Постанова

від 14.11.2012 по справі 2а-11581/12/0170/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

14 листопада 2012 р. (16:14 год.) Справа №2а-11581/12/0170/18

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну

за позовом Закритого акціонерного товариства "Майбел"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

представники сторін:

від позивача - Славгородська Ірина Вікторівна, довіреність №б/н від 27.01.2012р.;

від позивача - Ільясов Григорій Ескендерович, довіреність №б/н від 27.01.2012р.;

від відповідача - не з'явився.

Суть справи: Закрите акціонерне товариство "Майбел" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004432204 від 11.10.12р., № 0004442204 від 11.10.12р., винесені Державною податковою інспекцію у м. Сімферополі АР Крим на основі акта № 6687/22-8/22229967 від 01.11.12р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства на момент виникнення спірних правовідносин та необґрунтовано зроблені висновки про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.10.2012 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні 14.11.2012 року, підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на позов не надав.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представниківпозивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство (далі -ЗАТ) "Майбел" є юридичною особою (код за ЄДРПОУ 22229967), зареєстроване Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим 09.08.1994 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 437809 (а.с.60), є платником податків і зборів, передбачених законодавством України, в тому числі податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

У період з 18.09.2012 р. по 24.09.2012 р. працівниками Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим була проведена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Металайн -Д"(ЄДРПОУ 35228479) за період з 01.01.2010р. по 31.07.2011р. За результатами проведеної перевірки був складений акт від 01.10.2012 р. № 6687/22-8/22229967 (а.с.10-32).

З висновків акту перевірки (а.с.32) вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені порушення, у тому числі:

1) п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п.ж 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток:

- за 2010 рік у сумі 5933,00 грн.,

- за 1 квартал 2011р. у сумі 5933,00 грн.,

- за 2 квартал 2011р. у сумі 5933,00 грн.

2) пп. 7. 4. 1 п. 7. 4, ст. 7, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на додану вартість у суму 9496,92 грн., у тому числі за серпень 2010 року в сумі 9496,92 грн.

3) ст. 3 , п. 5. 1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на додану вартість у сумі 1187,00 грн., у т.ч. грудень 2010р. - 1187,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 11.10.2012 №0004432204 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1483,75 грн., з яких за основним платежем 1187,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 296,75 грн. (а.с.35) та № 0004442200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за 4 кв. 2010 р. у розмірі 5933,00 грн., 1 кв. 2011 р. у розмірі 5933,00 грн., 2 кв.2011 р. у розмірі 5933,00 грн. (а.с.34).

З матеріалів справи вбачається, що позивач у березні 2010 р. замовив у ТОВ "Металайн -Д" товар, згідно з договором купівлі - продажу №14 від 02.03.2010 р.

Так, з акту перевірки та з матеріалів справи вбачається, що дійсно був укладений договір купівлі продажу №14 від 02.03.2010 р. між ЗАТ "Майбел" - покупцем та ТОВ "Металайн -Д" - продавцем, який передбачав, що продавець зобов'язується на умовах, передбачених цим Договором, передавати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується приймати та сплачувати продукцію, іменуємо в подальшому "Товар" (а.с.51-52).

Факт виконання сторонами вказаного договору підтверджується, тим що ТОВ "Металайн -Д" 04.03.2010р. було видано позивачу податкову накладну № 77 від 04.03.2010р. на суму 7119,70 грн. у т.ч. ПДВ - 1186,61 грн.

Після чого 21.05.2010р. у зв'язку із поверненням частини товару сторонами була оформлена коригуюча податкова накладна від 21.05.2010р. (а.с. 56), відповідно до якої сума, яка підлягає коригуванню без урахування ПДВ складає "-583,31 грн.", а податкове зобов'язання продавця та податковий кредит покупця зменшився на суму у розмірі "-116,66".

Отже судом вбачається, що заборгованість позивача складала станом на 21.05.2010р. -6419,73 грн., у т.ч. ПДВ - 1069,95 грн.

Як вбачається, зазначені дії були відображені позивачем у податковій декларації за травень 2010р.(а.с. 48-49), що підтверджується отриманої від відповідача електронної квитанції про прийом звіту №2 (а.с. 50).

04.04.2011 р. відповідно до ст. ст. 512,513,514 Цивільного кодексу України між ТОВ "Металайн -Д" та ТОВ "Кеол-Крим" був укладений договір №0404 про відступлення права вимоги, відповідно до якому первісний кредитор - ТОВ "Металайн -Д" передає належне йому право вимоги по Договору №14 від 02.03.2010р., а новий кредитор - ТОВ "Кеол-Крим" приймає право вимоги, що належить первісному кредитору по Договору №14 від 02.03.2010р. (а.с. 57).

Так, 05.04.2011 р. ЗАТ "Майбел" у відповідності з Договором №0404 про відступлення права вимоги від 04.11.2011р. було зроблено оплату новому кредитору - ТОВ "Кеол-Крим" у розмірі 6419,73 грн. у т.ч. 1069,96 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1082 від 05.04.2011р. (а.с. 63).

Таким чином, факт наявності первинних документів не може бути проігнорований контролюючим органом, оскільки тільки аналіз первинних документів може давати об'єктивну картину господарської діяльності і, відображення її результатів в податковій та бухгалтерській звітностях.

