Ухвала

від 21.11.2012 по справі 2а-12373/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12373/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Варченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року по справі за позовом Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2010 року Дочірнє комерційне підприємство «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 № 0003522311/0 про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість на загальну суму 8 090 259,00 грн. з яких 5 393 506,00 грн. основного платежу та 2 696 753,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року, в позові Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/26154/11 задоволено касаційну скаргу Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД», скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2011 року по справі, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з липня 2007 року по 31 березня 2010 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого було занижено податок на додану вартість в періоді за який проводилася перевірка на суму 5 393 504,99 грн.

За результатами проведеної перевірки, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва складено акт № 1413/23-11/01565069 від 20.09.2010.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 30.09.2010 № 0003522311/0, яким за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8 090 259,00 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Системний аналіз вказаних положень податкового законодавства дає підстави зробити висновок, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та в подальшому отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість виникає за умови придбання ним товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій під час здійснення підприємством господарської діяльності. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Підставою для виникнення права на формування податкового кредиту та в подальшому отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість. Податкова накладна повинна відповідати вимогам, визначеним Закону України «Про податок на додану вартість».

Вищий адміністративний суд в своєму листі від 3 червня 2011 року № 741/11/13-11 зазначив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, між ДКП «Інфотекс»ТОВ «ДАКО Інвестментс, ЛТД»та ПП «Гріфін»фінансово-господарські взаємовідносини здійснювалися на підставі наступних договорів:

- Господарський договір поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

- Господарський договір поставки № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, згідно з яким Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

- Господарський договір поставки № 0201-1 від 2 січня 2010 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до господарських договорів поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року ПП «Гріфін»виписало на адресу ДКП «Інфотех»ТОВ «ДАКО Інвестментс ЛТД»видаткові та податкові накладні на загальну суму 34 745 949,90 грн., у тому числі ПДВ 5 790 991,65 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, враховуючи висновки ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року № К/9991/26154/11, судом першої інстанції було витребувано у позивача всі документи на підтвердження реальності господарських операцій з ПП «Гріфін»за господарськими договорами поставки № 1120-2 від 20.11.2007, № 0111-2 від 01.11.2008, № 0201-1 від 02.01.2010 (акти виконаних робіт, специфікації, звіти, документи на виконання конкретних умов господарських договорів поставки № 1120-2 від 20.11.2007, № 0111-2 від 01.11.2008, № 0201-1 від 02.01.2010, документи на підтвердження факту, способу, виду транспортування та виду зберігання придбаних товарів тощо), а також документи на підтвердження подальшого використання позивачем придбаних у ПП «Гріфін»товарів за господарськими договорами поставки № 1120-2 від 20.11.2007, № 0111-2 від 01.11.2008, № 0201-1 від 02.01.2010 в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності позивача, спрямований на отримання прибутку.

Однак, доказів, які б підтверджували реальність господарських операцій за договорами поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року, як і доказів подальшого використання Дочірнім комерційним підприємством «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»придбаних у ПП «Гріфін»товарів ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції надано не було.

Наданий позивачем Договір № 15 від 2 грудня 2007 року не може вважатися належним доказом на підтвердження факту зберігання придбаного у ПП «Гріфін» товару, оскільки даний документ не підтверджує того, що у відповідні періоди на складі зберігалися саме ті товари, які були придбані у ПП «Гріфін» (кондиціонери, витратні матеріали, канцтовари, упаковки, каталоги, бланки). Крім того, позивачем не було надано актів складського зберігання, актів прийняття товару на склад тощо.

Щодо Договору № 27 на послуги автотранспортних засобів від 1 січня 2006 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Паралель», а також наданих на підтвердження виконання його умов документів (акти виконаних робіт, довіреності тощо), судом першої інстанції вірно зазначено, що вказані документи не є належними доказами на підтвердження того, що придбаний позивачем у ПП «Гріфін»товар (кондиціонери, витратні матеріали, канцтовари, упаковки, каталоги, бланки) транспортувався за цим договором.

Жодних товарно-транспортних накладних чи інших документів, якими відповідно до чинного законодавства повинен опосередковуватися процес перевезення товару матеріали справи не містять.

Крім цього, позивачем не було надано документів, які б підтверджували факт оплати придбаних у ПП «Гріфін» товарів (рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень тощо).

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи недоведеність реальності господарських операцій за договорами поставки № 1120-2 від 20 листопада 2007 року, № 0111-2 від 1 листопада 2008 року, № 0201-1 від 2 січня 2010 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем угоди поставки та видаткові накладні (на підтвердження факту подальшого використання придбаного у ПП «Гріфін»товару у власній господарській діяльності) не можуть вважатися належними доказами у даній адміністративній справі.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Таким чином, відповідачем як суб'єктом владних повноважень, повністю доведено правомірність своїх дій при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 30.09.2010 № 0003522311/0 про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість на загальну суму 8 090 259,00 грн. з яких 5 393 506,00 грн. основного платежу та 2 696 753,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього комерційного підприємства «Інфотех»товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКО Інвестментс, ЛТД»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.