Ухвала

від 22.11.2012 по справі 2а-9406/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9406/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

Головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Павленко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2012 року ТОВ «Союз-Світло Україна»звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просили суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2012 року №0002302250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2012 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволені адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано норми матеріального права, не надано повної оцінки діючому законодавству та обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи, не надано належної правової оцінки письмовим запереченням по справі, наданим представником відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного .

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 04.05.2012 року по 11.05.2012 року, на виконання постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА у м. Києві капітана податкової міліції Додатко О.О. від 18.01.2012 року, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, інспектором податкової служби І ранку Захаровим Юрієм Олександровичем, було проведено документальну позапланову виїзну TOB «Союз-Світло Україна»по фінансово-господарських відносинах з TOB «Респект Плюс»за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складений Акт від 18.05.2012 р. № 164/22-511/35961869.

Згідно висновків Акта від 18.05.2012 р. № 164/22-511/35961869. контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3., п.198.6 ст.198 Податкового кодексу від 02.12.2010 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на суму 16 534 грн., у тому числі по періодах: січень 2010 року - на суму 16 534 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.06.2012 року № 0002302250, яким TOB «Союз-Світло Україна»визначено зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16 534 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4134 грн.

В Акті перевірки зазначено про наявність в провадженні Слідчого відділу СВ ПМ ДПА у м. Києві кримінальної справи № 50-5944, порушеної 28.01.2011 року прокуратурою м. Києва за фактом фіктивного підприємництва вчиненого невстановленими особами за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

В ході проведення досудового слідства у справі встановлено, що невстановленими особами, з метою прикриття незаконної діяльності в 2004 році створено ряд суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких TOB «Респект Плюс». Також, в ході досудового слідства не було встановлено фактичного місцезнаходження TOB «Респект Плюс».

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності свого рішення.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в періоді вересень-грудень 2009 року (на момент дії Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР) між позивачем та TOB «Респект плюс»існували відносини, згідно яких TOB «Респект-плюс»надавав позивачу транспортні послуги та навантажувально-розвантажувальні роботи.

У вересні, листопаді та грудні 2009 року TOB «Респект Плюс»надав позивачу послуги на загальну суму 99204,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № Т-4005 від 15.12.2009 року. Т-3213 від 02.11.2009 року, № Т-2284 від 10.09.2009 року, № Т-2351 від 17.09.2009 року, № Т-4259 від 31.12.2009 року, від 30.11.2009 № 3770 та товарно-транспортирними накладними.

Оригінали зазначених документів, а також оригінал договору № 9/1 на транспортно-експедиційні послуги з організації перевезень, що був укладений між позивачем та ТОВ «Респект Плюс»30.09.2009 року, були вилучені у позивача 25.11.2011 року на підставі постанови судді Солом'янського районного суду м. Києва.

Оплата контрагенту за вказані послуги була здійснена позивачем згідно наявних у справі платіжних доручень № 304 від 25.02.2010 p., № 160 від 23.10.2009 року №225 від 10.12.2009 р.

Також, на виконання зазначених договірних правовідносин, TOB «Респект Плюс було виписано на адресу позивача податкові накладні: від 10.09.2009 року № 2284. від 17.09.2009 року № 2351; від 02.11.2009 року № 3213; від 30.11.2009 року № 3770: від 15.12.2009 року № 4005 року та від 31.12.2009 року № 4259.

Отже, суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних були включені TOB «Союз-Світло України»до складу податкового кредиту у вересні 2009 р. в сумі 32 508 грн., у листопаді 2009 року в сумі 33 348 грн., у грудні 2009 року в сумі 33 348 грн., та відображені у Додатку № 5 «розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до податкової декларації з ПДВ за вересень 2009 року, за листопад 2009 року та за грудень 2009 року.

Як було встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, такі правовідносини позивача із контрагентом TOB «Респект Плюс»відбувалися саме в періоді вересень 2009 р. - грудень 2009 p., тобто, на момент дії Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, та відповідно до таких правовідносин мають застосовуватися саме норми зазначеного Закону.

Колегія суддів зазначає, що норми Закону України «Про податок на додану вартість»(пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону) кореспондуються із ст. 198, ст. 199, ст. 200 та ст. 201 Податкового кодексу України.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (який вступив в силу з 01 січня 2011 року ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Респект Плюс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до частини 2 статті 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Як вбачається з матеріалів справи, вирок по даній справі не винесено.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2012 року -залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.08.2012 року -залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.