Розглядаючи матеріали справи, доводи та заперечення сторін, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги, заперечення та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

Закон України від 25.06.91р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

З положень статті 6 Закону № 1251 об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону №1251, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

За приписами п. 1.32 Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає платників податку на прибуток підприємств, валові доходи, валові витрати, об'єкти, базу та ставки оподаткування, правила ведення податкового обліку, порядок нарахування та строки сплати податку, відповідальність платників податку за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства, встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно п. 5.1. Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно п.п.5.2.1 п. 5.2 Закону № 334 суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, з положень пп. 5.2.1. п. 5.2. включаються до складу валових витрат.

Обмеження щодо неможливості віднесення до валових витрат сум, визначено пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону. Так, зокрема пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 5.11. ст. 5 Закон України №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З урахуванням вказаних норм, платіжні доручення, за якими позивачем перераховані грошові кошти контрагенту, потрібно вважати первинними та такими, на підставі яких позивач здійснив оприбуткування товару (послуг) отриманого від контрагента.

Враховуючи викладене, немає підстав робити висновки про відсутність реального настання правових наслідків (безтоварності) правочинів між позивачем та контрагентом, а тому немає підстав вважати, що з боку позивача було допущено порушення ст. 3, п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Посилання відповідача на відсутність у контрагентів належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялося товари за укладеним договором, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства у ході формування податку на прибуток, а тому вважає можливим визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення від 11.10.2012р. №0004442204.

Щодо висновків про порушення позивачем положень податкового законодавства в частині заниження податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Як було вказано вище відповідач під час перевірки дійшов до висновку, що позивачем неправомірно завищено суму податкового кредиту з ПДВ у тому числі за грудень 2010 р. на суму 1187,00 грн., з підстав відсутності належних документів, на підставі яких платник податку має право на формування податкового кредиту (а.с. 29).

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Матеріалами справи, як було вказано вище, підтверджено перерахування коштів (списання з банківського рахунку) позивача в оплату товарів (послуг) по укладеним позивачем з контрагентом угодам, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами - платіжним дорученням №1082 від 05.04.2011р., що відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є самостійною підставою для виникнення права позивача на податковий кредит.

До матеріалів справи залучені виписані ТОВ "Металлайн -Д" податкова накладна №77 від 04.03.2010р. та коригуюча податкова накладна від 21.05.2010р., які підтверджують сплату податку у зв'язку з придбанням позивачем товарів у ТОВ "Металлайн -Д" за вказаним вище договором.

Таким чином, правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" підтверджується матеріалами справи, а саме первинними бухгалтерськими документами (податковими накладними та платіжним дорученням).

Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо встановлення порушень позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" в частині правомірності формування податкового кредиту з ПДВ, а тому суд вважає можливим визнати протиправним та скавуати податкове повідомлення- рішення від 11.10.2012р. №0004432204.

Стосовно посилання відповідача на нікчемність договору купівлі- продажу № 14 від 04.03.2010р., суд вказує наступне.

Перевіряючи в ході проведення перевірки прийшли до висновку що підприємство протягом березня 2010р., не здійснювало фінансово-господарську діяльність, у зв'язку з відсутністю місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, основних засобів та технічного персоналу, що свідчить про неможливість здійснення господарських договорів на постачання товарів та послуг. Посадові особи відповідача в акті перевірки посилались на те, що відповідно до ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 629, ст. 662, ст. 655, ст. 658 та ст. 656 ЦК України в частині ненодерження вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені в правочинах, здійснених постачальниками та покупцями, а отже-є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Посилання відповідача на наявність ознак нікчемності правочину, укладеного між ЗАТ "Майбел" та ТОВ "Металлайн -Д", з придбання останнім товарів (послуг) (ТМЦ), оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, і моральним засадам суспільства, у судових засідання свого підтвердження не знайшли.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент -ТОВ "Металлайн -Д" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач же не назвав конкретну норму закону України, який би визнавав недійсність (нікчемність) правочину, між позивачем та ТОВ "Металлайн -Д".

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ТОВ Металлайн -Д", був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором, укладеним між ТОВ "Металлайн -Д" і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з поставки товару ТОВ "Металлайн -Д" позивачу підтверджується платіжним дорученням№1082 від 05.04.2011р. та податковою накладною 77 від 04.03.2010р., ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем товарів.

Відповідач, у свою чергу, не надав суду достатніх доказів того, що ТОВ "Металлайн - Д" фактично не здійснювало поставку товарів, які були предметом договірних відносин між позивачем та ОВ "Металлайн - Д".

Стосовно відсутності складських приміщень, основних засобів та те, що підприємство не має технічного персоналу, суд зазначає, що відсутність таких критеріїв не є підставою вважати правочин нікчемним чи фактично не придбаними ТМЦ.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності правочину, передбачених ст. 215, 228 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочин між позивачем та ОВ "Металлайн - Д" є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що факт товарності угоди та фактичний розрахунок за ТМЦ підтверджується матеріалами справи.

Зважаючи на вчинення відповідачем дій, які не засновані на законі, невиконання положень спеціальних законів, що регулюють відповідні спірні правовідносини, вчинення дій без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи, цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), суд знаходить позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополу АР Крим обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

У зв'язку зі складністю справи судом 14.11.2012 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 19.11.2012 року постанову складено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 11.10.2012 р. №0004432204 та №0004442204.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Майбел" судові витрати, шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, в рахунок відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору, розміром 34,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Панов О.І.