Ухвала

від 17.09.2015 по справі 1570/5415/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 1570/5415/2012

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Вербицької Н.В., Кравця О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, подала апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою від 19 листопада 2012 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд в повному обсязі задовольнив адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дії податкового органу щодо визнання угод, укладених позивачем в іншими особами, нікчемними; про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 31 серпня 2012 року № НОМЕР_1 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 66 727,50 грн. (за основним платежем - 54 041 грн., за штрафними санкціями - 12 686,5 грн.); про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 07 серпня 2012 року №0002371701 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2 930 грн. (за основним платежем - 2 344 грн., за штрафними санкціями - 586 грн.)

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, оскільки документальною позаплановою виїзною перевіркою позивача встановлено завищення позивачем податкового кредиту за листопад 2009 року на суму 1 549 грн., внаслідок формування податкового кредиту по податковій накладній виписаній позивачу ТОВ «Омега БТ», яка не була надана до перевірки. Завищення податкового кредиту у лютому 2010 року на суму 1 142 грн. відбулось внаслідок його формування на підставі податкової накладної виписаної ПП «Юніком Плюс» по якому надісланий запит до ДПІ у Приморському районі м. Одеси про проведення зустрічної звірки.

Також апелянт зазначає про завищення позивачем податкового кредиту, який сформований на підставі податкових накладних отриманих позивачем від контрагентів ПП «Амітек», ПП «Клин-Маркет» та ПП «Юніком Плюс».

Так апелянт зазначає, що:

- при формуванні податкового кредиту за жовтень 2009 року у розмірі 3 765 грн. ПП «Амітек» на дату 09 листопада 2010 року має стан платника податків « 16» (припинено, ліквідовано, закрито), а декларація за жовтень 2009 року не визнана як податкова звітність;

- при формування податкового кредиту листопада та грудня 2010 року мав правовідносини з ПП «Клин-Маркет», а при формування податкового кредиту з березня по жовтень 2010 року мав правовідносини з ПП «Юніком Плюс», - всього на загальну суму податкового кредиту 48 727 грн. При цьому податковий орган посилається на лист ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 02.08.2002 р., відповідно до якого в ході відпрацювання ПП «Клин-Маркет» складний акт № 432/23-513/36612865 від 01 квітня 2011 року про неможливість проведення документальної перевірки господарських правовідносин з контрагентами за період березень - листопад 2010 року. Так само податковий орган посилається на лист ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 01.08.2012 р., відповідно до якого за наслідками проведення зустрічної звірки ПП «Юніком Плюс» складений акт № 1201/22-2/36919295 від 31.07.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Юніком Плюс» з питань взаємовідносин з позивачем за період березень, квітень, червень - жовтень 2010 року.

За таких обставин, з посиланням на висновки актів про неможливість проведення перевірки (зустрічної звірки) апелянт, як в акті перевірки позивача, як в письмових запереченнях на адміністративний позов, так і в апеляційній скарзі посилається на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та цими контрагентами.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції встановив, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця №439793 серії В02 ОСОБА_1 зареєстрований 10 вересня 2007 року у виконавчому комітеті Одеської міської ради.

09 серпня 2012 року податковим органом складений акт №1039/17-01/НОМЕР_2 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавства фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за період з 01.04.2009 року по 02.08.2012 року» (а.с.13-24), у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог ст.ст.215, 203, 228 ЦК України, п.4.1. ст. 4, п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 54 041 грн., а саме у жовтні 2009 року - 3765 грн., у листопаді 2009 року - 1549 грн., у березні 2010 року - 5043 грн., у квітні 2010 року - 5025 грн., у червні 2010 року - 7514 грн., у липні 2010 року - 2291 грн., у серпні 2010 року - 3973 грн., у вересні 2010 року - 9777 грн., у жовтні 2010 року - 4541 грн., у листопаді 2010 року - 7264 грн. та у грудні 2010 року - 3299 грн.

10 липня 2012 року податковим органом складений акт №854/17-01/НОМЕР_2 «Про результати позапланової невиїзної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з питань правових відносин з ТОВ «Амітек» за травень 2010 року» (а.с.26- 29), у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог ст.ст. 215, 203, 228 ЦК України, п. 4.1. ст. 4, п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого відбулось заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 2344,0 грн., в т.ч. у травні 2010 року - 2344 грн.

На підставі зазначених актів перевірок №1039/17-01/НОМЕР_2 від 09 серпня 2012 року та №854/17-01/НОМЕР_2 від 10 липня 2012 року податковим органом прийняті податкові повідомлення -рішення від 07 серпня 2012 року №0002371701 (а.с.33) та від 31 серпня 2012 року №0002401701 (а.с.32), які, як встановив суд першої інстанції, підлягають скасуванню.

