Постанова

від 12.11.2012 по справі 2а-7252/11/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2012 р. 15:58 Справа №2а-7252/11/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства «Санаторій «Орлине гніздо» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим

за участю прокуратури АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.11р. №0002202301 та №0002262301

за участю представників:

позивача - Хорошко Н.І., довіреність №б/н від 02.08.12р.;

відповідача - не з'явився;

прокуратури - не з'явився;

Суть спору: Дочірнє підприємство «Санаторій «Орлине гніздо» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - позивач, ДП «Санаторій «Орлине гніздо» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим (далі - відповідач, ДПІ у м. Ялта АР Крим) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.11р. №0002202301 та №0002262301, мотивуючи свої вимоги тим, що зазначенні рішення прийняті із порушенням норм податкового законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.06.11р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Листом від 08.07.11р. прокуратура АР Крим повідомила суд про вступ до розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокуратура явку свого представника у судове засідання не забезпечила, про час, день та місце його проведення була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Представники позивача у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника, проти позову заперечував, письмових заперечень не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Санаторій «Орлине гніздо» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» 14.01.1992р. зареєстроване Державним реєстратором Виконавчого комітету Ялтинської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 9).

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів, у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

У період з 16.05.11р. протягом п'яти робочих днів посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Санаторій «Орлине гніздо» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» по взаємовідносинам із Дочірнім підприємством «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» за період з 01.04.10р. по 30.09.10р. За результатами перевірки було складено акт №1172/23-1/02650630/95 від 20.05.11р. (а.с. 21-41).

Перевіркою було встановлені порушення позивачем:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 305622,00грн., в тому числі: за півріччя 2010 року в сумі 92331,00грн. та за три квартали 2010 року в сумі 305622,00грн.;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 244498,00грн., в тому числі по податкових періодах: квітень 2010 року - 4923,00грн., травень 2010 року - 11530,00грн., червень 2010 року - 57413,00грн., липень 2010 року - 65230,00грн., серпень 2010 року - 54848,00грн., вересень 2010 року - 50554,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 31.05.11р. №0002262301 про донарахування податку на додану вартість у сумі 244498,00грн. та штрафних санкцій у сумі 61125,00грн. (а.с. 49), №0002202301 про донарахування податку на прибуток у сумі 305622,00грн. та штрафних санкцій у сумі 76406,00грн. (а.с. 47).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат у сумі 1222489,00грн., у тому числі: за півріччя 2010 року в сумі 369327,00грн., за три квартали 2010 року в сумі 853162,00грн.

Відповідачем вказується, що первинні бухгалтерські документи (накладні, рахунки), складені ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на адресу позивача на поставку продуктів харчування суперечать законодавчим і нормативним документам, не відповідають сутності і не несуть доказовості стовно змісту операції з придбання товарів у ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського обліку.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» отримувало товарі від ТОВ «Торговий будинок «Цитринус», який в совю чергу отримував його від ТОВ «Донпаритет» (ЄДРПОУ 36306594), ТОВ «Мелон ЛТД» (ЄДРПОУ 36511571). Дані підприємства на момент закінчення перевірки мають стан платника 16 «ліквідовано», дата закриття 13.01.11р. та задіяні в схемах мінімізації платежів до бюджету.

За юридичною адресою ТОВ «Торговий будинок «Цитринус»(м.Донецьк,пр.-т Ілліча, 88) розміщена будівля кінотеатру «Донецьк», який зі слів жителів довколишніх будинків не працює більш двох років. В ході обстеження даної будівлі будь-яких орендарів приміщень не встановлено.

На думку відповідача, операції між ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» і ТОВ «Торговий будинок «Цитринус» мали безтоварний характер, у зв'язку із тим, що до перевірки ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не надані первинні документи, які б підтверджували факти здійснення поставки товару.

