Рішення

від 29.11.2012 по справі 5024/1512/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 р. Справа № 5024/1512/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватної фірми "Комплект-Сервіс" м. Херсон

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Херсон

про стягнення 178369грн.41коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Миргородський Б.М.

від відповідача - уповноважена особа ОСОБА_3

Приватна фірма «Комплект-Сервіс»(позивач) звернулася з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) 80000грн.00коп. заборгованості за договором позики від 06.08.2009року №8/08. Крім того, позивач просить стягнути 48666грн.39коп. несплачених процентів, 23517грн.21 коп. -10% річних, 11529грн.66коп. -20% штрафу від несплачених відсотків та 14656грн.15 коп. втрат від інфляції у зв'язку з несвоєчасним поверненням позики.

Справа розглядалася з перервами, які відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалися в засіданнях суду 01.11.2012року та 22.11.2012року.

Заявою від 28.11.2012року позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції, які просить стягнути в сумі 11352грн.15коп., підтримавши позовні вимоги в решті суми позову в повному розмірі.

Відповідач позовні вимоги визнає частково в частині стягнення 80000грн.00коп. суми позики і 11352грн.15коп. втрат від інфляції та просить відмовити в решті суми позову. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що укладений між сторонами договір позики від 06.08.2009року в частині нарахування процентів на суму позики в розмірі 24% річних суперечить вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»відповідно до якого відповідач не мав права на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів. Крім того, він просить застосувати позовну давність у зв'язку з чим відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10% річних в сумі 23517грн.21коп. та штрафу в сумі 11529грн.66коп.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

06 серпня 2009року між приватною фірмою «Комплект-Сервіс»(позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено договір процентної позики №8/08.

Згідно з зазначеним договором позивач передає у власність відповідача грошові кошти в сумі 80000грн.00коп., а відповідач зобов'язується повернути їх з виплатою процентів в розмірі 24% річних від суми позики до 31.12.2009року.

Строк договору сторонами узгоджено пунктом 7.1 - з моменту надання займу і до повного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним лише належним чином.

Належним виконанням є виконання, що відповідає умовам договору та вимогам закону, тобто виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.

Відповідно до статті 629 ЦК України укладений між сторонами договір позики від 06.08.2009року №8/08 з моменту його укладення набирає силу закону. Він є обов'язковим для виконання обома сторонами і сторони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань за договором.

При цьому за умовами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж суму речей того ж роду та такої ж якості..

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем виконані обов'язки за договором позики і платіжним дорученням №90 від 07.08.2009року перераховано відповідачу на виконання умов договору №8/08 від 06.08.2009року 80000грн.00коп., що не заперечував відповідач в засіданні суду.

Відповідно до пунктів 4.1, 5.1, 5.2 договору позики відповідач зобов'язаний був повернути суму позики до 31.12.2009року шляхом перерахування її суми на поточний рахунок позивача.

Доказів повернення суми позики в установлений договором строк відповідач суду не надав, тому вимоги позивача про стягнення 80000грн.00коп. підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.1048 ЦК України обов'язком позичальника за договором позики є сплата процентів, якщо інше не встановлено законом або договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються сторонами в договорі.

В договорі позики від 06.08.2009року сторони пунктом 2.2 передбачили сплату відповідачем процентів в розмірі 24% річних від суми позики (або її частини у разі дострокового погашення позики) з наступного дня після надання позики і до дня фактичного повернення позики (її частини). Пунктом 2.6 договору сторони узгодили виплату процентів щомісячно не пізніше 15 числа кожного календарного місяця за попередній місяць.

Оскільки відповідачем порушено порядок і строк повернення позики, позивач, як позикодавець, має право на одержання передбачених договором позики процентів. Згідно з розрахунком позивача сума процентів за період з 07.08.2009року по 01.10.2012року становить 60541грн.46коп. Фактично відповідачем сплачені проценти в сумі 11875грн.07коп., що підтверджується наданими до позовної заяви розрахунком та платіжними документами про перерахування процентів. Належить до стягнення 48666грн.39коп. і вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Тобто на позичальника, у разі неповернення своєчасно суми позики, покладено відповідальність сплатити, незалежно від сплати процентів визначених ст. 1048 ЦК України, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 6.1 договору позики у разі прострочення повернення позики (її частини) відповідач, крім процентів передбачених п.2.2 договору, додатково сплачує річні в розмірі 10% річних від простроченої суми до моменту повернення позики, а також інфляцію за весь час прострочення.

Сплата 10% річних від несвоєчасно поверненої суми позики, так само, як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утриманими коштами, належними до сплати.

