Постанова

від 26.11.2012 по справі 5002-17/113-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2012 року Справа № 5002-17/113-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Рибіної С.А.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Арнаутов С.В., представник, довіреність № 1 від 04.01.2012;

відповідача -Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, паспорт;

третя особа - Соколов Д.В., представник, довіреність № 1885 від 18.06.2012,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) від 30 січня 2012 року у справі №5002-17/113-2011

за позовом Малого підприємства "Каштак" (вул. Євпаторійська, 51-В, Уютне, Сакський р-н, 96555)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 97400)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (вул. Госпітальна, 12-г, м. Київ, 01021)

в особі Сакського відділення № 4753 Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (вул. Курортна, 75, м. Саки, 96500)

про стягнення суми боргу в розмірі 120000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Мале підприємство "Каштак" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення суми боргу в розмірі 120000,00 грн.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідачем не виконувались умови договору оренди автотранспорту № 13/У від 30 грудня 2009 року в частині оплати орендної плати за користування майном.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2012 року у справі №5002-17/113-2011 (суддя Гайворонський В.І.) позов Малого підприємства "Каштак" задоволено.

Своє рішення суд обгрунтовує тим, що відповідач не надав доказів, які підтверджують відсутність використання орендованого майна та його повернення раніше строку дії договору, зокрема акт повернення майна. Крім того, суд зазначив, що розірвання договору оренди автотранспорту можливо лише на підставі угоди сторін чи за рішенням суду, а відтак, договір діяв весь час, на який був укладений.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з`ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.

Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач користувався майном на іншій правовій підставі, а саме: на підставі попереднього договору. Відповідач звертає увагу суду на те, що за актом повернення майна орендодавцю від 20.01.2010 орендоване майно було повернуто позивачу та цей акт не був наданий суду під час розгляду справи у зв`язку з находження відповідача за кордоном.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2012 року відновлено строк на подання апеляційної скарги та апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Латиніна О.А., суддів Маслової З.Д., Фенько Т.П. та призначена до розгляду.

Розпорядженням від 22 жовтня 2012 року суддю Латиніна О.А. замінено на суддю Рибіну С.А., головуючим по справі призначено Рибіну С.А., розгляд справи почато спочатку.

Розпорядженням від 05 листопада 2012 року суддю Маслову З.Д. замінено на суддю Гоголя Ю.М. та суддю Фенько Т.П. замінено на суддю Черткову І.В., розгляд справи почато спочатку.

У судовому засіданні відповідач наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Представник третьої особи зазначив, що права Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Сакського відділення № 4753 Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі -Банк) при вирішенні даного спору не зачипаються, тому підтримати апеляційну скаргу або надати заперечення щодо неї не вбачається можливим. Додатково представник пояснив, що заборгованість позивача перед Банком на момент вирішення спору відсутня.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

30 грудня 2009 року між Малим підприємством "Каштак" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендатор) був укладений договір оренди автотранспорту № 13/У (далі -Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю за актом приймання-передачі в користування за плату на певний строк (до 31.12.2010) майно: екскаватор колесний, марка ЕК18-10, реєстраційний номер: НОМЕР_2, рік випуску 2007, заводський номер НОМЕР_3, двигун номер НОМЕР_4, (а.с.3, т.1).

Розділом 3 Договору визначений порядок розрахунків між сторонами, відповідно до якого орендар зобов'язується своєчасно оплачувати орендодавцю орендну плату в розмірі 12000,00 грн. за місяць, щомісячно в строк до 15-го числа місяця, наступного за звітним. Можлива передплата.

Сторони також домовились, що період знаходження екскаватору колесного (далі -Автомобіль) в оренді підтверджується актами приймання Автомобіля в оренду та його повернення (здачі) орендодавцю. Акти приймання-здачі підписуються обома сторонами (п.4.2. Договору).

30.12.2009 за актом приймання-передачі Автомобіль переданий відповідачу.

20.01.2010 за актом приймання-передачі (а.с.68, т.2) відповідач повернув майно позивачеві.

21 січня 2010 року між Малим підприємством "Каштак" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений попередній договір, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався погасити у Відкритому акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" кредит Малого підприємства "Каштак" за кредитним договором № 34 від 21.12.2007, а позивач був зобов`язаний впродовж 14 календарних днів після повного погашення відповідачем кредиту прийняти заходи щодо виключення даного Автомобілю з-під застави та укласти з відповідачем договір купівлі-продажу цього Автомобілю на умовах, визначених у попередньому договорі .

Актом від 21.01.2010 Автомобіль переданий відповідачу на виконання умов попереднього договору (а.с.18, т.2). Таким чином, починаючи з 21.01.2010 відповідач користувався Автомобілем на підставі попереднього договору від 21.01.2010.

В провадженні господарського суду Автономної Республіки Крим знаходилась справа № 5002-15/4053-2010 за позовом Малого підприємства "Каштак" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним попереднього договору від 21.01.2010. Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.11.2010 у позові відмовлено. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 по справа № 5002-15/4053-2010 рішення суду першої інстанції від 22.11.2010 скасовано частково: попередній договір від 21.01.2010 визнаний недійсним частково, в частині пункту 2.1.5.

Листом від 11.07.2010 за вих. № 110 Мале підприємство "Каштак" повідомило Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 про самостійну сплату платежів за кредитним договором № 34 від 21.12.2007, починаючи з 01.06.2010, до повного погашення кредиту (а.с.43, т.1).

Свої обов`язки за договором оренди автотранспорту від 30.12.2009 позивач, на його думку, виконав в повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі майна в оренду від 30.12.2009.