Також в акті перевірки було зазначено, що як свідчать матеріали виїзної документальної перевірки (акт від 04.03.11р. №347/23-1/02647220/40), ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» ніякої реальної фінансово-господарської діяльності з придбання та продажу продуктів харчування, паливно-мастильних матеріалів, миючих засобів та медичних препаратів не здійснювало, а отже угоди, укладені в період, що перевірявся, ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» з постачальниками товарів та покупцями останнього, не спричиняли реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Фактично на ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відсутні робітники, які б здійснювали операції з оприбуткування та реалізації товару, у тому числі матеріально-відповідальні особи, відсутні транспортні засоби для його перевезення (транспортування), також власні складські приміщення для оприбуткування, зберігання та реалізації, в оренді транспортних засобів для перевезення товару, складських приміщень для розміщення товару також немає.

Операції ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є такими, що не пов'язані із господарською діяльністю позивача, а отже останній по даним операціям не має права на податковий кредит.

На підставі викладених висновків відповідач зробив висновок про порушення позивачем - п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого відповідачем було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 305622,00грн. та нараховано штрафних санкцій 76406,00грн.

Також відповідачем було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість відповідно податкового повідомлення-рішення від 31.05.11р. №0002262301, з яких, за основним платежем 244498,00грн. та штрафних санкцій у сумі 61125,00грн..

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Судом встановлено, що між позивачем та ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» укладено договір постачання товару (продуктів харчування) №5 від 05.03.10р. (а.с.18-20).

В підтвердження його виконання позивачем надані платіжні доручення про сплату товару за зазначеним договором, у тому числі ПДВ (а.с. 136-159).

ДП «Ялтакурорт» утворено юридичною особою - ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відповідно до рішення зібрання акціонерів товариства.

Згідно п. 1.4 Статуту ДП «Ялтакурорт» має право утворювати свої філії. Філією підприємства, у тому числі, є санаторій «Орлине гніздо».

Судом встановлено, що в провадженні Окружного адміністративного суду АР Крим знаходилась справа №2а-5186/11/0170/2 за позовом Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим про визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення порушення завищення валових витрат на загальну суму 25357594грн., в т.ч. за I квартал 2010 р. на суму 588517 грн., за ІІ квартал 2010 р. на суму7252803грн., за ІІІ квартал 2010 р. на суму 17516274 грн., в порушення п. 1.32 ст. 1, п. п. 5.1., п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», завищення податкового кредиту на загальну суму 5119854 грн., в тому числі за березень 2010 р. в сумі 117703 грн., за квітень 2010р. в сумі 191952 грн., за травень 2010 р. в сумі 265131 грн., за червень 2010 р. в сумі 1076811грн., за липень 2010 р. в сумі 1187947 грн., за серпень 2010 р. в сумі 1298599 грн., за вересень 2010 р. в сумі 981711 грн., в порушення п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищення валового доходу на загальну суму 27426687 грн., у тому числі за І квартал 2010 р. в сумі 597069 грн., за ІІ квартал 2010 р. в сумі 7390428грн., за ІІІ квартал 2010 р. в сумі 19439190 грн. в порушення п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», завищення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 5389181 грн., у тому числі за березень 2010 р. в сумі 119414 грн., за квітень 2010 р. в сумі 184096 грн., за травень 2010р. в сумі 271658 грн., за червень 2010 р. в сумі 1024370грн., за липень 2010 р. в сумі 1261125грн., за серпень 2010 р. в сумі 1275691 грн., за вересень 2010 р. в сумі 1252827грн., в порушення п. 3.1. ст. З, п.7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що визначено у висновках акту «Про результати документальної планової перевірки Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», код за ЄДРПОУ 02647220 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.07р. по 30.09.10р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.07р. по 30.09.10р.» від 04.03.2011 р. № 347/23-1/02647220/40. Вимоги мотивовані тим, що представники податкового органу при проведенні документальної планової перевірки зробили помилкові висновки про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», які не ґрунтуються на дійсних обставинах справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.05.11р. по справі №2а-5186/11/0170/2 було призначено судово-економічну експертизу (а.с. 63-64). На вирішення експерта були поставлені, у тому числі, питання:

1) Чи підтверджується первинними бухгалтерськими документами Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» отримання товарів від ТОВ «ТБ «Цитрінус» згідно з договором поставки від 10.03.2010 року? Якщо підтверджується, то в якій сумі?

2) Відповідно до первинних бухгалтерських документів Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», з яким контрагентом та в якій сумі підтверджується реалізація товарів, отриманих від ТОВ «ТБ «Цитрінус» згідно з договором поставки від 10.03.2010 року в період часу з 13.03.2010 року по 30.04.2010 року? Висновком судово-економічної експертизи від 10.01.12р. №37 по справі №2а-5186/11/0170/2 (а.с. 92-103), у тому числі, було встановлено:

- по першому питанню: по даним бухгалтерського обліку (приходні накладні, ж/о, оборотно-сальдові відомості по сч. 631) ДП «Ялтакурорт», загальна сума поставки товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ТБ «Цитрінус» за період березень-вересень 2010 року за договором поставки №б/н від 10.03.10р. склала 30429114,05грн., в т.ч. без ПДВ - 25357594,03грн., ПДВ - 5071520,02грн.;

- по другому питанню: відповідно до первинних документів ДП «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», реалізація товарів, отриманих від ТОВ «ТБ «Цитрінус» згідно договору поставки від 10.03.10р. в період часу з 13.03.10р. по 30.09.10р. склала суму 27426687,00грн. без ПДВ, у тому числі: ДП «Санаторій «Орлине гніздо» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на суму 1295995,00грн., сплачено 1518906,90грн.

Зазначений висновок судово-економічної експертизи від 10.01.12р. №37 був покладений в основу Постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.03.12р. по справі №2а-5186/11/0170/2 за позовом Дочірнього підприємства «Санаторій «Орлине гніздо» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим про визнання протиправними дій, у якій був встановлений факт здійснення операцій між ДП «Ялтакурорт», та ТОВ «ТБ «Цитрінус», їх сплата, отримання товарів за зазначеними операціями та використання його у своїй господарській діяльності ДП «Ялтакурорт» (а.с. 92-103).

Зазначене рішення набрало законної сили.

Частиною 1 ст. 72 КАС України також встановлено, що обставини , встановлені судовим рішенням в адміністративній , цивільній або господарській справі, що набрало законної сили , не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи, або особи, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.08.11р. №13/103 також встановлено, що ТОВ «ТБ «Цитрінус» передача товару ДП «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» за накладними здійснювалась на виконання умов договору поставки №б/н від 10.03.10р. До того ж, ними був складений двосторонній акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, скріплений печатками підприємств без розбіжностей (а.с. 104-122).

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З викладеного вбачається, що позивачем вірно сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій з ДП «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», на підставі належних документів бухгалтерського обліку, а отже відсутнє завищення валових витрат у періоді, що перевірявся на суму 1222489,00грн..

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагента за укладеним договором (а.с. 136-159).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Суд зазначає, що відповідачем, в обґрунтування своєї позиції, не було надано доказів щодо неналежного оформлення первинних бухгалтерських документів, отриманих від контрагента - ДП «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», податкових накладних та відсутності оплати.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар та роботи від ДП «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними сплатив вартість товару, втому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується виписками з банку та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.04.10р. по 30.09.10р. на 244498,00грн.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.11р. №0002262301 про донарахування податку на додану вартість у сумі 244498,00грн. та штрафних санкцій у сумі 61125,00грн. та №0002202301 про донарахування податку на прибуток у сумі 305622,00грн. та штрафних санкцій у сумі 76406,00грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 3,40грн. судових витрат.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В судовому засіданні 12.11.12р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 19.11.12р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим від 31.05.11р. №0002262301 про донарахування податку на додану вартість у сумі 244498,00грн. та штрафних санкцій у сумі 61125,00грн. та №0002202301 про донарахування податку на прибуток у сумі 305622,00грн. та штрафних санкцій у сумі 76406,00грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Дочірнього підприємства «Санаторій «Орлине гніздо» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Комунарів-Сеченова, 5/8, і.к. 02650920) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС 3,40грн. судового збору.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя Котарева Г.М.