Рішення

від 15.11.2012 по справі 5006/12/182пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.11.12 р. Справа № 5006/12/182пд/2012

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Міщенко Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Донбуд», м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна», м. Бровари Київської області

про визнання недійсним договору оперативної оренди обладнання №303971 від 01.04.2011р.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився ;

від відповідача: Полунін В.І. (за довіреністю);

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Донбуд», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна», м. Бровари Київської області про визнання недійсним договору оперативної оренди обладнання №303971 від 01.04.2011р.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що договір оперативної оренди №303971 від 01.04.2011р. підписано не генеральним директором ТОВ «Пері Україна», а невідомою особою, у якої було відсутнє право підпису. Як на правове обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст.ст. 203, 207, 215, 236 Цивільного кодексу України.

Позивач у судове засідання не з'являвся, через канцелярію 09.10.2012р. надав суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із находження представника позивача у відрядженні. Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Тобто, у зв'язку із вищевикладеним позивач не позбавлений права забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 27.09.2012р. проти позову заперечує у повному обсязі та зазначає, що позивач своїми діями, а саме: прийнявши в оренду майно, підтвердивши розмір нарахованої орендної плати, повністю сплативши орендну плату та повернувши з оренди частину майна, схвалив вчинений правочин, що тим самим підтвердив дійсність спірного договору. Крім того відповідач стверджує, що договір №303971 від 01.04.2011р. було підписано генеральним директором Чупрун І.Ф., а візування кожної сторінки здійснювалося співробітником відповідача - директором Донецького підрозділу Полуніним В.І.

За клопотанням сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотання представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив :

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» (Орендодавець), в особі генерального директора Чупруна І.Ф., який діє на підставі статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Донбуд» (Орендар), в особі директора Гончара В.В., який діє на підставі статуту 01 квітня 2011р. було укладено договір №303971 оперативної оренди обладнання.

За умовами укладеного договору (п.1.1.) Орендодавець надає Орендарю у тимчасове платне користування (оренду) будівельну опалубку PERI (в т.ч. окремі елементи, спеціалізовану тару для її транспортування), асортимент, кількість і вартість якого вказується в актах прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.1. договору передача обладнання в оренду (з оренди) здійснюється на підставі акту прийому-передачі.

Згідно п.3.1. договору договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.06.2011р., а в частині повернення обладнання, оплати заборгованості з орендної плати та інших платежів - до повного виконання орендарем своїх обов'язків за цим договором.

В розділі №4 сторони визначили порядок нарахування, строки і розміри сплати орендної плати та порядок розрахунків.

В розділі «реквізити сторін» в графі Орендодавець зазначено: ТОВ «Пері Україна», вказана адреса та банківські реквізити підприємства та зазначено генеральний директор Чупрун І.Ф. із підписом, яка скріплена печаткою підприємства.

Крім того кожна сторінка укладеного договору підписано як з боку орендодавця та і з боку орендаря.

За твердженням позивача підпис, який стоїть навпроти прізвища генерального директора відповідача - ТОВ «Пері Україна» Чупрун І.Ф. не співпадає із підписом зазначеного на кожній сторінці укладеного договору в графі «Орендодавець», у зв'язку із чим позивач вважає, що укладений договір підписано різними, не уповноваженими на це особами, що дає підстави вважати укладений договір недійним. У зв'язку із вищевикладеним позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів передбачених у частині 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у частині першій цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до вимог передбачених частиною 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною першою-третьою статті 92 Цивільного кодексу України зазначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За правилами частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до вимог частини 3 статті 237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Приписами статті 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи, як це зазначено у приписах статті 246 ЦК України.

Частиною 2 статті 145 ЦК України зазначено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Частиною 3 статті 145 ЦК України встановлено, що компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Відповідно до приписів статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відповідно до приписів ст.145 ЦК України, ст.65 ГК України та Статуту ТОВ «Пері Україна» виконавчим органом (одноособовим) відповідача - був генеральний директор в особі Чупруна І.Ф.

Пунктом 12.6 Статуту (нова редакція) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» передбачено, що генеральний директор Товариства, тобто на той час Чупрун І.Ф, без доручення діє від імені Товариства, в тому числі укладає договори та інші угоди( з урахуванням обмежень, встановлених цими Статтям), колективний договір, представляє Товариство в стосунках з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами.

Згідно положень п.12.6 Статуту (нова редакція) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» передбачено, що Генеральний директор надає працівникам Товариства та іншим особам окремі повноваження, видає довіреності.

Також у цьому пункті Статуту зазначено, що генеральний директор має право передавати частину своїх повноважень заступникам або іншим особам шляхом видання відповідного наказу або надання відповідної довіреності.

Відповідно до приписів п.15 Статуту (нова редакція) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» передбачено, що згідно з законодавством України Товариство має трудовий колектив, який складають всі працівники, своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з Товариством.

Згідно вимог передбачених законодавством України та положень Статуту (нова редакція) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» у якості доказів до справи не долучено трудового договору (контракту) укладеного між Чупруном І.Ф. з Товариством, ні трудового договору(контракту) укладеного Полуніним В.І. з Товариством ТОВ «Пері Україна».

Крім того, після ретельного дослідження договору оренди № 303971 від 01.04.2011р. у судовому засіданні, встановлено, що с першого по сьомий аркуші у нижньому лівому куті договору зі сторони відповідача по справі, де зазначено «орендодавець» аркуші підписані невстановленою особою, тобто без зазначення прізвища та посади особи, яка підписувала кожну сторінку договору оренди.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що «візування аркушів договору №303971 від 01.04.2011р. здійснювалось співробітником (виконавцем) відповідача - директором Донецького підрозділу Полуніним В.І. Таке візування носило технічний характер і здійснювалось до підписання договору сторонами».

У самому договорі на сьомому аркуші, де значаться реквізити відповідача по справі, ТОВ «Пері Україна», стоїть підпис Чупрун І.Ф., яка значно відрізняється від тих підписівё якими засвідчено з першого по сьомий аркуші договору і вона на співпадає з підписом громадянина Чупрун І.Ф., це вбачається з огляду самого договору без додаткових знань.

Кожну сторінку договору, де зазначено - предмет оренди, ціну та строк дії договору згідно підпису у нижньому лівому куті за відповідача засвідчив та узгодив з позивачем з пояснень Полуніна В.І. саме він, без достатніх на то повноважень, а останню сторінку договору де зазначено тільки юридичні адреси, узгодив і засвідчив своїм підписом Чупрун І.Ф. Тобто Чупрун І.Ф., як виконавчий орган відповідача, узгодив з позивачем та підписав лише частину 8 розділу та 9 розділ спірного правочину та місцезнаходження з банківськими реквізитами юридичних осіб, позивача та відповідача.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що одноособовим виконавчим органом ТОВ «Пері Україна» в особі генерального директора Чупрун І.Ф. надано довіреність або накази на директора Донецького підрозділу Полуніна В.І. з повноваженнями, щодо здійснення «візування аркушів договору №303971 від 01.04.2011р. і, що саме таке візування носило технічний характер і здійснити його саме до підписання договору.

У додатковій угоді № 3 до договору оренди № 303971 від 01.04.2011р., зазначено реквізити відповідача стоїть зовсім інший підпис ніж підпис Чупрун І.Ф., невстановленої особи, який значно відрізняється, ніж ті підписи, що стоять у нижньому лівому куті з першого по сьомий аркуші договору оренди № 303971 від 01.04.2011р. та значно відрізняється від підпису, що стоять під реквізитами відповідача на сьомому аркуші спірного договору оренди.

У додатковій угоді №6 та додатковій угоді № 9 до договору оренди №303971 від 01.04.2011р. стоїть підпис, як на додатковій угоді №3 , але вони значно відрізняються від підпису, яка стоїть на сьомому аркуші договору оренди № 303971 від 01.04.2011р.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Заперечуючи проти позовної заяви відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх повноважень щодо підписання договору а саме:

- довіреність або накази на Полуніна В.І., якому б надавалось право підписувати с першого по сьомий аркуші у нижньому лівому куті спірного договору оренди від відповідача( право на здійснення так званого технічного підпису);

- довіреність на особу щодо надання їй право підписувати додаткову угоду № 3 до договору оренди № 303971 від 01.04.2011р.;

- довіреність на особу щодо надання їй право підписувати додаткову угоду № 6 до договору оренди №.303971 від 01.04.2011р.;

- довіреність на особу щодо надання їй право підписувати додаткову угоду № 9 до договору оренди № 303971 від 01.04.2011р.;

- трудовий договір або контракт укладений між та ТОВ «Пері Україна» та генеральним директор Чупрун І.Ф.;

- трудовий договір або контракт з директором Донецького підрозділу Полуніним В.І.,

Відповідач не надав жодного пояснення відповідного того, чому саме відрізняються підписи осіб хоча в договорі та в додатках до договору зазначена особа Чупрун І.Ф., але з огляду договору оренди та додатків до договору вбачається, що підписи значно відрізняються і це настільки очевидно, що не потребує додаткових та спеціальних на то знань.

Також необхідно зазначити, що нормами законодавства України, чинного на момент укладеного правочину, та приписами Статуту (нова редакція) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» непередбачено такого юридичного терміну - технічного візування аркушів договору. І таке візування зі сторони відповідача здійснювалось без достатніх на то повноважень, за відсутністю доручення та наказів виконавчих органів господарюючого суб'єкта ТОВ «Пері Україна», що саме і підтверджено самим відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Згідно приписів ст.4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до приписів ст.7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

В даному випадку, під час вирішення зазначеної справи, мова йдеться про те, що сторонами кожна сторінка спірного договору повинна була бути підписана.

Це правило поведінки, підписання кожної сторінки договору між господарюючими суб'єктами називається - парафування тексту договору.

Парафування - скріплення ініціалами уповноважених осіб кожної сторінки договору на знак згоди з текстом.

Цей звичай, парафування, зазначено у Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденська конвенція) та висловлена в Принципах міжнародних комерційних контрактів (UNIDROIT, 1994 p.).

Враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» заснована представниками з іноземним капіталом, необхідно звернути увагу на те, що відповідальні особи повинні були бути обізнані з зазначеним правовим звичаєм та принципом, оскільки зазначене підприємство здійснювало зовнішньоекономічну діяльність, а тому повинне дотримуватись у своїй діяльності приписів передбачених Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденська конвенція) та Принципів міжнародних комерційних контрактів (UNIDROIT, 1994 p.).

До зазначеної Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року наша держава приєдналась на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 23 серпня 1989 р. N7978-XI.

Статтею 3 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991р. №1543- ХІІ передбачено, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Стаття 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991р. №1543- ХІІ зазначає, що Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

Таким чином Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 23 серпня 1989 р. N7978-XI. про приєднання до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року поширюється на правовідносини з огляду на приписи Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991р. №1543- ХІІ і в теперішній час.

З матеріалів справи вбачається, що укладена угода між сторонами по справі не відповідає приписам Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991р. №1543- ХІІ, яким передбачено, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Отже, правові дії та наслідки Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 23 серпня 1989 р. N7978-XI. про приєднання до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року поширюються на спірні правовідносини щодо оформлення правочину оскільки це закріплено законодавчим актом України, тому сторони повинні були здійснити парафування (підписання) кожної сторінки спірного правочину, щоб у подальшому не було підстав, для визнання його недійсним.

Отже, даже законодавець у своєму правовому акті висловився щодо здійснення засвідчення кожної сторінки правочину.

Згідно приписів передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, дослідивши всі матеріали та докази по справі, з урахуванням законодавства України, діючого під час укладення спірного правочину, та Статуту (нова редакція) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна», суд дійшов ґрунтовного висновку визнати Договір оренди №. 303971 від 01.04.2011р. - недійсним.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст.ст. 3, 6 Закону України «Про правонаступництво України», Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 23 серпня 1989 р. N7978-XI.,ст.ст. 7, 11-16, 92, 145, 202, 203, 207, 215, 237, 238, 246, України, ст.ст.20, 65, 67, 174, 179 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Донбуд», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна», м. Бровари Київської області про визнання недійсним договору оперативної оренди обладнання №311571 від 01.07.2011р. задовольнити повністю.

Визнати договір оперативної оренди обладнання №303971 від 01.04.2011р. недійсним повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» (07400, м. Бровари, вул. Об'їзна дорога, 60, код ЄДРПОУ 31032954, п/р 26000000672000 в ПАТ «КІБ Креді Агріколь», м. Київ, МФО 300379) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Донбуд» (83001, м. Донецьк, вул. Челюскінцев, 69а, код ЄДРПОУ 34501577, п/р 26006200100699 в ПАТ «Банк Камбіо», МФО 3800399) витрати по сплаті судового збору в сумі 1073,00грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 16.11.2012р

Суддя Тоцький С.В.