Постанова

від 31.10.2012 по справі 2а-12996/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2012 року 17:15 № 2а-12996/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Федоровій О.В., за участю представників: позивача -Матюшенкова Д.В., відповідача - Кириленка М.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель Лінк Груп» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2012 року № 0000872240/2494, № 0000862240/2495, - На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 31 жовтня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель Лінк Груп»(далі -ТОВ «Готель Лінк Груп») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2012 року № 0000872240/2494, № 0000862240/2495.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 2а-12996/12/2670 призначено до судового розгляду на 17 жовтня 2012 року.

17 жовтня 2012 року у судовому засіданні оголошено перерву до 31 жовтня 2012 року.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Готель Лінк Груп»(код ЄДРПОУ 35390947) зареєстроване Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 05 вересня 2007 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 101355. Вказане товариство знаходиться за адресою: 02091,м. Київ, вул. Ревуцького, 7-А, кв. 263.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 06.09.2007 р. № 2493-07 ТОВ «Готель Лінк Груп»взято на податковий облік в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100073565 (форма № 2-ПДВ) від 25 жовтня 2007 року ТОВ «Готель Лінк Груп»є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 353909426510).

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Готель Лінк Груп»(код за ЄДРПОУ 35390947) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Провідні Технології»(код за ЄДРПОУ 36349140), ТОВ «ТД «Нанотек»(код за ЄДРПОУ 36348990), ТОВ «Центр Нанотехнологій»(код за ЄДРПОУ 36349114), ТОВ «Луріс»(код за ЄДРПОУ 36890821), ТОВ «Лігерус»(код за ЄДРПОУ 36890748) за період діяльності з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 02 квітня 2012 року № 829/2240/35390947.

Вказана перевірка проведена відповідно до постанови СВ ПМ ДПА в Київській області про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання податкового законодавства від 19 січня 2012 року.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ «Готель Лінк Груп»за перевіряємий період було включено до складу податкового кредиту та валових витрат суми за результатами фінансово -господарських операцій з ТОВ «Провідні Технології», ТОВ «ТД «Нанотек», ТОВ «Центр Нанотехнологій», ТОВ «Луріс», ТОВ «Лігерус».

Правочини з продажу та придбання товарів (робі/послуг), укладені з вказаними вище юридичними особами суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим нормативно-правовим актам, а також моральним засадам суспільства, вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є такими, що порушують публічний порядок, а отже нікчемними.

Перевіркою встановлено, що укладені правочини не спрямовані на реальне виконання їх умов, а настання наслідків у вигляді несплати податків до бюджету є метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Окрім цього, податковим органом під час перевірки встановлено, що первинні документи складалися від імені вказаних товариств особами, які заперечують свою участь у фінансово-господарській за перевірємий період.

На підставі вищевикладеного, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва зроблено висновок про порушення ТОВ «Готель Лінк Груп»:

- ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР зі змінами та доповненнями та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, із змінами та доповненнями встановлено заниження підприємством ТОВ «Готель Лінк Груп»об'єкта оподаткування прибутку підприємств за період з 01.01.2010р. по 31.12.2011р. у розмірі 1 080 704,45 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р. у розмірі 270 176, 00 грн., а саме по періодам: II квартал 2010 р. на суму - 25 046, 00 грн., III квартал 2010 р. на суму-36 214, 00 грн., IV квартал 2010 р. на суму - 163 955, 00 грн., І квартал 2011 р. на суму-44 961, 00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, із змінами та доповненнями, підприємством ТОВ «Готель Лінк Груп»занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р., у розмірі 216 141 грн., а саме по періодам: травень2010 р. на суму - 13 810 грн.; червень 2010 р. на суму - 6 22700 грн.; - липень 2010 р. на суму - 3 059, 00 грн.;серпень 2010 р. на суму - 3 567, 00 грн.; вересень 2010 р. на суму-22 345, 00 грн.; жовтень 2010 р. на суму-21 067 грн.; листопад 2010 р. на суму - 54 043, 00 грн.; грудень 2010 р. на суму-56 055, 00 грн.; січень 2011 р. на суму-23 379,00 грн.; лютий 2011 р. на суму - 12 589 грн..

19 квітня 2012 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000872249/2494, яким згідно з підпунктом 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 261 185, 25 грн., у тому числі 216 141, 00 грн. - основний платіж, 45 044, 00 грн. -штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

- № 0000862240/2495, яким згідно з підпунктом 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за порушення ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94 (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. із змінами та доповненнями), пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 326 480, 75 грн., у тому числі 270 176, 00 грн. - основний платіж, 56 304, 75 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до ДПС у м. Києві та ДПС України, які своїми рішенням від 17 травня 2012 року № 2858/10/12-114 та від 27 червня 2012 року № 3924/10/12-114 його скарги залишили без задоволення, а податкове повідомлення-рішення -без змін.

ТОВ «Готель Лінк Груп»не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 19 квітня 2012 року звернулось до суду з позовом про їх скасування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним були виконані усі законодавчі умови для формування податкового кредиту та валових витрат за результатами фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Готель Лінк Груп» з ТОВ «Провідні Технології», ТОВ «ТД «Нанотек», ТОВ «Центр Нанотехнологій», ТОВ «Луріс», ТОВ «Лігерус», а тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

В своїх запереченнях, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС просила в задоволенні позовних вимог ТОВ «Готель Лінк Груп»відмовити.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами ТОВ «Готель Лінк Груп», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами Конституції України, Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

До набуття чинності Податковим кодексом України, (чинний з 01.01.2011 р.) спірні правовідносини між ТОВ «Готель Лінк Груп», як платником податків та податковим органом, як контролюючим органом, регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 квітня 2011 року) (далі -Закон № 334/94-ВР), який був спеціальним законом з податку на прибуток на момент спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України).

У відповідності до п 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 квітня 2011 року) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічна норма містяться в пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 січня 2011 року)(далі -Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічно відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в цій частині застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 січня 2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту/пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.) (абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР/ абз. 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який набрав чинності 01 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року)(далі -Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Аналогічні положення також містились в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (який діяв до 10 січня 2011 року).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними та іншими первинними документами, що відображають реальність господарської операції та зв'язок її з господарською діяльність платника податку, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі -Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі -Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні»(п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позивачем в підтвердження своєї позиції та реальності господарських відносин з ТОВ «Торговий дім «Нанотек», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Луріс», ТОВ «Провідні технології» надано рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, з ТОВ «Центр нанотехнологій»договір на виконання робіт № 26/08/10 від 26.08.2010 року, акти приймання-передачі виконаних робі, податкові накладні.

Втім, суд вважає вказані письмові докази неналежними, такими які не підтверджують право позивача на формування податкового кредиту, з огляду на наступне.

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що в провадженні СВПМ ДПІ у Київській області перебувала кримінальна справа № 16-2033, порушена 29.10.2011 р. за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ «Провідні Технології) (код за ЄДРПОУ 36349140) з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, наданих відповідачем -протоколів допиту свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (які згідно первинних документів числились керівниками ТОВ «Лігерус», ТОВ «Луріс», ТОВ «Провідні технології» ) вбачається, що останні до фінансово-господарської діяльності вказаних товариств ніякого відношення не мають, фінансової та податкової звітності не підписували, ніяких договорів не укладали та товарів, робіт та послуг не постачали.

Приписами підпункту 83.1.6 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України визначено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є, серед іншого, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Виходячи з системного аналізу зазначених норм права, суд приходить до висновку, що посадовою особою органу державної податкової служби під час проведення перевірки було правомірно використано протоколи допитів, які проведені співробітниками органів податкової міліції у відповідності до вимог Кримінально-процесуального кодексу України.

Податковим органом в підтвердження нікчемності угод надано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, згідно якого визнано винним ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України і призначено йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі та у виді 1 (одного) року позбавлення волі. Із вказаного вироку вбачається, що підсудного визнано винним у створені фіктивних підприємств, зокрема ТОВ «Торговий дім «Нанотек», тобто придбанні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

З наданого відповідачем вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2011 року, вбачається, що ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України і призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян -5 100, 00 грн. Із вказаного вироку вбачається, що підсудного визнано винним у створені фіктивного підприємства ТОВ «Провідні технології»та ТОВ «Центр нанотехнологій», тобто придбанні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Частиною четвертою ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює підстави для звільнення від доказування, передбачено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, вказаними вироками суду доведено, що мало місце діяння, пов'язане зі створенням фіктивних підприємств ТОВ «Торговий дім «Нанотек», ТОВ «Провідні технології»та ТОВ «Центр нанотехнологій»- контрагентів позивача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що податкові накладні, які стали підставою для формування ТОВ «Готель Лінк Груп»податкового кредиту, підписані особами, які заперечують свою участь у діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів , отже, виписані від їх імені податкові накладні, видаткові накладні та інші документи бухгалтерського обліку не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та валових витрат є безпідставним.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на його формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

З наданих позивачем документів судом не вбачається доказів здійснення фінансово-господарської діяльності позивача з ТОВ «Провідні Технології», ТОВ «ТД «Нанотек», ТОВ «Центр Нанотехнологій», ТОВ «Луріс», ТОВ «Лігерус»та виконання робіт (надання послуг) саме цими контрагентами.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з положенням ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Провідні Технології»(код за ЄДРПОУ 36349140), ТОВ «ТД «Нанотек»(код за ЄДРПОУ 36348990), ТОВ «Центр Нанотехнологій»(код за ЄДРПОУ 36349114), ТОВ «Луріс»(код за ЄДРПОУ 36890821), ТОВ «Лігерус»(код за ЄДРПОУ 36890748) відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1, ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).

З огляду на те, що позивачем не доведено обґрунтованість заявленого позову, суд дійшов до висновку про правомірність зняття податковим органом позивачу валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому відповідних податку на прибуток і податку на додану вартість із застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2012 року № 0000872240/2494, № 0000862240/2495 ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому є правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін у справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель Лінк Груп»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 05.11.2012 р.