Постанова

від 27.11.2012 по справі 2а-10055/11/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2012 р.Справа № 2а-10055/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Лук'янчук О.В.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Приватного підприємства "Торговий Дім "Миколаївщина" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Торговий Дім "Миколаївщина" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправною вимоги та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство "Торговий Дім "Миколаївщина" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення - рішення №0001970700/0 від 21.03.11р., визнання протиправною вимоги ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №1381 від 27.10.11р. про сплату податкового боргу та зобов'язання відповідача утриматись від вчинення дій по висуненню вимог на підставі податкового повідомлення - рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №0001970700/0 від 21.03.11р..

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Торговий Дім "Миколаївщина" -відмовлено.

В апеляційній скарзі представника Приватного підприємства "Торговий Дім "Миколаївщина" ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Приватного підприємства "Торговий Дім "Миколаївщина", перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП ТД "Миколаївщина" з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2010р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.08р. по 30.11.08р., з 01.02.09р. по 31.03.09р., з 01.07.09р. по 30.09.09р., з 01.12.09р. по 31.01.10р., з 01.04.10р. по 30.04.10р. та за липень 2010р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.06.10р. по 30.06.10р. Актом перевірки від 25.02.11р. №248/07-000/31706780 встановлено порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону від 03.04.97р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на загальну суму 186372,00грн., у тому числі:

- за червень 2010 року на 179664,00грн.; за липень 2010 року на 6708,00грн.

Крім того, в акті зазначено, що позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за грудень 2009 року на 28715,00 грн..

21.03.11р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001970700/0, яким зменшено суму заявленого бюджетного відшкодування позивачу на 186372,00 грн., в тому числі: за червень 2010р. на суму 179664,00грн.; за липень 2010 року на суму 6708,00грн., визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 31125,00грн. і застосовано санкції в розмірі 7781,00 грн.

Позивач не погодився з висновками викладеними в акті перевірки та направив відповідачу та в інші відповідні органи свої заперечення та скарги, які були залишені без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції зазначив про направленість відносин позивача зі своїми контрагентами при укладенні угод у спірні періоди виключно для досягнення тільки певної податкової вигоди сторонами та про відсутність мети на досягнення певного реального господарського (виробничого) результату.

Колегія суддів не погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та відмові в задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальників ТОВ "Де-Лонга, ТОВ "Шуруш", ТОВ "Строй-Апана", ТОВ "Симанта-Юг" товарів та послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вище наведених вимог Податкового Кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість».

Між тим, отримані позивачем документи (податкові та видаткові накладні, договори на поставку товару та виконання робіт і надання послуг, акти здачі-прийняття робіт та інші.), яким в свою чергу судом першої інстанції взагалі не надано будь-якої правової оцінки, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів, послуг своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи не відповідає правильному застосуванню норм законодавства, якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу представником відповідача в ході судового засідання не спростовано доводи позивача про те, що на момент складення контрагентами податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за періоди вказані в оскаржуваному повідомленні - рішенні, підприємства -контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ "Де-Лонга, ТОВ "Шуруш", ТОВ "Строй-Апана", ТОВ "Симанта-Юг" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. З вказаним висновком погодився суд першої інстанції.

Натомість, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки позиція ДПІ та відповідно суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Крім того, колегія суддів вважає, що ні актом перевірки, ні іншими матеріалами справи, не встановлено та не наведено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б в свою чергу позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Також, колегія суддів зазначає, що ймовірна несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства (як зазначено в акті перевірки контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням) або правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні та інші первинні документи, які є первинними документами бухгалтерського обліку у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», та сплата на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них податковим законодавством та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва утриматись від вчинення дій по висуненню вимог на підставі податкового повідомлення - рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва №0001970700/0 від 21.03.11р., колегія зазначає, що вони задоволенню не підлягають.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову не повно з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин судове рішення відповідно до вимог п.п.1 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 195, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства "Торговий Дім "Миколаївщина" задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити частково позовні вимоги Приватного підприємства "Торговий Дім "Миколаївщина" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправною вимоги та зобов'язання вчинити певні дії.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва №0001970700/0 від 21.03.11р.. Визнання протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва №1381 від 27.10.11р. про сплату податкового боргу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 листопада 2012 року.

Головуючий:

Судді: