Постанова

від 19.06.2006 по справі а168/13-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А168/13-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"19" червня 2006 р.                                                                   м. Київ

14 год. 30 хв.          

Господарський суд в складі:

головуючого                                       судді Наріжного С.Ю.

при секретарі                                         Марценюк О.М.

розглянувши адміністративну справу №А168/13-06 за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Меридіан”, м. Вишневе

про стягнення  4514 грн.

Представники:   

від  позивача           Волобуєв В.М. –довіреність;

від  відповідача      Сухоярська Л.М. –довіреність;

                                                             СУТЬ СПОРУ:

                   До господарського суду Київської області звернулось Київське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (далі –позивач) з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Меридіан” (далі –відповідач) штрафу за невиконання встановленого нормативу щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в сумі 4471 грн. та пені в сумі 43 грн.

Відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005 р., спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відносять до компетенції адміністративних судів і розглядаються за правилами КАС України.

Підпунктом 7 пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна ж позиція викладена в п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.02.2006 № 01-8/301 „Про деякі питання, пов'язані із розмежуванням компетенції господарських і адміністративних судів”.

Враховуючи викладене вище, справа №А168/13-06 є адміністративною і провадження по ній повинно здійснюватися господарським судом Київської області на підставі Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник позивача позовні вимоги  в судовому засіданні підтримав,  вважає  їх  обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. А саме, позивач зазначає, що відповідач не створив необхідну кількість робочих місць для інвалідів та не звертався до відповідних органів з метою працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим з нього підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 4471 грн.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №84-юр від 06.06.2006 р. А саме, відповідач посилається той факт, що ним було вжито всіх необхідних заходів щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до чинного законодавства України, про що свідчать звіти  за формою 3-ПН.

В судовому засіданні 08.06.2006 р. оголошувалась перерва до 19.06.2006 р. на 14.30, про що сторони були належним чином повідомлені.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції станом на 2005 р. (далі - Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

З наявного у матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі 10-П1 вбачається, що за звітний період середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства становить 12 чоловік, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем згідно з встановленим нормативом складає 1 місце, проте на підприємстві у 2005 році жодного інваліду працевлаштовано не було.

У статті 20 Закону зазначено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Так відповідно до п.5 Положення про робоче місце інваліда  і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. N314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі –Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Робоче місце має бути атестоване спеціальною комісією підприємства з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів.

          Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;      щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну  службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що відповідачем вживались заходи щодо створення робочих місць для інвалідів на підприємстві у 2005 році.

          Так, відповідно до пункту 1.2 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 224, підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".          

          Згідно з даними звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форма № 3 - ПН), які подавалися щомісячно підприємством відповідача до Києво-Святошинського районного центру зайнятості, підприємство постійно повідомляло про наявність вільних робочих місць для інвалідів згідно визначеного нормативу у кількості однієї особи.

          Що стосується заперечення представника позивача про те, що відповідач в звітах по формі 3-ПН в графі „4” не вказував, що це вакансія саме для інвалідів, то зазначене спростовується оглядом самих звітів, в графі „4” яких чітко вбачається виділення вакансії саме для інваліда, а також листом  Києво-Святошинського районного центру зайнятості від 09.06.2006 р., в якому зазначено, що в частині звітів ТОВ „Авіакомпанія „Меридіан” вакансія для інвалідів виділена.

 Таким чином, відповідач виконав свій обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів і повідомляв про їх наявність центр зайнятості, центром зайнятості інваліди не направлялися для працевлаштування, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскільки відсутня вина підприємства. На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

З урахуванням наведеного господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4471 грн. штрафних санкцій та 43 грн. пені за недотримання  нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись, ст.ст 160-163, п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

            Відмовити  в позові повністю.

          Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя                                                                                                 Наріжний С.Ю.