Позивач зазначає, що відповідач орендні платежі за договором оренди автотранспорту № 13/У від 30.12.2009 не сплачував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 120000,00 грн. за період з 30.12.2009 по 20.12.2010.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дотримання ним норм процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди автотранспорту №13/У від 30 грудня 2009 року.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 798 Цивільного кодексу України, предметом договору найму (оренди) транспортного засобу може бути, зокрема наземні самохідні траспортні засоби.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що обов`язок орендодавця з передачі автомобілю був виконаний належним чином, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання-передачі майна в оренду від 30.12.2009 (а.с. 4, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, факт повернення автомобіля позивачу підтверджується актом повернення майна орендодавцю 20.01.2010 (а.с.68, т.2).

Таким чином, майно знаходилось в користуванні відповідача на умовах договору оренди від 30.12.2009 з 30.12.2009 по 20.01.2010.

У відповідності до вимог ст. 762 Цивільного кодексу України орендна плата -це плата за користування майном. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого

майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно п.4.2 Договору період знаходження Автомобіля в оренді підтверджується актами приймання-здачі Автомобіля.

З вищевикладеного вбачається, що період знаходження Автомобіля в оренді складає 22 календарних дні. Враховуючи встановлений Договором розмір орендної плати 12000,00 в місяць, розмір орендної плати, що підлягає сплаті за користування майном складає 8516,00 грн. Докази сплати цієї суми у відповідача відсутні, суду не надані, тому позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 8516,00 грн.

Дослідивши доводи суду першої інстанції, судова колегія визнає їх передчасними, а заперечення позивача по справі такими, що не підлягають врахуванню з наступних підстав.

При винесенні рішення суд першої інстанції керувався укладеним між сторонами договором оренди, який припинив свою дію за закінченням терміну, на який був укладений, та актом приймання-передачі від 20.01.2010.

Судова колегія вважає правильним довід суду першої інстанції, що договір оренди від 30.12.2009 не розірваний та діяв до 30.12.2010, однак вважає, що підставою нарахування орендної плати є фактичне користування стороною договору орендованого майна, тому стягнення орендної плати можливо тільки за період фактичного користування майном відповідачем.

До суду першої інстанції ані позивач, ані відповідач не надали акт приймання-передачі від 20.01.2010, яким підтверджується повернення Автомобіля за договором оренди. Даний акт був наданий відповідачем до апеляційної скарги.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З поданих відповідачем доказів вбачається, що в період з 15.12.2011 по 07.07.2012, тобто в момент винесення судом першої інстанції рішення по справі, відповідач був за межами України. Наданий ним акт приймання-передачі від 20.01.2010 має істотне значення для вирішення спору, однак позивачем по справі наданий не був.

На підставі вищевикладеного, судова колегія визнала можливим прийняти даний доказ.

Не може бути прийнято заперечення позивача щодо фіктивності даного акту та відсутності будь-яких доказів його існування, оскільки, по-перше, відповідач надав суду для огляду оригінал цього документу; по-друге, в матеріалах справи є лист, яким позивач надсилає даний акт відповідачу (а.с.67, т.2).

Посилання позивача про недійсність попереднього договору та факту передачі майна за ним не може бути прийнятий судовою колегією з наступних підстав.

Судовою колегією встановлено, що 21 січня 2010 року сторонами спору укладений попередній договір, який постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 по справі № 5002-15/4053-2010 визнаний недійсним частково, в частині пункту 2.1.5 попереднього договору.

Згідно частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиціальне значення.

Не має винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи.

У пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Оскільки зазначений вище та даний спори мають однакові сторони, суд вважає за можливе застосувати статтю 35 Господарського процесуального кодексу України щодо фактів встановлених судом, а саме: того факту, що визнано недійсним лише п. 2.1.5 попереднього договору від 21.01.2010.

Таким чином, попередній договір від 21.01.2010 є укладеним, недійсним судом не визнаний, майно за ним передано відповідачу по акту та він виконувався відповідачем в частині оплати кредиту позивача, що підтверджується матеріалами справи. Доказів повернення майна, отриманого за даним договором суду сторони не надали.

Не може бути прийнятий довід позивача щодо додаткової угоди № 2 до попереднього договору, відповідно до якої сторони домовились про визнання недійсним дій по передачі Автомобіля, оскільки це не передбачено чинним законодавством України. Крім того, не може бути прийнятий довід відповідача про недійсність додаткової угоди № 2 до попереднього договору, оскільки попередній договір не є предметом даного спору.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях позивача, відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, та зводяться до довільного тлумачення норм законодавства.

Таким чином, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в розмірі 8516,00 грн. за період з 30.12.2009 по 20.01.2010, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 85,16 грн. - зі сплати державного мита та 16,52 грн. - судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про неповне з`ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, що дає підстави суду апеляційної інстанції для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статті 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2012 року у справі №5002-17/113-2011 в частині стягнення заборгованості в розмірі 111484,00 грн. В цій частині прийняти рішення про відмову у позові.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (97400, АДРЕСА_1,ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, п/р НОМЕР_5 у АКІБ "Укрсиббанк") на користь Малого підприємства "Каштак" (96555, АР Крим, Сакський район, с. Уютне, вул. Євпаторійська, 51-В, п/р 2600233786501 в ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", МФО 300120, ідентифікаційний код: 20732544) борг у розмірі 8516,00 грн., судові витрати зі сплати державного мита в розмірі 85,16 грн. та 16,52 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В інший частині позову відмовити.

Видати наказ".

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя С.А. Рибіна

Судді Ю.М. Гоголь

І.В. Черткова

Розсилка:

1. Мале підприємство "Каштак" (вул. Євпаторійська, 51-В, Уютне, Сакський р-н, 96555) .

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 97400).

3. Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (вул. Госпітальна, 12-г, м. Київ, 01021).

4. Сакське відділення № 4753 Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (вул. Курортна, 75, м. Саки, 96500).