Постанова

від 29.11.2012 по справі 37/5005/6878/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2012 року Справа № 37/5005/6878/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лотоцької Л.О.- доповідача,

суддів: О.С. Євстигнеєва., П.П. Павловського,

при секретарі: Вовк Ю.В.,

за участю представників:

прокурора: Лобода Л.М., посвідчення № 001424 від 27.08.2012 року, прокурор відділу

прокуратури Амур-Нижньодніпровського району;

Демеш О.О., довіреність № 001422 від 27.08.2012 року, прокурор відділу

прокуратури Дніпропетровської області;

позивача: Ліпін Ю.О., представник, довіреність № 4/8-1278 від 26.09.2012 року;

відповідача: не з'явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛРУС" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2012 року у справі № 37/5005/6878/2012

за позовом Прокурора Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛРУС", м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

про зміну умов договору, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2012 року (суддя Кеся Н.Б.) у справі № 37/5005/6878/2012 позов прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛРУС" (надалі ТОВ "ВАЛРУС") про зміну умов договору оренди земельної ділянки задоволено. Внесено зміни до п.п. 2.3. та 4.1. Договору оренди земельної ділянки від 18.05.2007 року, укладеного між Дніпропетровської міською радою та ТОВ "ВАЛРУС", та викладено в такій редакції:

"2.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 08.06.2012р. становить 7 622 340 грн. 30 коп."

"4.1. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 228 670 грн. 21 коп., не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлюється обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі, що встановлюється цим кодексом".

Не погодившись з оскаржуваним рішенням, ТОВ "ВАЛРУС" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2012 року у справі № 37/5005/6878/2012 повністю.

Скаржник вважає, що вказане рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування.

В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на те, що згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір в разі його неналежного виконання сторонами може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, встановлених договором або законом. Проте, ні договором оренди землі, ні нормами чинного законодавства для договору, який є предметом судового розгляду, таких випадків не передбачено.

Скаржник також зауважує, що публікація в газеті «Наше місто»є загальним зверненням до всіх орендарів земельних ділянок та не адресована йому особисто і не містить конкретних пропозицій про зміну умов договору, як того вимагає ст. 188 Господарського кодексу України.

Крім того, скаржник зазначає, що прокурором у позовній заяві завищено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вона не відповідає Методиці нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 213 від 23.03.1995 року, та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук № 18/15/21/11 від 27.01.2006 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 13.11.2012 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 року розгляд справи було відкладено на 29.11.2012 року у зв'язку з відсутністю даних щодо повідомлення відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, належним чином про час та місце проведення судового засідання.

29.11.2012 року в судове засідання не з'явилися представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору , були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, які містяться в матеріалах справи.

Беручи до уваги, що неявка представників відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для її перегляду, справа переглядалася без їх участі за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ "ВАЛРУС" задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 23.05.2007 року № 90/15 та від 10.08.2007 року № 137/18 між Дніпропетровською міською радою -орендодавець та ТОВ "ВАЛРУС" - орендар 28.09.2007 року був укладений договір оренди землі (надалі Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку , загальною площею 0,4411 га, яка знаходиться за адресою: острів Файнберга, 9 (Амур-Нижньодніпровський район), зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:072:0009 (п.п. 1.1, 2.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність).

Договір укладено на п'ятнадцять років (п. 3.1).

Пунктом 2.3 Догвоору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення цього договору становила 2 349 348 грн. 78 коп.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі 1,3 (одна ціла і три десятих) відсотка її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.п. 12.1, 12.2 Договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано за № 2206.

Договір зареєстрований у ДМВ ДРФ «Центра»ДЗК, про що у Державну реєстрі земель вчинено запис від 08.10.2007 року за № 040710400576.

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська про внесення змін до договору оренди землі від 28.09.2007 року, шляхом викладення пунктів 2.3 та 4.1 Договору в наступній редакції:

«2.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 08.06.2012 року становить 7 622 340 грн. 30 коп.»;

«4.1. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 228 670 грн. 21 коп., не є сталою та може змінюватися у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлюється обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі, що встановлюється цим кодексом».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-VI від 03.06.2008 року внесені зміни до частин 4, 5 статті 21 Закону України «Про оренду землі», згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.2008 року.

У зв'язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 року (від 02.12.2010 № 2755-VІ) Закон України "Про плату за землю" втратив чинність згідно частини 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 року регулюється виключно Податковим кодексом України.

Згідно зі статтею 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з вимогами статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю -це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статтей 651 та 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно із статтею 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження з розпорядження землями в межах населених пунктів, здійснюють відповідні міські, сільські та селищні ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (розділ Х перехідні положення, пункт 12 Земельного кодексу України).

Частина 2 статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З метою приведення рішень міської ради та проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства, керуючись Земельним кодексом України, Податковим кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", 02.02.2011 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 216/8 "Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства", яким визначено, що до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання. Встановлено, що усі нормативні акти, які було прийнято міською радою до прийняття цього рішення, діють в тих частинах, що не суперечать положенням цього рішення.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з пунктом 2.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Прийняте органом місцевого самоврядування рішення щодо визначення розміру річної орендної плати за користування земельною ділянкою, у встановленому законом порядку не скасоване.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом. Оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 29.09.2011 року у справі № 5005/3652/2011, від 27.12.2011 року у справі № 30/5005/9423/2011, від 31.01.2012 року у справі № 33/5005/7729/2011.

У газеті "Наше місто" від 22.02.2011 року за № 26(3306) Дніпропетровською міською радою було опубліковано звернення до орендарів земельних ділянок комунальної власності у м. Дніпропетровську про приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог законодавства.

Окрім того, 18.02.2011 року орендарям земельних ділянок міським головою направлявся лист № 7/22-185 про приведення договорів оренди у відповідність до вимог законодавства, в якому пропонувалося звернутися до департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради для укладання додаткового договору.

Посилання скаржника на порушення судом норм ст. 188 Господарського кодексу України є безпідставними з огляду на наступне.

Вищий господарський суд України у листі від 21.11.2011 року № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» з метою забезпечення правильної і однакової судової практики звернув увагу господарських судів на практику застосування судом касаційної інстанції у розгляді справ окремих норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших актів законодавства, що містять норми матеріального права, а саме: частини другої статті 188 Господарського кодексу України у розгляді справ зі спорів щодо обов'язку сторони за договором до звернення до суду з позовом про розірвання договору надсилати відповідну пропозицію іншій стороні за договором.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (див. постанову Верховного Суду України від 17.06.2008 року №8/32пд).

Відповідну правову позицію викладено також в інформаційних листах Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 року № 01-8/482 та "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) від 15.01.2010 року № 01-08/12 і в постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2011 року № 22/110).

З урахуванням наведеного позовні вимоги підлягали задоволенню.

Посилання скаржника про невідповідність розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки Методиці нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 213 від 23.03.1995 року, та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук № 18/15/21/11 від 27.01.2006 року, не може бути прийнято до уваги, оскільки як зазначено в рішенні Дніпропетровської міської ради від 23.05.2007 року № 90/15, на підставі якого був укладений спірний Договір, код цільового використання землі 1.11.6 (інша комерційна діяльність).

В пункті 1.2 Договору зазначено цільове використання земельної ділянки за договором -1.11.6 (інша комерційна діяльність).

Окрім того, в силу ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Частиною 2 ст. 20 Земельного кодексу України унормовано, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З урахуванням наведеного посилання скаржника на те, що спірна земельна ділянка використовується для дерев'яного виробництва є безпідставним.

З огляду на викладене рішення прийнято місцевим господарським судом за повністю дослідженими обставинами справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛРУС" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2012 року у справі № 37/5005/6878/2012 залишити без змін.

(постанову виготовлено в повному обсязі 04.12.2012 року)

Головуючий суддя: Л.О. Лотоцька

Судді: О.С. Євстигнеєв

П.П. Павловський