розрахункового періоду (травень) бере до уваги місяць, в якому виписано рахунок (червень), що є помилковим. Водночас, зважаючи на те, що при такому обрахунку сума 3% річних є меншою, а стягнення за менший період є правом позивача, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 17.07.2012 по 20.09.2012 в сумі 116,85 грн підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 4.5 та підпунктом 2 пункту 6.1 Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів за отриману теплову енергію з відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від нарахованої до сплати суми.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Суд погоджується з розрахунком пені, наданим позивачем /арк. с. 45/, хоча і в даному випадку, як і у випадку з 3% річних, позивач неправильно визначив початок періоду прострочення, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 17.07.2012 по 20.09.2012 в сумі 584,25 грн також підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 701,10 грн (116,85+584,25).

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача в доход державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в мінімальному розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір", -в сумі 1 609,50 грн, тобто 2% від ціни позову (38 246,80 грн), але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2012 (1,5*1 073,00 грн).

При цьому судом враховано, що відповідач погасив основний борг лише під час розгляду справи, тобто після подачі даного позову, а тому підстави для звільнення його від сплати судового збору щодо суми основного боргу відсутні.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ПетербургСпецБуд-Крим" (ідентифікаційний код 37314187; 99040, м. Севастополь, вул. Флагманська, буд. 4, кв. 72; п/р 26007010209390 в ПАТ "ВТБ Банк", м. Київ, МФО 321767) на користь Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 03358357; 99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2, п/р 2603700017270 в СФ АТ "Укрексімбанк", м. Севастополь, МФО 384986) 701,10 грн (сімсот одна грн 10 коп.), з яких: 116,85 грн -3% річних; 584,25 грн -пеня .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ПетербургСпецБуд-Крим" (ідентифікаційний код 37314187; 99040, м. Севастополь, вул. Флагманська, буд. 4, кв. 72; п/р 26007010209390 в ПАТ "ВТБ Банк", м. Київ, МФО 321767) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р 31215206783001 у банку одержувача -ГУ ДКС України у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації -22030001 „Судовий збір", код суду 23013519) судовий збір у сумі 1 609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.11.2012.

Суддя підпис В.О. Головко