Постанова

від 05.12.2012 по справі 2а-8137/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2012 року № 2а-8137/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АСКО-УКРЕМ» доКиївської регіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання недійсними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ:

ТОВ „АСКО-УКРЕМ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Київської регіональної митниці та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання недійсним та скасування рішень про визначення митної вартості товарів № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012, № 100000003/2012/011492/2 від 07.03.2012, визнання недійсними карток відмов в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 11.05.2012 № 100190000/2/40856, від 13.03.2012 № 100190000/2/40513 та зобов'язання вчинити дії.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та зазначив, що дії Київської регіональної митниці щодо коригування заявленої ним митної вартості товарів за резервним методом є протиправними, оскільки позивачем надані усі необхідні документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, в свою чергу витребування додаткових документів здійснювалось з порушенням вимог Методологічних рекомендацій із застосування окремих положень Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затверджених наказом Державної митної служби України від19.10.2010 № 1242, та без обґрунтування необхідності такого витребування. Також позивач стверджував, що оскаржувані рішення про визначення митної вартості товарів прийняті до закінчення передбачених законодавством термінів, встановлених для подання додаткових документів, та в рішеннях не зазначені джерела інформації, що використовувались митним органом при їх прийнятті. Крім того посадовими особами митниці порушені терміни митного оформлення товарів.

Представник відповідача 1 проти позову заперечував та в обґрунтування його заперечень посилався на виникнення сумнівів щодо заниження митної вартості товарів при декларуванні їх позивачем, такі сумніви виникли у зв'язку з порівнянням заявленої митної вартості товарів із митною вартістю товарів, митне оформлення яких здійснено у час максимально наближений до часу ввезення оцінюваних товарів. Також представник відповідача 1 звернув увагу суду на те, що декларанту була надана можливість підтвердити заявлену ним митну вартість шляхом надання повного переліку додаткових документів, які витребував у нього митний орган. Отже, у зв'язку з тим, що позивач не зміг підтвердити митну вартість товарів, заявлену за ціною договору, та у зв'язку з неможливістю застосувати попередні методи визначення митної вартості товарів, здійснив коригування митної вартості з використанням резервного методу та прийняв рішення про визначення митної вартості товарів № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012, № 100000003/2012011492/2 від 07.03.2012.

У свої письмових запереченнях представник відповідача 2 просив суд відмовити у задоволенні позову та зобов'язати Київську регіональну митницю надати підтвердження зарахування надмірно сплачених податків до відповідного бюджету.

Незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач 2 явку своїх представників у судове засідання 20.09.2012 не забезпечив, тому справа відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України розглядається в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно дослідивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Між ТОВ „АСКО-УКРЕМ" та фірмою „Компанія Електричного обладнання Гуандон Ганфен" укладено контракт від 11.07.2011 № АК-07/2011.

Згідно із пунктом 1.1 статті 1 зазначеного контракту продавець зобов'язується продати, а покупець купити на умовах FOB -Шунде, Китай наступну продукцію: кабельний короб пластиковий під торговою маркою „АсКо" , та інші пластикові вироби (кути внутрішні, кути зовнішні, кути плоскі, трійники, заглушки тощо).

Пунктом 3.1 статті 3 передбачено, що ціна на товар встановлюється в доларах США на умовах FOB -Шунде, Китай.

Відповідно до пункту 3.2 статті 3 платежі за товар, що поставляється за дійсним контрактом, здійснюються в доларах США на банківський рахунок Продавця згідно інвойсів після виконання продавцем поставки партії товару та одержання її покупцем по черговому додатку до дійсного контракту.

Так, на виконання контракту від 11.07.2011 № АК-07/2011 позивач за вантажними митними деклараціями (далі -ВМД) № 100190000/2012/398956 та № 100190000/2012/403223, поданими до митного органу 29.02.2012 та 10.05.2012 відповідно, заявив до митного оформлення в режимі імпорт -40 товар „кабельні профілі для електричного кабелю пластикові ПВХ….країна виробництва: Китай, торговельна марка: „АСКО-УКРЕМ", виробник: Guangdong Gangfeng Electrical Appliance Co.LTD, країна виробництва: Китай".

Позивач заявив митну вартість товару за методом визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), тобто за першим методом визначення митної вартості товарів, та подав декларації митної вартості 29.02.2012 ДМВ-1 № 100190000/2012/398956 та 10.05.2012 № 100190000/2012/403223.

Так, за ДМВ-1 № 100190000/2012/398956 від 29.02.2012 митна вартість товару заявлена на рівні 237645,45 гривень, що на дату подання становила 29755,18 доларів США, а за одиницю товару -13,98 гривні (1,75 долара США).

За ДМВ-1 від 10.05.2012 № 100190000/2012/403223 митна вартість товару була задекларована на рівні 220136,7 гривні (27555, 32 долара США), а за одиницю товару -13,99 гривні (1,75 долара США).

Згідно із вимогами пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (чинна на момент виникнення правовідносин, втратила чинність 01.06.2012), на підтвердження заявленої митної вартості позивачем були надані документи, які зазначені в графі 44 ВМД № 100190000/2012/398956: контракт від 11.07.2011 № АК-07/2011, інвойс 05854026, в графі 44 ВМД № 100190000/2012/403223: контракт від 11.07.2011 № АК-07/2011, інвойс 05854033.

Для підтвердження транспортних витрат позивачем були надані довідки про транспортування: № 5/03-12 від 03.02.2012 (при декларуванні товару за ВМД № 100190000/2012/398956) та № 22/04-12 від 04.04.2012 (при декларуванні товару за ВМД № 100190000/2012/403223).

Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 № 339 (чинна на момент виникнення правовідносин), контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом шляхом співставлення рівня заявленої митної вартості товарів з: рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів.

Так, під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості митним органом було здійснено порівняння заявленої Позивачем митної вартості товарів із митною вартість товарів, митне оформлення, яких вже здійснено, та дані про які містяться в ціновій базі ЄАІС Держмитслужби.

За результатами такого порівняння посадовою особою митного органу було виявлено, що заявлена позивачем митна вартість товару, є значно нижчою за митну вартість товарів, митне оформлення яких вже здійснено у період за 90 календарних днів до дня декларування товару позивачем за кодом згідно УКТЗЕД 392590200.

У зв'язку із зазначеним вище та згідно із пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, для підтвердження заявленої митної вартості товарів митний орган витребував у позивача наступні додаткові документи: висновок про вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, бухгалтерську документацію (податкові та видаткові накладні, документи, які підтверджують оплату за попередні оформлення), договір на перевезення, рахунок-фактуру від виконавця договору про перевезення або довідку підприємства-перевізника, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут та розмір плати, інформація біржових організацій про сировину товару. Посадова особа Київської регіональної митниці під переліком документів, який витребувався, поставила дату та підпис. 01.03.2012 представник митного брокера Матюнін С.П. ознайомився з цим переліком, зазначив, що процедуру консультації з митним органом проведено та 05.03.2012 надав висновок ДП „УКРПРОМЗОВНІШЕКСПЕРТИЗА" від 02.03.2012 № 795, бухгалтерські документи, а саме податкові та видаткові накладні, договір на перевезення від 01.09.2011, довідку з банку № 1435/1100 від 01.03.2012, рахунок-фактуру від 30.01.2012.

Вимога про витребування додаткових документів зазначена також на ДМВ-1 № 100190000/2012/403223, а саме банківських (платіжних) документів, що підтверджують вартість товару (якщо рахунок сплачено) або за попередні оформлення, прайс-листа фірми виробника, калькуляції виробника, висновку про вартісні характеристики товарів, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, інформації біржових організацій про сировину товару, податкових накладних щодо продажу товару на території України. Під переліком документів посадова особа Київської регіональної митниці Гнатюк І.М. поставила підпис та дату. 10.05.2012 представник митного брокера Матюнін С.П. зазначив на ДМВ-1 № 100190000/2012/403223 про те, що він ознайомлений із додатковими документами, які витребовує митниця та на дану поставку в нього не має можливості надати додаткові документи, процедуру консультацій проведено.

Суд не бере до уваги посилання позивача проте що митний орган не має права витребовувати документи, не зазначені у графі „Для відміток митного органу" декларації митної вартості, оскільки, по-перше, у цій графі митницею зазначено про необхідність подання документів, по-друге, зазначена графа не могла вмістити весь перелік документів.

У зв'язку із тим, що митна вартість таких товарів, які ввозились на митну територію України іншими імпортерами, та інформація про які містилась у ціновій базі ЄАІС Держмитслужби, була значно вищою, та через неподання повного пакету документів, які вимагав митний орган, Київська регіональна митниця здійснила коригування митної вартості товарів, заявленої позивачем, з 1,75 долара США за одиницю товару до 2,74 долара США, та прийняла рішення про визначення митної вартості товарів № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012, № 100000003/2012/011492/2 від 07.03.2012 за резервним методом.

Крім того, практика Вищого адміністративного суду України свідчить про те, що ненадання декларантом додаткових документів на вимогу митного органу є підставою для самостійного визначення митної вартості товарів з урахуванням наявних у нього відомостей (постанови Вищого адміністративного суду України від 21.07.2011 у справі № К/9991/3255/11, від 14.02.2012 у справі № К/9991/74213/11).

У митному оформленні товарів за № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012, № 100000003/2012011492/2 від 07.03.2012 було відмовлено у зв'язку із прийняттям митним органом рішень про визначення митної вартості товарів № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012, № 100000003/2012/011492/2 від 07.03.2012 та неможливістю внесення змін до ВМД.

Відповідно до частини 2 статті 90 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV зміна, доповнення та відкликання митної декларації можуть бути здійснені лише до моменту прийняття митним органом митної декларації до митного оформлення. Підстави відмови у митному оформленні передбачені пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574 „Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію". Митний орган відмовляє у прийнятті ВМД для оформлення з таких підстав: декларація подана без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного контролю та оформлення; декларація подана з порушенням вимог Митного кодексу України та цього Положення; наведений у декларації перелік відомостей не відповідає переліку відомостей, визначених Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації; електронна ВМД не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів.

Відповідно до статті 80 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV, вимог наказу Державної митної служби України від 12.12.2005 № 1227 „Про затвердження Порядку оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.12.05 р. за № 1562/11842, митницею були прийняті картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 11.05.2012 № 100190000/2/40856, від 13.03.2012 № 100190000/2/40513.

Відповідно до частини 3 статті 264 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV, пункту 15 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, у зв'язку з незгодою позивача з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, він звернувся до Київської регіональної митниці із заявами від 12.03.2012 № 14/12-12, від 11.05. 12 № 25/11-12 стосовно випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання. Порядок випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України затверджений наказом Держмитслужби від 17.03.2008 № 230. Київська регіональна митниця листами від 13.03.2012 № 14/4-11/10145, від 14.05.2012 № 14/4-11/16507 надала згоду на випуск товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання. Отже, позивачу були надані гарантійні зобов'язання шляхом сплати до Державного бюджету суми податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, або надання гарантії уповноваженого банку.

Після випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання, позивач звернувся до Київської регіональної митниці з листом від 23.03.2012 № 16/23-12 з проханням переглянути прийняті митним органом рішення про визначення митної вартості товарів № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012, № 100000003/2012/011492/2 від 07.03.2012. Проте митниця не знайшла підстав для скасування оскаржуваних рішень, про що зазначила у листі від 15.05.2012 № 14/2-11/16622.

Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.

Митна вартість є базовою категорією в системі оподаткування, оскільки саме на її основі розраховуються такі платежі, як мито, податок на додану вартість та акцизний збір.

Митна вартість є не тільки основою для нарахування зазначених платежів, а й використовується для ведення митної статистики.

Правове регулювання визначення митної вартості товарів здійснюється як на міжнародному, так і на національному рівні. На міжнародному рівні зазначені відносини регулюються Генеральною угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, на національному рівні спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Митним кодексом України від 11.07.2002 № 92-IV (зі змінами), постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 „Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" (зі змінами), постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 № 339 „Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" (зі змінами), наказом Державної митної служби України від 24.06.2009 № 602 „Про затвердження Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України" (зі змінами), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 21.07.2009 № 669/16685, наказом Держмитслужби від 17.03.2008 № 230 „Про затвердження Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України" (зі змінами).

Суд вважає необґрунтованим доводи позивача щодо порушення митним органом Методологічних рекомендацій із застосування окремих положень Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затверджених наказом Держмитслужби від 19.10.2010 № 1242, при витребуванні додаткових документів, оскільки даний наказ не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України, він може застосовуватись лише в частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили,а саме Митному кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV та постанові Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 „Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження".

Визначення митної вартості товарів закріплено у статті 259 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 1 статті 264 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватись на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Пунктом 2 (а) статті VII статті Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року встановлено, що оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватись на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару.

Згідно із пунктом 2 (b) статті VII статті Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року під „дійсною вартістю" повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальному ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.

Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до пункту (b), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватись на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.

Отже, митний орган має впевнитись, що заявлена митна вартість ґрунтується на дійсній вартості товару.

Згідно із статтею 17 угоди про застосування статті VII ГАТТ ніщо не повинно тлумачитись так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитись в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митного оцінювання.

Статтею 265 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV передбачено, що митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Послідовність дій посадових осіб при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення процедур митного контролю та митного оформлення товарів закріплена розділом ІІ Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Держмитслужби від 24.06.2009 № 602.

Так, контроль правильності визначення митної вартості товарів включає в себе контроль правильності обрання декларантом методу визначення митної вартості товарів.

Згідно із частиною 1 статті 266 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Згідно із вимогами частини 2 статті 266 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV між митним органом та позивачем були проведені консультації, про що зазначено на деклараціях митної вартості товарів від 29.02.2012 № 100190000/2012/398956 та від 10.05.2012 № 100190000/2012/403223. Тобто під час проведених консультацій було здійснено обмін інформацією, наявною у митного органу та у декларанта, та обговорювалась можливість послідовного застосування наступних методів визначення митної вартості товарів.

Згідно із абзацом першим та другим статті 268 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна походження; виробник.

У зв'язку з відсутністю у митного органу інформації щодо ідентичних товарів, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, застосування другого методу визначення митної вартості було неможливим.

Відповідно до статті 269 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 267 та 268 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються такі ознаки: якість, наявність торгової марки та їх репутація на ринку; країна походження; виробник.

У зв'язку з відсутністю в митного органу інформації щодо подібних товарів, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, застосувати третій метод визначення митної вартості було неможливо.

Виходячи із пояснень представника позивача та наявних доказів у справі позивач не надавав митному органу інформацію щодо ідентичних чи подібних товарів, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Для використання методу 4 визначення митної вартості на основі віднімання вартості згідно зі статтею 271 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV позивач не надав документи щодо ціни одиниці товару, за якою оцінювані ідентичні чи подібні товари продаються найбільшою партією на території України у час, максимально наближений до часу ввезення. Відповідно до пояснень представника митниці така інформація була відсутньою у митного органу, тому застосувати метод визначення митної вартості на основі віднімання не було можливим.

Метод 5 визначення митної вартості товарів на основі додавання згідно із статтею 272 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV не був використаний у зв'язку з тим, що Позивачем не були надані документи на основі яких можливо застосувати даний метод, а саме документів, які містили б інформацію щодо вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів, обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну; загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів та інших витрат, пов'язаних із ввезенням цих товарів в Україну.

У графі 33 оскаржуваних рішень обґрунтовано неможливість застосувати попередні п'ять методів визначення митної вартості товарів.

Таким чином на підставі наявної в митного органу інформації митну вартість товарів було скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів. Згідно із частиною першою статті 273 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). При застосуванні резервного методу, незважаючи на певну гнучкість обов'язковою вимогою до всіх базових цінових даних, які беруться за основу для розрахунків, є їх прив'язка до конкретного товару.

Так у зв'язку з неподанням повного пакету додаткових документів, які витребовувались, та за підсумками здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості Київською регіональною митницею самостійно визначено митну вартість товарів.

Після з'ясування усіх обставин справи суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення прийняті правомірно.

Щодо правомірності рішення про визначення митної вартості товарів № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012 суд зазначає наступне. Так декларант не виконав свій обов'язок щодо надання докових документів, які витребовув митний орган, до прийняття оскаржуваного рішення, також матеріали справи не містять доказів подання додаткових документів протягом строку дії гарантійних зобов'язань чи доказів звернення до митного органу з обґрунтуванням неможливості подати такі документи.

Щодо правомірності рішення про визначення митної вартості товарів № 100000003/2012/011492/2 від 07.03.2012. На момент прийняття оскаржуваного рішення декларант подав неповний пакет документів, який вимагався митницею, після ж випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання надав документи, крім банківських платіжних документів, що підтверджують оплату за попередні оформлення, проте надані документи не можуть підтверджувати заявлену позивачем митну вартість товарів у зв'язку із наступним.

Суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Ненадання належних документів не може вважатись виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Так, видаткові накладні містять підпис лише постачальника, завірений печаткою, підпис отримувача товарів відсутній, за інформацією зовнішньоторгівельних та біржових організацій про вартість сировини (інформація з Гуандонської біржі „GUANDONG PLASTICS EXCHANGE") вартість сировини, яка входить до складу товару є меншою за вартість сировини, зазначеної у калькуляції виробника.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вказаних норм митний орган довів суду правомірність прийнятих ним рішень. В свою чергу, позивач не довів наявності в діях відповідача порушень норм законодавства, чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень.

У зв'язку з правомірними діями митного органу щодо визначення митної вартості товарів у рішеннях № 100190000/2012/411137/1 від 10.05.2012, № 100000003/2012/011492/2 від 07.03.2012 факту надмірно сплачених податків судом встановлено не було, отже підстави для їх повернення позивачу відсутні.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Аско-Укрем»відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук