Постанова
від 26.11.2012 по справі 1570/5415/2012
ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/5415/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2012 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого - судді Глуханчука О.В.,

при секретарі -Гур`євій К.І.

за участю сторін: представника позивача -ОСОБА_1 (за ордером)

представника відповідача -Трусова А.С. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій; визнання незаконними і протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, суд-

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2012 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа -підприємець ОСОБА_3 з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області по визнанню угод ФОП ОСОБА_3 з ПП "КЛІН МАРКЕТ" та ПП "ЮНІКОМ -ПЛЮС" нікчемними; визнання незаконними і протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року за №0002401701 та від 07 серпня 2012 року за №0002371701.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем проведено перевірку, за результатами якої складено акт позапланової виїзної перевірки №1039/17-01/НОМЕР_1 від 09 серпня 2012 року, у якому податковим органом встановлено, що позивачем порушено ст.ст.215, 203, 228 ЦК України, п.4.1. ст.4, п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за №168/97-ВР із змінами та доповненнями, завищено податковий кредит на загальну суму у розмірі 54 041 грн., а саме у жовтні 2009 року 3765 грн., у листопаді 2009 року 1549 грн., у березні 2010 року 5043 грн., у квітні 2010 року 5025 грн., у червні 2010 року 7514 грн., у липні 2010 року 2291 грн., у серпні 2010 року 3973 грн., у вересні 2010 року 9777 грн., у жовтні 2010 року 4541 грн., у листопаді 2010 року на 7264 грн. та у грудні 2010 року 3299 грн.. та акт №854/17-01/НОМЕР_1 від 10 липня 2012 року у якому податковим органом встановлено, що позивачем порушено ст.ст.215, 203, 228 ЦК України, п.4.1. ст.4, п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за №168/97-ВР із змінами та доповненнями, занижено податок на додану вартість на загальну суму у розмірі 2344,0 грн., в т.ч. у травні 2010 року -2344 грн.

За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення Одеси від 31 серпня 2012 року за №0002401701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у сумі 54041,0 грн., за штрафними санкціями у сумі 12686, 5 грн. та від 07 серпня 2012 року за №0002371701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у сумі 2344,0 грн., за штрафними санкціями у сумі 586, 0 грн.

Позивач не погоджується з висновками перевірки оскільки вважає, що виконання правочинів з його контрагентами підтверджуються первинними документами, що свідчить про реальне настання правових наслідків за укладеним правочином.

Також позивач зазначив, що податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочинів, посилаючись на фіктивний характер відносин і нереальністю здійснюваних операцій. Однак фіктивність правочинів відповідно до ст. 234 ЦК України встановлюється судом. Крім цього, необхідною умовою нікчемності правочину відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є його безпосередня спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Оскільки рішення суду про визнання правочину фіктивним відсутнє, позиція податкової інспекції не обґрунтована і не може бути визнана доведеною. Відтак, податкові повідомлення -рішення підлягають скасуванню.

Крім того, позивач зазначив, що у актах податкового орагну не наведено жодного порушення з боку позивача, а нараховані податкові зобовязання зроблені через непідтвердження даних щодо дій контрагентів позивача, що суперечить діючому законодавству.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача -Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на обгрунтованість та правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця НОМЕР_2 ОСОБА_3 зареєстрований 10 вересня 2007 року у виконавчому комітеті Одеської міської ради.

Згідно з п.п 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

09 серпня 2012 року податковим органом складено акт №1039/17-01/НОМЕР_1 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавтсва фізичної особи підприємця ОСОБА_3 за період з 01.04.2009 року по 02.08.2012 року»(а.с.13-24), в висновках якого зазначені наступні порушення: ст.ст.215, 203, 228 ЦК України, п.4.1. ст.4, п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за №168/97-ВР із змінами та доповненнями, завищено податковий кредит на загальну суму у розмірі 54 041 грн., а саме у жовтні 2009 року 3765 грн., у листопаді 2009 року 1549 грн., у березні 2010 року 5043 грн., у квітні 2010 року 5025 грн., у червні 2010 року 7514 грн., у липні 2010 року 2291 грн., у серпні 2010 року 3973 грн., у вересні 2010 року 9777 грн., у жовтні 2010 року 4541 грн., у листопаді 2010 року на 7264 грн. та у грудні 2010 року 3299 грн..

10 липня 2012 року податковим органом складено акт №854/17-01/НОМЕР_1 «Про результати позапланової невиїзної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з питань правових відносин з ТОВ «Амітек»за травень 2010 року»(а.с.26- 29), в висновках якого зазначені наступні порушення: ст.ст.215, 203, 228 ЦК України, п.4.1. ст.4, п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за №168/97-ВР із змінами та доповненнями, занижено податок на додану вартість на загальну суму у розмірі 2344,0 грн., в т.ч. у травні 2010 року -2344 грн..

На підставі вказаних актів перевірки №1039/17-01/НОМЕР_1 від 09 серпня 2012 року та №854/17-01/НОМЕР_1 від 10 липня 2012 року було прийнято оскаржувані податкові -повідомлення -рішення від 07 серпня 2012 року №0002371701 (а.с.33) та від 31 серпня 2012 року №0002401701 (а.с.32).

Суд вважає, що зазначені податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлючами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податковий кредит - сума , на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітнього періоду, визначена згідно з цим законом.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону передбачено, що податковий кредит звітнього періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги), відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст.81 цього Закону протягом такого звітнього періоду, у зв*язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у томі числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основну фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітнього податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітнього податкового періоду.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 при формуванні податкового кредиту по податковим накладним, виписаним контрагентами виконані і дотримані всі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», а саме отримані відповідні податкові накладні, які були надані під час перевірки, сплачено вищезазначеним суб*єктам господарювання податок на додану вартість в ціні придбаних товарів, а також відображено вказані операції як в бухгалтерському та і в податковому обліках, у томі числі в реєстрі отриманих податкових накладних і відображені у складі податкового кредиту у відповідному періоді.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що позивач виконав вимоги приписів Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового кредиту надав документи, а відтак податковим органом неправомірно зроблено висновки про нікчемність правочинів укладених позивачем з ПП Амітек», ПП «Клін-Маркет», ПП «Юніком-Плюс».

При розгляді справи, відповідач не надав до суду доказів того, що операції за договором між ФОП ОСОБА_3 з ПП Амітек», ПП «Клін-Маркет», ПП «Юніком-Плюс»мали фіктивний та/або безтоварний характер: безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст.234 ЦК України від 16.01.2003 року, фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що доказом фіктивності діяльності є виявлені порушення з боку контрагентів позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику своїх контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України, визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по даній справі не доведено порушення ФОП ОСОБА_3 норм податкового законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, суд, вважає, що позовні вимоги позивача засновані на діючому законодавстві, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а податкові повідомлення -рішення №0002401701 від 31 серпня 2012 року та №0002371701 від 07 серпня 2012 року визнанню протиправними та скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69 -71, 86, 94, 158-163, 167, 186 КАС України, Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року за №168/97-ВР, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій; визнання незаконними і протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень -задовольнити повністю.

Визнати протиправними дій Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби по визнанню угод ФОП ОСОБА_3 з ПП "КЛІН МАРКЕТ" та ПП "ЮНІКОМ -ПЛЮС" нікчемними.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року за №0002401701.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.ОдесиОдеської області Державної податкової служби від 07 серпня 2012 року за №0002371701.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 26 листопада 2012 року.

Суддя О.В.Глуханчук

26 листопада 2012 року

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій; визнання незаконними і протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень -задовольнити повністю.

Визнати протиправними дій Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси по визнанню угод ФОП ОСОБА_3 з ПП "КЛІН МАРКЕТ" та ПП "ЮНІКОМ -ПЛЮС" нікчемними.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси від 31 серпня 2012 року за №0002401701.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси від 07 серпня 2012 року за №0002371701.

.

СудОдеський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення26.11.2012
Оприлюднено07.12.2012
Номер документу27864547
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —1570/5415/2012

Ухвала від 24.10.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Голубєва Г.К.

Ухвала від 06.09.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Голубєва Г.К.

Ухвала від 05.11.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Борисенко І.В.

Ухвала від 15.10.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Борисенко І.В.

Ухвала від 17.09.2015

Адміністративне

Одеський апеляційний адміністративний суд

Домусчі С.Д.

Ухвала від 17.09.2015

Адміністративне

Одеський апеляційний адміністративний суд

Домусчі С.Д.

Ухвала від 12.09.2012

Адміністративне

Одеський окружний адміністративний суд

Глуханчук О. В.

Ухвала від 18.01.2013

Адміністративне

Одеський апеляційний адміністративний суд

Домусчі С.Д.

Ухвала від 08.01.2013

Адміністративне

Одеський апеляційний адміністративний суд

Домусчі С.Д.

Постанова від 26.11.2012

Адміністративне

Одеський окружний адміністративний суд

Глуханчук О. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні