Постанова

від 27.11.2012 по справі 5017/694/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р. Справа № 5017/694/2012 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постановувід 02.10.2012 Одеського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Одеської області № 5017/694/2012 за позовомЗаступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради доОдеського регіонального відділення Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни простягнення 73417,10 грн., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.04.2012 у справі №5017/694/2012 (суддя Никифорчук М.І.) задоволені уточнені позовні вимоги Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі -позивач) до Одеського регіонального відділення Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни (далі -відповідач), стягнено з відповідача на користь позивача 70303,04 грн. заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення від 10.10.2003 № 79/70, 2778,78 грн. пені та в доход державного бюджету 1609,50 грн. судового збору.

Одеський апеляційний господарський суд, здійснюючим апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 02.10.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Ліпчанської Н.В., суддів Андрєєвої Е.І., Лисенко В.А.) рішення у справі скасував, прийнявши нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Крім того, додатковою постановою від 05.10.2012 Одеський апеляційний господарський суд доповнив резолютивну частину постанови від 02.10.2012 у цій справі пунктом, яким визнав недійсним п. 3 додаткової угоди №5 від 07.04.2011 до договору оренди №79/70 від 10.10.2003, укладеного між Одеським регіональним відділенням Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради.

Скаржник, з постановою суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість, рішення місцевого господарського суду у справі залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 526, 626, 629, 759 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. ст. 83, 101 ГПК України.

Зокрема, скаржник вважає, що додаткова угода № 5 від 07.04.2011 до договору оренди №79/70 від 10.10.2003, яка була підписана обома сторонами та якою сторони продовжили термін дії договору до 07.04.2014 і визначили місячну орендну плату станом на 07.04.2011 у розмірі 4509,14 грн., не суперечить вимогам діючого законодавства, адже, надання в безоплатне користування ветеранським організаціям приміщень для здійснення статутних завдань, що передбачено ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є правом, а не обов'язком власника приміщення. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вийшов за межі перегляду справи в апеляційній інстанції в частині визнання додаткової угоди недійсною, що не входила до предмету розгляду в суді першої інстанції. Крім того, в доповненні до касаційної скарги скаржник також зазначає, що згідно з п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 № 94 "Про порядок надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пільги надаються з дня звернення особи про отримання такої пільги до відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування, проте, судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідач не лише не звертався за такою пільгою, а власноруч підписав додаткову угоду, якою встановлений конкретний розмір орендної плати.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались, про дату і час судового засідання були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 15.11.2012.

Перевіривши з врахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції повноту встановлення обставин справи і правильність застосування норм процесуального та матеріального права в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 10.10.2003 між Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (орендодавець, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та Одеським регіональним відділенням Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни (орендар) укладено договір №79/70 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення 2-го поверху, загальною площею 157,0 м 2 , розташоване за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 70, на підставі додаткового погодження від 10.10.2003, під розміщення дирекції фонду (п.1.1 договору); строк дії договору оренди до 01.10.2006 (п.1.2 договору); орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 №1054-ХХІV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси" (п.2.1 договору); за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1,00 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України (п.2.2 договору); орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (п. 2.4 договору); за повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу (п.2.5 договору).

В подальшому, строк дії договору був неодноразово продовжений, зокрема, на підставі додаткових погоджень до договору від 14.04.2010 та від 10.01.2011.

07.04.2011 між сторонами договору укладено додаткове погодження №5 до договору оренди нежитлового приміщення №79/70 від 10.10.2003, відповідно до умов якого строк дії договору оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою м. Одеса, вул. Б.Хмельницького, 70, продовжено до 07.04.2014 та з 07.04.2011 встановлено новий розрахунок орендної плати, відповідно до якого місячна орендна плата складає 3757,62 грн., ПДВ 751,52 грн., всього 4509,14 грн.

В порушення зобов'язань за договором оренди щодо своєчасного та в повному обсязі внесення орендної плати, відповідач за період з 01.10.2010 по 01.03.2012 заборгував 70303,04 грн. орендної плати, у зв'язку з чим йому нарахована пеня в сумі 2778,78 грн., а несплата відповідачем цих сум стала підставою пред'явлення даного позову, вимоги якого обґрунтовані нормами ст. ст. 509, 526, 629 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності позовних вимог.

Так, місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з доведеності матеріалами і обставинами справи факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Натомість, суд апеляційної інстанції, вирішив, що додаткова угода № 5 від 07.04.2011 в частині встановлення орендної плати в сумі 4509,14 грн. в місяць є недійсною, оскільки не відповідає нормам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Втім, з цим висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів не може погодитись, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що має наслідком, зокрема, розірвання договору, сплату неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до ст. 19 цього Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд вирішив, що встановлення для відповідача орендної плати суперечить нормі ч. 2 ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якої органи державної виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади і самоврядування, Уряд Автономної Республіки Крим у межах своєї компетенції надають ветеранським організаціям фінансову підтримку, кредити з коштів відповідних бюджетів, а також безплатно надають будинки, приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для здійснення їх статутних завдань. Ветеранські організації звільняються від плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання (надання), телефоном у приміщеннях та будинках, які вони займають.

Втім, зазначена норма, в частині надання ветеранським організаціям фінансової та іншої допомоги, не є імперативною, тобто, встановлює право, а не обов'язок певного державного органу чи органу місцевого самоврядування надавати таку допомогу, натомість, імперативною є друга частина цієї норми, якою ветеранські організації звільняються від сплати лише комунальних послуг, а не від орендної плати.

Відтак, відсутні підстави вважати, що умови договору оренди, якими між сторонами з врахуванням принципу свободи договору, закріпленого нормою ст. 627 ЦК України, досягнуто згоди відносно порядку розрахунку і розміру орендної плати, суперечать нормі ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

До того ж слід зазначити, що визнавши недійсним п. 3 додаткового погодження №5 від 07.04.2011 до договору оренди №79/70 від 10.10.2003, яким сторони встановили орендну плату в розмірі 4509,14 грн. на місяць, суд апеляційної інстанції хибно вирішив, що підстави для нарахування орендної плати взагалі відсутні, чим і була зумовлена відмова у задоволенні позову, адже, не врахував, що попередніми додатковими погодженнями від 14.04.2010 та від 10.01.2011, які підписані сторонами, скріплені їх печатками та є невід'ємними частинами договору оренди №79/70 від 10.10.2003, орендна плата за орендоване приміщення була встановлена відповідно в розмірі 1,20 грн. в рік (з 14.04.2010 по 31.12.2010) та в сумі 6492,46 грн. в місяць (з 01.01.2011), втім, ні зазначені додаткові погодження, як і додаткове погодження №5 від 07.04.2011, ані конкретний розмір і факт заборгованості зі сплати орендних платежів, не заперечувались і не оспорювались відповідачем під час розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, натомість, суд апеляційної інстанції, не спростувавши доведеність факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо сплати орендної плати, відмовив в позові внаслідок безпідставного визнання недійсним умови п. 3 додаткового погодження № 5 від 07.04.2011 до договору оренди № 79/70 від 10.10.2003, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення господарського суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 у справі господарського суду Одеської області № 5017/694/2012 скасувати.

Рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2012 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Одеського регіонального відділення Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Одеської області.

Повернути Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з державного бюджету 321 (триста двадцять одну) грн. 90 коп. зайво сплаченого судового збору.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І.Поляк