За таких підстав судом відхиляється клопотання відповідача в частині застосування позовної давності, та як наслідок -відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10% річних в сумі 23517грн.21 коп., оскільки до правовідносин сторін в цій частині позову застосовується загальна позовна давність встановлена ст. 257 ЦК України тривалістю в три роки, початок перебігу якої починається з 31.12.2009року і закінчується 31.12.2012року року. З позовом позивач звернувся 17.10.2012року, тобто в межах строку загальної позовної давності і підстави відмови в задоволені позову в частині стягнення 10% річних відсутні.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 1050, 625 ЦК України, пункту 6.1 договору позики позовні вимоги про стягнення 10% річних за період з 01.01.2010року по 01.10.2012року в сумі 23517грн.21 коп. підлягають задоволенню частково, виходячи із суми неповерненої позики (80000грн.00коп), як це встановлено п.6.1 договору, що за розрахунком суду становить 22005грн.48коп. Крім того, з відповідача на користь позивача стягуються втрати від інфляції з урахуванням зменшення позивачем позовних вимог в цій частині позову, в сумі 11352грн.15коп., які визнаються відповідачем.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 11529грн.66коп. суд виходить із наступного.

Пунктом 6.2 договору позики від 06.08.2009року встановлено, що при порушені позичальником пункту 2.6 договору щодо строків перерахування процентів, він сплачує штраф в розмірі 20% від суми несвоєчасно перерахованих процентів.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, за нормами ГК України штраф не має тривалого характеру та через шість місяців після дня виникнення прострочки слід припинити його нарахування.

Сторони в договорі від 06.08.2009року не визначили конкретного періоду нарахування штрафу та не визначили кінцевого терміну його обчислення. Тому, суд вважає необхідним застосувати норму ч.6 статті 232 ГК України, у зв'язку з чим нарахування штрафу повинно бути припинено через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд також зазначає, що в силу статті 232 Господарського Кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за порушення в сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним Кодексом України, якщо інші строки не встановлені Господарським Кодексом України.

Статтею 258 ЦК України визначені спеціальні строки позовної давності в один рік в частині стягнення неустойки (штрафу, пені). Таким чином статті 258 ЦК України та 232 ГК України підлягають застосуванню одночасно, оскільки вони не суперечать, а доповнюють одна одну, а відповідач наполягає на застосуванні позовної давності.

Період нарахування штрафу в силу ч.6 статті 232 ГК України починається з 01.01.2010року, з урахуванням строку погашення позики до 31.12.2009року, та закінчується 30.06.2010року. Строк позовної давності щодо стягнення штрафу передбачений ст.258 ЦК України також скінчився 01.01.2011року, а з позовом позивач звернувся до суду 17.10.2012року. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищезазначеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково. З відповідача на користь позивача судом стягується всього 162024грн.02коп., в тому числі: 80000грн.00коп. заборгованості за договором позики, 48666грн.39 коп. -несплачені проценти, 22005грн.48коп. -10% річних, 11352грн.15коп. втрати від інфляції.

При цьому судом відхиляються заперечення відповідача з посиланням на те, що договір позики від 06.08.2009року в частині нарахування процентів в розмірі 24% річних суперечить вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»відповідно до якого відповідач не мав права на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів з огляду на наступне.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12.07.2001року, який набрав чинності 23.08.2001року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз зазначеного Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативних актів спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг споживачам.

Відповідно до частин 1, 2 ст.2 Закону, які визначають сферу його дії, Законом врегульовано відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.

З аналізу пунктів 5, 7 ч.1 ст.1, пунктів 6, 7 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вбачається, що сфера дії зазначеного Закону за суб'єктним складом є обмеженою і розповсюджується не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Частиною 4 ст.5 Закону зазначено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг виданих в межах їх компетенції.

Позивач відповідно до свого правового статусу не відноситься до юридичних осіб, які відповідно до вищезазначеного Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а тому відсутні правові підстави застосування положень цього Закону до правовідносин сторін, а правовідносини позивача та відповідача, як суб'єктів договору позики, регулюються нормами ст.ст.1046-1050 ЦК України.

Судові витрати по сплаті судового збору відносяться на сторони пропорційно від суми задоволених позовних вимог.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в АКБ «УкрСиббанк», МФО 351005 ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь приватної фірми "Комплект-Сервіс" м. Херсон, вул. 3-я Польова, 71, р/р 26007301000087 в ХФ АБ «Укоопспілка», МФО 352736, ідентифікаційний код 22742140 -80000грн. основного боргу, 48666грн. 39 коп. процентів нарахованих на суму позики, 22005грн.48коп. -10% річних, 11352грн.15коп. втрат від інфляції та 3240грн. 48 коп. судового збору.

3.В задоволенні позовних вимог про стягнення 11529грн. 66 коп. штрафу та 1511грн.73коп. -10% річних відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30 листопада 2012р.

Суддя З.І. Ємленінова