Постанова

від 29.11.2012 по справі 2а-7856/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 р. № 2а-7856/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засідань Макар Г.В.

представників:

від позивача - Кухарський І.Р.,

від відповідача -Гейвич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства (надалі ПП) «Ремонт і будівництво»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

ПП «Ремонт і Будівництво»звернулося в суд з позовом до ДПІ у Галицькому районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2010 року за №0001712321/0.

Позивач в позовній заяві стверджує, що при проведенні перевірки органом державної податкової служби не бралися до уваги фактичність (реальність) господарської операції щодо купівлі дизельного пального та бензину у ТзОВ ВТФ «АВІАС»,що підтверджуються відповідними договорами, податковими та видатковими накладними. Також, продовжує позивач, фактичність (реальність) господарської операції щодо залучення ТзОВ «Екопласт-Львів»до перевезення на об'єктах виконання будівельно-ремонтних робіт підтверджується, окрім самого договору, ще і актами виконаних робіт та податковими накладними, а тому висновки відповідача про безпідставне включення до складу податкового кредиту сум коштів за вищенаведеними господарськими операціями є необґрунтованими та протиправними.

У відповідності до вимог ст.55 КАС України судом замінено ДПІ у Галицькому районі м.Львова на його правонаступника ДПІ у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позов зазначає, що згідно з Додатку 5 до декларації з ПДВ за квітень 2010 року «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»встановлено, що до складу дозволеного податкового кредиту в декларації за рядком 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операції, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою»включено суми податку на додану вартість в розмірі 69907 грн. 37 коп., нараховані на користь постачальників товарів (послуг), які не утримали та відповідно не сплатили до бюджету податок на додану вартість за фактами поставок.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки, та оспорювані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Ремонт та будівництво»з питань достовірності відображення показників податкового зобов'язання та податкового кредиту у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, ДПІ у Галицькому районі м.Львова складено акт від 30.09.2010 року за №4422/23-409/35462178 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 року за №0001712321/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 104861 грн. 04 коп., в тому числі, за основним платежем - 69907 грн. 37 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -34953 грн. 67 коп.

Як вбачається з висновків акта перевірки, перевіркою встановлено порушення п.1.7 ст.1, підп.7.4.1 п.7.4, підп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит в сумі 69907 грн. 37 коп. в рядку 10.1 декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало те, що в порушення норм податкового законодавства позивач відобразив в податковому обліку по податку на додану вартість господарські операції з ТзОВ ВТФ «АВІАС»та ТзОВ «Екопласт-Львів».

Між ТзОВ ВТФ «Авіас»(постачальник) та ПП «Ремонт і будівництво»(покупець) 06.02.2009 року укладено договір за №1865 згідно з умов якого постачальник зобов'язується організувати і забезпечувати заправку пальним автотранспорт покупця по талонах, а покупець приймати та оплачувати пальне на протязі дії цього договору та відповідно до його умов.

Між ВАТ «Миколаївцемент»(замовник) та ПП «Ремонт і будівництво»(підрядник) 26.02.2010 року укладено договір за №МЦ-IS-10/02/01-2 згідно з умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власним транспортним засобом наступні види послуг: завантаження та перевезення сипучих матеріалів (клінкеру (чистого та шихти), шлаку та залізовмістких добавок).

На виконання вищенаведеного договору, 07.03.2010 року між ПП «Ремонт і будівництво»(генпідрядник) і ТзОВ «Екопласт (субпідрядник) позивачем було укладено договір №7 відповідно до якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати перевезення на об'єктах генпідрядника, а саме: надання транспортних послуг -експедиційних.

Вищенаведені господарські операції були відображені в податковому та бухгалтерському обліках платника податків.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", чиноного на момент оподаткування згаданих господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як передбачено абзац.1 підп.7.7.1 п.7.7. ст.7 цієї ж статті, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою з'ясування реальності господарських операцій, в забезпечення принципу офіційного з'ясування обставин справи, судом запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

В акті перевірки орган державної податкової служби посилається на дані АІС «Податки»та Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, органами державної податкової служби присвоєно статус «Не визнано, як податкова декларація»звітності контрагентів - постачальників.

В свою чергу, позивачем було надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій.

Зокрема, в матеріалах справи наявні договори, податкові накладні та видаткова накладна, виписки з банківських рахунків, акт про виконання виконання робіт при залученні субпідрядника, товарно-транспортні накладні відповідно до яких здійснювалось транспортування товарно-матеріальних цінностей.

На фактичність виконання господарських договорів вказує й те, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах справи Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на добросовісність його контрагента.

Вищенаведені докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТзОВ ВТФ «АВІАС»та ТзОВ «Екопласт-Львів».

Також, не беруться судом до уваги надані відповідачем постанова Галицького районного суду м.Львова від 22.09.2010 року про притягнення директора позивача до адміністративної відповідальності, витяг з обвинувального висновку по кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_4, постанова Сихівського районного суду від 29.12.2011 року від 29.12.2011 року у зазначеній кримінальній справі, оскільки в них не досліджувались господарські операції між ПП «Ремонт і Будівництво»і ТзОВ ВТФ «АВІАС», ТзОВ «Екопласт-Львів», а реальність останніх підтверджується вищенаведеними обставинами.

За таких обставин, надані відповідачем докази, в підтвердження нереальності господарських операцій, судом до уваги не беруться, оскільки такі є непрямими і спростовуються прямими доказами (первинними бухгалтерськими документами), які подані позивачем.

Окрім того, платником податків на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Суд звертає увагу й на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем своїх зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необгрунтованими.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданому податку не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Таким чином, позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість є підставними та обгрунтованими, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.

Також, суд, у відповідності до вимог ст.162 КАС України, вважає за необхідне у резолютивній частин постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваного акта індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 року за №0001712321/0.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Ремонт і будівництво»(код ЄДРПОУ 35462178), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Петра Панча, 11/109, 1049 грн. 00 коп. (одна тисяча дев'ятсот сорок дев'ять гривень) сплаченого судового збору.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 листопада 2012 року.

Суддя В.Я.Мартинюк