Рішення

від 30.11.2012 по справі 5011-73/12904-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

5011-73/12904-2012   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  5011-73/12904-2012 30.11.12 Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства "Синтез" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" про стягнення 123 363,69 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" до Приватного підприємства "Синтез" про визнання договору недійсним за участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: Лабатюк; Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 23.11.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство "Синтез" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" про 123 363,69 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки товару. На виконання умов договору позивачем було поставлено товар, проте оплату за поставлений товар відповідачем проведено частково, у зв'язку із чим виникла заборгованість. Відповідач у відзиві проти позову заперечив, покликаючись на те, що поставка товару відбулась не на підставі укладеного між сторонами договору, а тому його умови не можуть застосовуватись до даних правовідносин. Також зазначає, що при позадоговірних відносинах не встановлений строк виконання зобов'язання, позивачем не було здійснено дій по вимозі заборгованості, а тому вважає, що право вимоги до нього не перейшло. Ухвалою суду від 18.09.2012р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.10.2012р. 08.10.2012р. ТОВ "Ренесанс Кепітал Інвест" подано зустрічний позов до ПП "Синтез"  про визнання договору недійсним. Позовна заява мотивована тим, що недійсність договору зумовлена недосягненням сторонами в момент його укладення згоди щодо істотних умов договору, а саме: не визначено кількості та асортименту товару, його якісні показники, ціну за одиницю. Крім того, сторонами не досягнуто згоди щодо строку поставки товару. Визначаючи правову підставу недійсності, позивач посилається на ч. 5 ст. 203 ЦК України, вважаючи, що вищенаведені обставини свідчать про те, що правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що є підставою його недійсності. Приватне підприємство "Синтез" проти зустрічного  позову заперечило зазначивши, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов щодо предмету, ціни та строків. Ухвалою суду від 09.10.2012р. зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду. У зв'язку з неявкою представника відповідача за первісним позовом розгляд справи відкладено з 11.10.2012р. на 25.10.2012р. та неявкою представника позивача на 16.11.2012р. та на 30.11.2012р. Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 25.11.2011р. між ПП «Синтез»(постачальник) та ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест»(покупець) укладено договір поставки №1970, відповідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію. Даний договір підписаний директорами сторін та скріплений печатками підприємств. 23.12.2011р. на підставі видаткової накладної №РН-0000710 ПП «Синтез»передало ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест»товар на загальну суму 153 500 грн. Позивач зазначає, що передача товару відбулась на виконання договору поставки №1970 від 25.11.2011р., проте будь-яких доказів цього не надав, оскільки в накладній зазначено, що передача товару відбулась на підставі рахунку-фактури №СФ-0000710 від 23.12.2012р., посилань на вказаний договір накладна не містить. З наведеного суд приходить до висновку, що по  видатковій накладній №РН-0000710 між сторонами по  існує договір купівлі-продажу в усній формі, наявність якого підтверджується прийняттям зобов'язання шляхом його виконання. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 655 ЦК України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За отриманий товар на загальну суму 153 500 грн. відповідач розрахувався частково, у зв'язку із чим утворилась заборгованість на суму 109 500 грн. Згідно ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. 07.06.2012р. ПП «Синтез»направило ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест»вимогу про оплату вартості проданого товару, проте вимога в повному обсязі не була задоволена. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З наявних у справі доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання по передачі товару виконав належним чином, зауважень від відповідача не надходило, тоді як відповідач оплату за отриманий товар не здійснив в повному обсязі. Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів здійснення оплати заборгованості в повному обсязі за поставлений товар не надав у зв'язку із чим суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення із відповідача 109 500 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунку, наданого позивачем, за неналежне виконання грошових зобов'язань відповідачу нараховано 3 % річних у розмірі 2295,45 грн. Також, позивач просить стягнути із відповідача 11 568,24 грн. пені, на підставі п. 9.7 договору поставки. Як зазначалось вище, суд прийшов до висновку, що  між сторонами існують без договірні відносини, щодо поставки товару на суму 153 500 грн. У відповідності до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Позивачем не надано доказів наявності у нього статусу суб'єкта господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України. Письмового договору між сторонами укладено не було, умов застосування пені сторони не визначили. Таким чином, з огляду на те, що сторони не погодили конкретного розміру штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення суми пені. Щодо позовних вимог про визнання договору поставки №1970 від 25.11.2011р. недійсним, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За загальним правилом зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Позивач зазначає, що при укладенні договору поставки №1970 від 25.11.2011р. сторонами не було погоджено істотні умови господарського договору, а саме: предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Згідно абз. 3 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06.11.2009р. не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Як вбачається із змісту договору поставки №1970 від 25.11.2011р. в п. 1.1 сторонами було погоджено предмет договору, а саме поставку сировини для харчової продукції. Згідно п. 2.1 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються сторонами згідно видаткових накладних в межах строку дії даного договору. Ціна на продукцію встановлюється за домовленістю сторін погоджується сторонами на певний період чи на окрему партію та відображається у рахунках-фактурах і вказується ПДВ. (п. 4.2 договору). Орієнтовна сума цього договору становить 5 000 000 грн. (п. 4.5 договору). Також п. 12.1 договору передбачено, що сі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані з його недійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості. Крім цього, зі змісту договору вбачається, що сторонами погоджено кількість, асортимент продукції, умови передачі та порядок доставки, порядок і терміни розрахунків, якість товару, тару, порядок приймання, терміни виконання, спори і розбіжності і відповідальність. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при укладенні договору №1970 від 25.11.2011р. сторонами було досягнуто всіх істотних умов, а тому він є укладеним. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. (абз. 1 п. 8 зазначеної вище постанови Пленуму). З огляду на викладене, суд зазначає, що недотримання сторонами в момент укладення договору вимог щодо погодження істотних умов договору може слугувати підставою для визнання його неукладеним, а неналежне виконання сторонами умов договору під час його дії може слугувати підставою для його розірвання. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно з ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України особа зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06.11.2009р. судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Позивачем не надано доказів, що умови договору №487/05/11 від 27.05.2011р. суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як вбачається з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, що регламентується положеннями Цивільного кодексу України. Договір №1970 від 25.11.2011р. укладений в письмовій формі, підписаний директорами сторін, скріплений печатками підприємств. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.). З огляду на викладене, та те, що позивачем не доведено наявності передбачених ст. 203 ЦК України підстав недійсності правочину, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зустрічний позов не підлягає задоволенню. Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Первісний позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" (01014, м. Київ, пров. Мічуріна, 3/2, літ. А, ідентифікаційний код: 34047146) на користь Приватного підприємства "Синтез" (49049, м. Дніпропетровськ, вул. Байкова, 61, кімната 14, ідентифікаційний код: 30608785) 109 500 грн. основного боргу, 2295,45 грн. 3% річних, 2235,35 грн. судового збору. 3. В задоволенні решти позовних вимог по первісному позову відмовити. 4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю. 5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Суддя                                                                                                     Баранов Д.О. Повний текст рішення виготовлено та підписано  05.12.2012р.