Постанова

від 29.11.2012 по справі 2а-8301/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2012 р. 10 год. 52 хв. Справа № 2а-8301/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання -Семеряк М.І.,

представника позивача -Гнитки Т.В.,

представника відповідача -Цицик О.І.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Фірма «Львівінвеставто»до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «Фірма «Львівінвеставто»до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлень-рішень від 27.06.2012 року № 0000031504.

Ухвалою суду від 27.09.2012 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 29.11.2012 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові та додаткових поясненнях, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив. Позиція відповідача викладена у письмовому запереченні позовних вимог № 9/10-008 від 22.11.2012 року. Представник відповідача зазначив, що висновку акту перевірки діяльності позивача є обґрунтованими та підтвердженими, а відтак прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та висновки податкового органу, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби проведено позапланову документальну перевірку ПП «Фірма «Львівінвеставто»з питань підтвердження відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Автотрейд-2012»за звітні (податкові) періоди з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року та з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, результати якої відображені в Акті № 1209/15-40/22359575 від 07.06.2012 року.

У висновках акту перевірки податковим органом зазначено, що ПП «Фірма «Львівінвеставто» не підтверджено реальності здійснення господарських відносин із ПП «Автотрейд-2012»за звітні (податкові) періоди з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року у зв'язку із порушенням п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», а також підприємством завищено суму податкового кредиту в Деклараціях з податку на додану вартість за звітні (податкові) періоди з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року в сумі 14 244 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду уз урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 14 244 грн.

Так, податковим органом встановлено, що ПП «Фірма «Львівінвеставто»у звітних періодах -червень, серпень та вересень 2011 року сформовано податковий кредит на загальну суму податку на додану вартість -14 243, 48 грн. по постачальнику ПП «Автотрейд-2012».

Відповідно до умов договору від 29.10.2010 року № 2910/1 ПП «Автотрейд-2012»виписано (оформлено) для ПП «Фірма «Львівінвеставто»податкові накладні на поставку товарно-матеріальних цінностей податкові накладні №17 від 02.06.2011 року, № 42 від 10.06.2011 року, №8 від 02.09.2011 року, № 60 від 15.09.2011року, № 68 від 19.09.2011 року, на підставі договору від 29.10.2011 року № 2910/1 -виписані податкові накладні №6 від 03.08.2011 року, № 41 від 16.08.2011 року.

Податковий орган зазначає, що під час перевірки не представлено договору від 29.10.2011 року № 2910/1, підтверджуючих документів щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей та доставки товарно-матеріальних цінностей на склад ПП «Фірма «Львівінвеставто». Податкові накладні №6 від 03.08.2011 року, № 41 від 16.08.2011 року виписані на підставі договору від 29.10.2011 року № 2910/1, при цьому, такий договір станом на серпень 2011 року не міг існувати.

Окрім того, позивачем використано інформацію зазначену в Акті перевірки №111/2240/37200994 від 10.04.2012 року, проведеної ДПІ у Шевченківському районі м.Києва з питань підтвердження відомостей ПП «Автотрейд-2012»по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за лютий, червень, серпень, вересень 2011 року. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва встановлено відсутність у ПП «Автотрейд-2012»необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Враховуючи викладене, ДПІ у Залізничному районі м. Львова вважає, що вищезазначене підтверджує відсутність фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей ПП «Фірма «Львівінвеставто»від ПП «Автотрейд-2012»у звітному податковому періоді.

У зв'язку з наведеним, податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000031504 від 27.06.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 16 907,25 грн., з них за основним платежем -14 244 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2 663,25 грн.

Позивач, не погоджуюсь із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх до суду

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних відносин законодавства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі -ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу .

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» , первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Для підтвердження реальності взаємовідносин між ПП «Фірма «Львівінвеставто»та ПП «Автотрейд-2012»позивачем представлені первинні бухгалтерські документи, які обґрунтовують позовні вимоги, зокрема податкові та видаткові накладні, сертифікати відповідності на продукцію, яку позивач придбав у ПП «Автотрейд-2012»та документи на підтвердження відряджень керівника ПП «Фірма «Львівінвеставто»до м. Києва для купівлі автозапчастин у ПП «Автотрейд-2012»та перевезення їх з м. Києва до м. Львова самостійно без участі перевізника. Також, позивачем представлені документи подальшого використання придбаного товару в господарській діяльності, зокрема товар, куплений позивачем у контрагента - ПП «Автотрейд-2012»у майбутньому був перепроданий іншим підприємствам, в результаті чого позивач отримав прибуток.

Крім того, ПП «Фірма «Львівінвеставто»представлені докази того, що підприємство співпрацювало із ПП «Автотрейд-2012»не тільки в обревізованих періодах. Судом встановлено, що протягом 2011 року взаємовідносини між вказаними підприємствами мали систематичний характер, а відтак не зрозумілим є те, що відповідач при перевірці не виявив порушень щодо здійснення всіх інших операцій із ПП «Автотрейд-2012»та не вважає їх нікчемними. Вказане свідчить про те, що перевірка була проведена не повно та без урахування усіх обставин.

Вищевказані первинні бухгалтерські документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивачем не надано до перевірки Договір від 29.10.2011 року № 2910/1 з ПП «Автотрейд-2012», який є підставою для виписки податкової накладної № 6 від 03.08.2011 року та № 41 від 16.08.2011 року, то судом встановлено наступне.

Позивач зазначає, що у податкових накладних № 6 від 03.08.2011року та № 41 від 16.08.2011 року продавцем - ПП «Авготрейд-2012»допущено описку у даті договору, а саме в останній цифрі року - замість «0»написано «1». Однак, підставою для виписки вказаних накладних був наданий позивачем для перевірки Договір №2910/1 від 29.10.2010 року.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця і покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса* фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

й) вид цивільно-правового договору.

Відтак, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік обов'язкових реквізитів (інформації), яка має бути вказана в податковій накладній. Серед них є лише вид цивільно-правового договору, а не дата та номер договору. Отже, із вищенаведених норм випливає, що дата та номер договору не е обов'язковими реквізитами податкової накладної.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи вид договору у податкових накладних № 6 від 03.08.2011 року та № 41 від 16.08.2011 року вказаний вірно.

В даному випадку мала місце лише описка в необов'язковому реквізиті. Крім того, описку зроблено контрагентом позивача, за дії якого позивач відповідальності не несе.

Відтак, вказане не може слугувати підставою для визнання господарських операцій ПП Фірма «Львівінвеставто»з ПП «Автотрейд-2012»такими, що не відбулись.

Крім того, в Акті відповідач зазначає, що до перевірки посадовими особами позивача не надано підтверджуючих первинних документів щодо транспортування ТМЦ та жодної інформації щодо доставки ТМЦ на склад ПП «Фірма «Львівінвеставто».

Наведені документи згідно положень ПК України не є обов'язковими та вичерпними для підтвердження вищезазначених обставин. Зокрема, факт приймання-передачі товарів у даному випадку підтверджено видатковими та податковими накладними, якими і зафіксована відповідна операція, що відповідає п. 198.6. ст. 198 ПК України та ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК ). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер. Виходячи з цього конституційного принципу, позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, а «фіктивність»діяльності контрагента підприємства, яка не є доведеною податковим органом, не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з ними.

ПП Фірма «Львівінвеставто»представило суду документи, які підтверджують реальний характер господарських відносин із ПП «Автотрейд-2012». При цьому, позивач не повинен нести відповідальності за господарську діяльність своїх контрагентів.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати оспорюване податкове повідомлення-рішення правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0000031504 від 27 червня 2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства Фірма «Львівінвеставто»(ЄДРПОУ 22359575) 169,07 (сто шістдесят дев'ять гривень сім копійок) судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 04 грудня 2012 року.

Суддя (підпис) В.М. Сакалош

З оригіналом згідно

Суддя В.М. Сакалош