Ухвала

від 07.11.2012 по справі 2а/1570/4321/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2012 р.Справа № 2а/1570/4321/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарях Сівєлькіній С.Є. та Гончарук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дистриб'юторська компанія «Європродукт»до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -

В С Т А Н О В И В:

07.06.2011 року ТОВ Дистриб'юторська компанія «Європродукт»звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення №0000531540 від 24.05.2011 року.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що податковим органом, при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при взаємовідносинах ТОВ ДК «Європродукт»з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»за період з 01.08.2010р. по 31.08.2010р., було зроблено помилкові висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства, які, в свою чергу, базуються лише тільки акті перевірки ДПІ в Печерському районі м.Києва від 08.02.2011р. ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», а також на тому, що договори між позивачем та цим контрагентом були укладені без мети настання реальних наслідків, тобто в порушення вимог ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України, а отже, є нікчемними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року адміністративний позов ТОВ ДК «Європродукт»задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі №0000531540 від 24.05.2011 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі 02.04.2012 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ ДК «Європродукт»відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи прокурора та представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач -ТОВ Дистрибюторська компанія «Європродукт»(код 32575055, керівник -Бурда В.Б. ), зареєстрований Приморською районною адміністрацією виконкому Одеської міськради 12.09.2003 року, номер запису №15561200000014807, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.1, а.с.68 ).

22.09.2003 року ТОВ ДК «Європродукт»взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №1986, зокрема, позивач є платником ПДВ, та станом на момент розгляду справи підприємство перебуває на обліку в СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі .

11 травня 2011 року, на підставі наказу начальника СДПІ №313 від 10.05.2011р., співробітниками податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ ДК «Європродукт»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах ТОВ ДК «Європродукт»(код 32575055 ) з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(код 6756438 ) за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року (т.1 а.с.87,126 ).

За результатами вказаної перевірки, працівниками СДПІ 12.05.2011 року було складено акт №200/15-4/32575055/22, яким встановлено порушення позивачем приписів п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкових накладних»(затв. наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 та зареєстр. в МЮ України ), завищено суму податкового кредиту всього в розмірі 3044218, 50 грн. (у тому числі по періодах: серпень 2010 року - 3044218,50 грн .); та зроблено висновок про нікчемність угод укладених ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»із підприємствами-постачальниками (т.б. контрагентами по ланцюгу ) за період з 01.07.2010р. по 31.10.2010р. та про відсутність факту поставки товарів в серпні 2010 року від ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»до позивача (а.с.93-95 ).

При цьому, дані висновки перевіряючих про нібито завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ на 3044218,50 грн. були зроблені виключно лише на підставі акту перевірки ДПІ в Печерському районі м.Києва №66/23-2/36756438 від 08.02.2011 року, в якому, в свою чергу, зазначено, що на момент перевірки від 28.01.2011 року місцезнаходження ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(код ЄДРПОУ 36756438 ) невідомо, та, що у даного контрагента фактично відсутні трудові ресурси, виробничі потужності, матеріали та/або торговельне обладнання, власні або орендовані складські, офісні або торговельні приміщення, а також будь-який автотранспорт, необхідний для здійснення основного виду діяльності, первинні та бухгалтерські документи, що засвідчують здійснення господарської діяльності, а тому, правочини, здійснені ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» при придбанні та продажу товарів, не спрямовані на реальне настання наслідків.

В подальшому, на підставі зазначеного вище акту перевірки від 12.05.2011 року (який був складений фактично тільки на підставі акту перевірки ДПІ в Печерському районі м.Києва №66/23-2/36756438 від 08.02.2011р. ), уповноваженою особою СДПІ було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000531540 від 24.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 3805273 грн., в тому числі, за основним платежем -254473 грн. та 63618 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями - за порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені в акті перевірки висновки перевіряючих щодо нікчемності угод укладених між ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»із підприємствами-постачальниками (т.б. контрагентами по ланцюгу ) та угоди між ТОВ ДК «Європродукт»і ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», є необґрунтованими та передчасними, а оскаржуване рішення відповідача - протиправним та підлягаючим скасуванню у зв'язку з тим, що воно винесене необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Так, порядок обчислення та сплати податку на додану вартість, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування регулюється статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями ).

Згідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру ) товарів (робіт, послуг ) та їх кількість (обсяг, об'єм ); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п.7.2.3., 7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг ). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг ). У разі коли частка товару (робіт, послуг ) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура ) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Правила ж формування податкового кредиту безпосередньо визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

У відповідності до приписів п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР , податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених ) платником податку у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного аналізу вказаних норм діючого на той час законодавства, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до свого податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Так, в акті перевірки зазначено, що згідно аналізу податкової звітності ТОВ ДК «Європродукт», а саме - декларації з ПДВ за серпень 2010р., позивачем задекларовано податковий кредит по ПДВ за серпень 2010р. на загальну суму 9284902 грн., у тому числі за рахунок постачальника TOB «Бізнес Стандарт Універсал»на суму ПДВ 3044218,50 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем - ТОВ «ДК «Європродукт»(Покупець) з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(Постачальник) було укладено договір постачання №05/27-07-10 від 27.07.2010 року, згідно з умовами якого, «Постачальник»зобов'язується у строки, обумовлені цим Договором, постачати та передавати у власність «Покупцю»товари, а «Покупець», в свою чергу, зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

При чому, даний договір підписаний належними посадовими особами, а саме: від імені ТОВ ДК «Європродукт»- директором Бурда В.Б., а від імені TOB «Бізнес Стандарт Універсал»- директором Олифировою С.В., прізвища яких, на момент укладення цієї угоди, в свою чергу, були зазначені в Єдиному державному реєстрі ЮО і ФОП. (т.1 а.с.8).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору постачання №05/27-07-10 від 27.07.2010 року, ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»були виписані ТОВ ДК «Європродукт»належним чином оформлені податкові накладні, в яких зазначені усі необхідні реквізити, визначені п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в тому числі і місцезнаходження юридичної особи -продавця, тобто - ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», яке зареєстроване, як платник податку на додану вартість в м.Києві по вул.Архітектора Городецького,11 Б (т.1 а.с.11-80 ).

Окрім того, зазначена вище адреса місцезнаходження ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(т.б. м.Київ, вул.Архітектора Городецького,11 Б ) повністю співпадає і з даними, які вказані у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому, в свою чергу, відсутні будь-які записи про відсутність ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»за своїм місцезнаходженням.

А згідно із наявним в матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ №100263666, ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»з 19.01.2010 року є платником податку на додану вартість (т.8 а.с.204-206 ).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими посилання перевіряючих в акті №200/15-4/32575055/22 від 12.05.2011р. в обґрунтування свого висновку щодо порушення ТОВ «ДК «Європродукт»вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , «Порядку заповнення податкових накладних»(затв. наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 ), на завищення суми податкового кредиту на загальну суму 3044218,50 грн. за серпень 2010 року, на акт ДПІ в Печерському районі м.Києва від 08.02.2011р. №66/23-2/36756438, оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, вищезазначені податкові накладні, виписані ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» на виконання умов договору постачання №05/27-07-10 від 27.07.2010 року ТОВ «ДК «Європродукт», містять всі необхідні реквізити, в тому числі і місцезнаходження постачальника, зареєстрованого на момент укладення спірних угод як платник податку на додану вартість.

Крім того, при цьому слід зазначити, що, виходячи із приписів п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту реально сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), і відсутність в податкових накладних хоча б одного з реквізитів, встановлених п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону , не можна розглядати як виключну підставу для висновку про відсутність у платника податку права на формування податкового кредиту зі сплачених сум податку на додану вартість.

Також судовою колегією встановлено, що товар, отриманий ТОВ ДК «Європродукт»від ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»за вищевказаним договором постачання №05/27-07-10 від 27.07.2010р., був реально оплачений позивачем (в т.ч. з урахуванням ПДВ ), силами позивача транспортований та 02.08.2010 року поміщений на орендовані д/компанією «Європродукт»склади, а в подальшому - реалізований своїм безпосереднім контрагентам, що, в свою чергу, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи численними документами ( 8 томів ), а саме: банківськими виписками, складською довідкою по прибуттю товару, додатком №1 до складської довідки, договорами оренди нежилого приміщення (складу), журналами-ордерами; податковими накладними, видатковими накладними, товарними накладними, транспортними накладними, товарно-транспортними накладними, актами про приймання товарів на відповідальне зберігання, наказом про прийняття на роботу кладовщика, довіреностями, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність та неправомірність посилань посадових осіб СДПІ в спірному акті перевірки на те, що в ході даної невиїзної перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»(а.с.152-196 т.1, а.с.2-249 т.2, а.с.1-243 т.3, а.с.1-251 т.4, а.с.1-248 т.5, а.с.1-242 т.6, а.с.1-250 т.7, а.с.1-172, 195а-195п т.8 ).

Крім того, суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, не приймає до уваги та вважає необґрунтованими і посилання перевіряючих в акті перевірки в обґрунтування висновку про завищення ТОВ ДК «Європродукт»податкового кредиту, на протокол допиту свідка від 18.01.2011 року, постанову про порушення кримінальної справи від 24.01.2011 року та висновок експерта №40 від 03.02.2011 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2011 року по справі №4ск-215/11, вказану вище постанову від 24.01.2011 року про порушення кримінальної справи за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»за ознаками злочину передбаченого ст.205 ч.2 КК України, було скасовану і в подальшому, дану ухвалу Шевченківського райсуду було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 13.07.2011 року.

При цьому, ще слід звернути увагу на те, що в мотивувальній частині постанови Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2011 року по справі №4ск-215/11 зазначено, що в наданих матеріалах, які стали підставою для порушення кримінальної справи за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», відсутні будь-які належні дані, які б беззаперечно підтверджували факти вчинення вказаного злочину саме керівником товариства та свідчили про незаконну діяльність ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», або про те, господарська діяльність ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»якимось чином порушує встановлений законом порядок (т.1 а.с.142-151 ).

Що ж стосується безпосередньо висновку експерта - почеркознавця №40 від 03.02.2011 року, копії якого не має в матеріалах справи, але на який посилаються перевіряючі особи СДПІ у спірному акті перевірки, то судова колегія вважає за необхідне вказати та звернути увагу на те, що дана експертиза (дослідження) була проведена виключно лише в рамках зазначеної вище кримінальної справи №4ск-215/11, постанова про порушення якої, ще 15.06.2011 року скасована судом. До того ж, як видно з актів вказаних вище перевірок, експертом, в даному випадку, досліджувалися лише документи, які підтверджували господарські операції ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»з іншими контрагентами (по ланцюгу ), а не з ТОВ ДК «Європродукт».

Стосовно ж висновків акту перевірки про нібито порушення позивачем приписів ч.5 ст.ст.203,215,216 ЦК України, в основу яких відповідачем покладено ту обставину, що угоди укладені між ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»і підприємствами-постачальниками (т.б. контрагентами по ланцюгу ) та між ТОВ ДК «Європродукт»і ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» є нікчемними, не спричиняють реального настання правових наслідків і порушують публічний порядок, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

А відповідно до ст.202 ЦК України, «правочином»є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до приписів ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ж до вимог ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1,3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин ). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ).

Як видно зі змісту ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Стаття 228 ЦК України вказує, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, слід зазначити, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, ще необхідно вказати, що з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК було викладено у новій редакції та доповнено ст.228 частиною 3.

Таким чином, на підставі ч.3 ст.228 ЦК України чи ст.207 ГК України, недійсність правочинів (господарських зобов'язань ) органи державної податкової служби зобов'язані доводити виключно у судовому порядку.

Також, слід врахувати і те, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності ж таких повноважень, наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, податковим органом, в даному випадку, не надано до суду належних і беззаперечних доказів, які б прямо свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між TOB ДК «Європродукт»і ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»та підтверджували б висновки акту перевірки.

До того ж, судами 1-ї і 2-ї інстанцій під час розгляду справи не встановлено і фактів, які б свідчили про те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне також звернути увагу й на ту обставину та підкреслити, що укладений позивачем договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення податку на додану вартість, - судом не встановлено. В свою чергу, наявність у платника податку (т.б. позивача ) податкової накладної, товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт та фактична сплата вартості отриманих товарів (послуг) з урахуванням ПДВ - є достатніми і належними підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Одночасно, суд апеляційної інстанції ще раз звертає увагу на те, що відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не надано належних і достатніх доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу свого податкового кредиту при обчисленні розміру ПДВ.

Позивачем же, в свою чергу, під час розгляду справи в судах обох інстанцій, у відповідності до ч.1 ст.71 КАС України, навпаки було належним чином підтверджено беззаперечними доказами факт отримання від свого безпосереднього контрагента-постачальника TOB «Бізнес Стандарт Універсал»товарів, факт реальної сплати вартості цих товарів з урахуванням ПДВ, а також факт отримання належним чином оформленої податкової накладної, відповідно до якої, TOB ДК «Європродукт»включив до складу свого податкового кредиту суми ПДВ за серпень 2010 року у розмірі 3044218,50 грн., що підтверджується відповідною податковою декларацією з податку на додану вартість.

Також, судова колегія зазначає, що відповідно до вимог діючого на той час законодавства, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати ) у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

З матеріалів даної справи видно, що і позивач, і його безпосередній контрагент, на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість і вказана обставина не заперечувалася відповідачем.

Крім того, судова колегія також зазначає, що діючим на той час законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими безпосередні контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також цьому підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Однак, незважаючи на ці вимоги законодавства, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту було поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Тому, невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, у відповідності до вимог пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», правомірно було віднесено до складу свого податкового кредиту ПДВ, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкової накладної, оформленої належним чином та виданої підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Наявні ж в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду судів 1-ї та 2-ї інстанцій первинні документи, видані ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»позивачу, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, і належних доказів недостовірності зазначених у них даних відповідачем не надані. Не має таких доказів і в матеріалах справи.

Отже, за таких обставин, судова колегія, як і окружний суд, вважає, що у податкового органу не було жодних підстав для висновку про те, що TOB ДК «Європродукт»сформовано свій податковий кредит з ПДВ в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними.

Таким чином, у зв'язку зі вищезазначеним, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що визначення СДПІ позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість є необґрунтованим та безпідставним, а накладення на нього спірним рішенням штрафних (фінансових) санкцій на підставі зазначених в акті перевірки порушень, відповідно, є протиправним.

У відповідності до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, ще слід вказати, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) свого контрагента та 3-х осіб у другій або третій ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

До того ж, судова колегія звертає увагу на ту обставину, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно ж до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, в порушення цих вимог КАС України, представники відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції не довели та належним чином її не обґрунтували, в зв'язку із чим, судова колегія приходить до висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає діючому на той час законодавству, а зроблені у спірному акті висновки, в свою чергу, є необґрунтованими, передчасними та були зроблені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу СДПІ - без задоволення, а постанову окружного суду -без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко