Постанова

від 19.10.2006 по справі 20/128/06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20/128/06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 жовтня 2006 р.                                                                                   № 20/128/06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючий),

Харченка В.М.,

Борденюк Є.М.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м.Києві

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю “Консумер Трейдінг Компані ЛТД”

на рішеннявід 05.06.2006

господарського судуЗапорізької області

у справі№ 20/128/06

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Консумер Трейдінг Компані ЛТД”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Спарк”

простягнення 14638,13 грн.

В судове засідання представники сторін не з`явилися, про час і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю “Консумер Трейдінг Компані ЛТД” звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Спарк”, згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої позовні вимоги, просило стягнути з відповідача 9874,44 грн. основної заборгованості, 2129,87 грн. пені, 1126,87 грн. інфляційних та 344,78 грн. річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.06.2006 у справі № 20/128/06 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційному порядку зазначене рішення не переглядалось.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.06.2006, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті рішення порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 38, 42 ГПК України, ст.ст. 525, 526, 549, 550, 625 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського суду України не надіслав.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено господарським судом, 16.11.2001 між сторонами була укладена генеральна дистриб`юторська угода № 232, згідно якої позивач зобов`язався поставити (продати), а відповідач прийняти (купити) на умовах цієї угоди товари постачальника для їхньої подальшої реалізації на території Запорізької області та в м. Генічеськ. Відповідно до умов угоди товар поставляється партіями відповідно до письмових замовлень відповідача, підписаних повноважним представником відповідача та скріплених печаткою. Асортимент та ціни на товари вказуються у прайс-листі позивача, який надається відповідачу в момент підписання цієї угоди.

Умовами угоди також визначено, що договірною ціною за цієї угодою є ціна, що вказана в замовленні відповідача, погодженому з позивачем. Розрахунок за товари, що поставляються відповідачу за даною угодою здійснюється останнім шляхом банківського переказу на рахунок позивача не пізніше ніж через 30 днів з моменту поставки (отримання) товару, якщо інше не зазначено в погодженому замовленні.

Господарським судом також було встановлено, що угоду було укладено на строк до 31.12.2002. При цьому термін її дії може бути продовжено сторонами шляхом підписання додаткової угоди, яка вважається невід`ємною частиною даної угоди. У зв`язку з чим, 01.01.2003 сторони підписали додаткову угоду до договору від 16.11.2001, виклавши договір у новій редакції. Строк дії договору визначено до 31.12.2004.

У зазначеній додатковій угоді, сторони визначили, що номенклатура, виробник, кількість та інші характеристики товарів, що постачаються згідно з даним договором, визначаються в замовленнях відповідача, складених згідно договору. Ціна товару узгоджується на договірній основі та зазначається у видаткових накладних, які підписуються відповідно до порядку, встановленому в додатковій угоді і є невід`ємними частинами даного договору.

Крім того, додатковою угодою передбачено, що замовлення, якщо письмово узгоджені повноважними представниками сторін за принципом “оферта-акцепт”, вважаються невід`ємними частинами даного договору, а їх умови є підставою для виконання відповідних договірних зобов`язань. До того ж, цією додатковою угодою сторони встановили порядок розрахунків, а саме на кожну партію товару встановлюється термін реалізації 30 днів, починаючи з дати відповідної накладної.  На протязі  встановленого  терміну  покупець здійснює плату тільки за реалізований своїм споживачам товар, але не рідше одного разу на 7 календарних днів. При цьому, термін реалізації, який відрізняється від визначеного даним договором, може бути вказаний у замовленні покупця, підтвердженому продавцем та діє на партію товару, зазначену в такому замовленні. Наступного банківського дня після закінчення терміну реалізації покупець зобов`язаний повністю оплатити вартість відповідної партії товару, незалежно від залишку товару.

Сукупності встановлених по справі обставин господарський суд дав належну оцінку і дійшов до правильного висновку про безпідставність заявленого позову, оскільки позивач, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не надав належних доказів на підтвердження своїх вимог, а саме не надав належних доказів поставки, визначеної в позові кількості товару, на адресу відповідача саме за генеральною дистриб`юторською угодою № 232 від 16.11.2001 та отримання відповідачем цього товару, а також не надав обґрунтованого розрахунку стягуваної суми з посиланням на періоди виникнення заборгованості, на здійснені часткові проплати. При цьому, господарським судом було встановлено, що додаткову угоду від 01.01.2003 до генеральної дистриб`юторської угоди № 232 від 16.11.2001 викладено у новій редакції, і відповідно змінені найменування сторін, предмет договору, зобов`язання сторін, у тому числі порядок визначення ціни, розрахунків та відповідальність, однак, позивач, наполягаючи на своїх вимогах, вказував про те, що зобов`язання відповідача виникли на підставі генеральної дистриб`юторської угоди № 232 від 16.11.2001.

Крім того, господарським судом правомірно не взято до уваги надані позивачем виписки з банку на підтвердження того, що відповідач здійснив оплату отриманого товару частково на суму 9390,81 грн., оскільки представлені виписки свідчать про сплату відповідачем зовсім іншого, ніж той, що вказаний у позові, розміру оплати за поставлені кондитерські вироби. До того ж, з них випливає, що деякі проплати здійснювалися за зовсім іншим договором, який не є предметом заявлених позовних вимог за цією справою та за іншими видатковими накладними, ні ж ті, що додані до позову на підтвердження поставки товару відповідачу за угодою № 232 від 16.11.2001.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Враховуючи вищевикладені вимоги, судом правомірно зазначено, що позивачем представлено лише декілька довіреностей відповідача на отримання товару за видатковими накладними, тоді як довіреностей на отримання товару за договором відповідно до інших накладних, позивачем не представлено.

До того ж, умовами генеральної дистриб`юторської угоди № 232 від 16.11.2001 та додаткової угоди від 01.01.2003 визначено, що товар поставляється партіями відповідно до замовлень відповідача, де зазначаються найменування та кількість товару, бажаний термін поставки товару покупцю, тоді як доказів пред`явлення відповідачем заявок, позивачем також не надано.

Враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, суд не приймає їх до уваги і вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Консумер Трейдінг Компані ЛТД” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.06.2006 у справі № 20/128/06 залишити без змін.

Головуючий                                                                             Остапенко М.І.

Суддя                                                                                         Харченко В.М.

Суддя                                                                                         Борденюк Є.М.