При цьому суд першої інстанції, з посиланням на приписи ст.203, ч. 1, ч. 2 ст. 215 ЦК України, зазначив, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, в той час як інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Послався суд першої інстанції і на те, що норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання. Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права податкового органу, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

За таких обставин, з урахуванням приписів п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», враховуючи те, що позивачем, при формуванні податкового кредиту по податковим накладним, виписаним контрагентами, виконані і дотримані всі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», отримані відповідні податкові накладні, які надані під час перевірки, сплачено контрагентам - суб'єктам господарювання податок на додану вартість в ціні придбаних товарів, а також відображено вказані операції як в бухгалтерському та і в податковому обліках, у тому числі в реєстрі отриманих податкових накладних і відображені у складі податкового кредиту у відповідному періоді, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність доводів податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з ПП «Амітек», ПП «Клин-Маркет», ПП «Юніком-Плюс».

При цьому суд першої інстанції зазначив, що при розгляді справи, податковий орган не надав до суду доказів того, що операції за договором між ФОП ОСОБА_1 з ПП «Амітек», ПП «Клин-Маркет», ПП «Юніком-Плюс» мали фіктивний та/або безтоварний характер, в той час як виявлені порушення з боку контрагентів позивача, не є належним та допустимими доказами фіктивності діяльності позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику своїх контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явились, представник позивача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Предметом спору є:

- податкове повідомлення-рішення відповідача від 07 серпня 2012 року №0002371701 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2 930 грн. (т. 1 а.с. 33), яке прийнято на підставі акту позапланової невиїзної перевірки позивача за травень 2010 року, від 10 липня 2012 року № 854/17-01/НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 26-29).

- податкове повідомлення-рішення відповідача від 31 серпня 2012 року № НОМЕР_1 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 66 727,50 грн. (т. 1 а.с. 32), яке прийнято на підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки позивача за період з 01.01.2009 р. по 02.08.2012 р., від 09 серпня 2012 року № 103/17-01/НОМЕР_2 (т. а.с. 13-24)

Суд першої інстанції правильно встановив, а апелянт не спростував, що висновки актів перевірок позивача від 10 липня 2012 року № 854/17-01/НОМЕР_2 та від 09 серпня 2012 року № 103/17-01/НОМЕР_2, ґрунтуються на припущеннях, без самостійного дослідження обставин укладання договорів позивачем, предмету правочинів, змісту прав та обов'язків сторін за ними, повноважень фізичних осіб, які від імені суб'єктів господарювання укладали ці правочини, обізнаності суб'єктів господарювання щодо обставин діяльності один одного, дійсних намірів сторін правочинів, наявності чи відсутності розумних економічних чинників на укладання правочинів, подальшого руху сплачених позивачем грошових коштів.

Податковий орган, як при проведенні перевірок, при розгляді справи судом першої інстанції, так і при апеляційному оскарженні судового рішення посилається лише на формування, у жовтні 2009 року, у травні 2010 року податкового кредиту по контрагенту ПП «Амтек», який на дату 09 листопада 2010 року має стан платника податків « 16» (припинено (ліквідовано, закрито) (т. 1 а.с. 19, 27), та на акти про неможливість проведення зустрічної звірки по контрагентам ПП «Клин-Маркет», ПП «Юніком Плюс» (т. 1 а.с. 20) відомості щодо незнаходження контрагентів за місцезнаходженням, з посиланням на недоліки діяльності контрагентів, внаслідок чого вважає, що первинні документи, надані до перевірки щодо взаємовідносин з постачальниками не мають юридичної сили та доказовості, оскільки складені з метою надання вигоди покупцеві, а не фіксування фактично здійснених господарських операцій.

Апеляційний суд відхиляє ці доводи апеляційної скарги, оскільки вони не є достатніми доказами в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання угод між позивачем та його контрагентами, і не є підставою для визнання показників звітності позивача непідтвердженими, тому як доказами порушення правил податкової звітності є виключно матеріали перевірок платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів.

При цьому реальність угод підтверджена наданими до суду першої інстанції копіями первинних бухгалтерських та податкових документів: договорів, видаткових накладних, рахунків-фактур, податкових накладних виписаних контрагентами позивача, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, податкових накладених виписаних позивачем при реалізації придбаної продукції (т. 1 а.с. 41-249, т. 2 а.с. 1-51).

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне (на час вчинення господарських операцій,формування податкового кредиту) податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником.

За таких обставин висновок податкового органу про безтоварний характер спірних операцій з поставки товару позивачеві та виконання на його користь робіт ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх, належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

При цьому апеляційний суд зазначає, що згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обмеження права позивача (як сумлінного платника податку) на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечить принципу справедливості та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, з урахуванням правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, враховуючи приписи п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час формування податкового кредиту та здійснення господарської діяльності, приймаючи до уваги ч. 1 ст. 71 КАС України, якою передбачено обов'язок кожної сторони по справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів апелянта, відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та правомірність оскарженої постанови.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д Домусчі

суддя Н.В.Вербицька

суддя О.О.Кравець