Постанова

від 30.11.2012 по справі 5021/1213/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5021/1213/12 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ               27 листопада 2012 року                                                                       Справа № 5021/1213/12 Колегія суддів у складі: головуючий суддя С.В. Барбашова, суддя              А.М. Білецька, суддя О.В. Плужник, при секретарі Тяпкіній В.А. за участю представників сторін: позивача –не з'явився              відповідача –не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства “Шляхрембуд” Сумської міської ради, м. Суми (вх. №3388 С/3-10) на рішення господарського суду Сумської області від 24.09.2012р. у справі №5021/1213/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НПП-Машпром”, м. Дніпропетровськ до Комунального підприємства “Шляхрембуд” Сумської міської ради, м. Суми про стягнення 148 545,88 грн., ВСТАНОВИЛА: Рішенням господарського суду Сумської області від 24.09.2012р. у справі            №5021/1213/12 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено повністю, стягнуто з Комунального підприємства “Шляхрембуд” Сумської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НПП-Машпром”  заборгованість у розмірі 148 545,88 грн. та судовий збір у розмірі 2 971,00 грн. Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області від 24.09.2012р. у справі №5021/1213/12 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої  інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив ким з посадових осіб було підписано видаткову накладну № 100727-1 від 27.07.2010р. та довіреність № 872 від 27.07.2010р., справжність підписів не встановив. На думку відповідача, суд першої інстанції не перевірив чи існує кредиторська заборгованість перед позивачем в бухобліку КП “Шляхрембуд”, а також, не врахував, що контракт № 100122 від 22.01.2010р. не має жодного відношення до спірної партії товару, адже він має інший предмет і стосується інших товарів. Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправомірно не залучив до справи в якості третьої особи ані Сумську міську раду, ані фінансове управління.   В судове засідання представник відповідача не з'явився, 26.11.2012р. на адресу суду від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю його представника в іншому судовому процесі у Ковпаківському районному суді м. Суми. Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України. Колегія судів залишає заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення, оскільки про дату, час та місце судового засідання КП “Шляхрембуд” було повідомлено заздалегідь і мало об'єктивну можливість забезпечити реалізацію своїх процесуальних прав, та відповідно до ст. 28 ГПК України не було позбавлено права направити в судове засідання іншого свого представника. До того ж, відповідачем не наведено підстав, з яких він надає перевагу участі в судовому засіданні в іншому суді, а саме, в Ковпаківському районному суді м. Суми. Позивач в судове засідання також не з'явився, 26.11.2012р. на адресу суду від нього надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі з урахуванням аргументів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. У наданому позивачем відзиві на апеляційну скаргу він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Позивач зазначив, що представник відповідача у процесі розгляду даної справи у судовому засіданні суду першої інстанції ні разу не ставив під сумнів достовірність підписів на податковій накладній і довіреності, не звертався до суду з клопотанням про проведення відповідної експертизи. На думку позивача, суд першої інстанції вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а саме: ст.ст. 202,207,208,526,692 Цивільного кодексу України, а посилання відповідача на законодавство, яке, на його думку, невірно застосовано судом першої інстанції під час розгляду спору, носить виключно декларативний неправовий характер і не співвідноситься з чинним українським законодавством. Як зазначає позивач, відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданим відзивом на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що у нього існує заборгованість перед позивачем, але у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем на даний момент не має можливості погасити заборгованість. Також, позивач вказав, що він в своїй позовній заяві один раз послався на контракт № 100122 від 22.01.2010 р. та тільки лише в підтвердження тієї обставини, що з 2008 року відповідач є торговим партнером ТОВ “НПП-Машпром“, якому останнє поставляло товари в асортименті, необхідні для ремонту, будівництва та експлуатації автошляхів по м. Суми. Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.   Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство “Шляхрембуд” Сумської міської ради є торговим партнером Товариства з обмеженою відповідальністю “НПП-Машпром” з 2008 року з постачання товарів, необхідних для організації безпечного дорожнього руху. Наявність господарських відносин між сторонами підтверджується тим, що на підставі виставленого позивачем відповідачу рахунку-фактуру № 100726 від 26.07.2010 року на суму 198545,88 грн., позивач 27.07.2010 року відвантажив, а відповідач прийняв знаки дорожні в різному асортименті і кількості на загальну суму 198545,88 грн., про що свідчить видаткова накладна № 100727-1 від 27.07.2010 року, яка підписана уповноваженими представниками обох сторін та скріплена їх печатками, а також довіреністю № 872 від 27.07.2010 року (арк. справи 10-12). Як зазначив позивач, відповідач частково сплатив за поставлений товар суму в розмірі 50000,00 грн., а заборгованість в сумі 148545,88 грн. відповідач позивачу не сплатив.             Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та приписів статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Видаткова накладна № 100727-1 від 27.07.2010 року відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар. Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р.                             № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ –накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку. Судом першої інстанції зроблено правомірний висновок про те, що сторони фактично вчинили правочин, а саме позивач поставив, відповідач прийняв товар на суму 198545,88 грн. згідно видаткової накладної № 100727-1 від 27.07.2010 року, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками. При цьому, необґрунтованими є посилання заявника апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не перевірив ким з посадових осіб було підписано видаткову накладну № 100727-1 від 27.07.2010р. та довіреність № 872 від 27.07.2010р. та справжність підписів не встановив, оскільки сам відповідач не заперечує, що він отримав товар від позивача, а також, він не звертався до суду з клопотанням про проведення відповідної експертизи. Крім того, поставка та отримання товару також підтверджується наданим відповідачем відзивом на позовну заяву (арк. справи 16), в якому відповідач визнав свою заборгованість зазначивши, що 27.07.2010р. продукція була поставлена на його підприємство на загальну суму 198545,88 грн., що він не відмовляється від відповідальності по сплаті коштів за поставлену продукцію, адже частково була сплата коштів на суму 50000,00 грн. і його заборгованість складає 148545,88 грн., яка буде сплачена до кінця поточного року. Тому, помилковими є посилання скаржника про те, що суд першої інстанції помилково зазначив про визнання відповідачем заборгованості. На підставі викладеного, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення боргу за отриманий від позивача товар у розмірі 148545,88 грн. Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачає, що строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, а тому сам факт прийняття товару породжує обов'язок його оплати покупцем. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому, підписання покупцем видаткової накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України, тобто, з моменту отримання  товару. На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи. Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а посилання скаржника на те, що суд першої інстанції помилково застосував ст. 202, 207, 208, 526 Цивільного кодексу України, а не норми Господарського кодексу України, не є підставою для скасування винесеного правомірного та обґрунтованого оскаржуваного рішення судом першої інстанції.   Відтак, рішення господарського суду Сумської області від 24.09.2012 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Шляхрембуд” Сумської міської ради, м. Суми залишити без задоволення. Рішення господарського суду Сумської області від 24.09.2012 р. у справі № 5021/1213/12 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України. Повний текст постанови складено та підписано 30.11.2012р. Головуючий суддя                                                           С.В. Барбашова Суддя                                                                                 А.М. Білецька Суддя                                                                                  О.В. Плужник