Постанова

від 05.12.2012 по справі 21-2/35-10-1362

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2012 р.Справа № 21-2/35-10-1362 Склад колегії змінено відповідно до розпорядження голови суду

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренка

суддів А.І. Ярош

О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від ПАТ "Перший український міжнародний банк" -Шевчик В.А.

від ПВКФ "Одеспродукткомплекс" -не з'явився

від ліквідатора Панова А.Б. - не з'явився

від ПАТ «Укрсоцбанк»- Дригус Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

на ухвалу господарського суду Одеської області від 10 жовтня 2012 р.

у справі № 21-2/35-10-1362

за заявою боржника приватної виробничо-комерційної фірми "Одеспродукткомплекс"

при участі ліквідатора Панова А.Б.

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10 жовтня 2012 р. (суддя Зеленов Г.М) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс у справі про банкрутство Приватної виробничо-комерційної фірми „Одеспродукткомплекс" (далі також -ПВКФ „Одеспродукткомплекс", Боржник, Банкрут); затверджено звіт арбітражного керуючого Панова А.Б. про оплату послуг у сумі 43679 грн. 74 коп. та відшкодування витрат у сумі 7153 грн. 00 коп.; вимоги кредиторів, незадоволені за відсутністю майна банкрута, а також заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, визнано погашеними; скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою місцевого суду від 24.03.2010 р.; державного реєстратора виконавчого комітету Одеської міської ради зобов'язано провести державну реєстрацію припинення юридичної Банкрута та внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб відповідний запис, а також повідомити про проведення такої реєстрації органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування для зняття Банкрута з обліку; припинено ліквідаційні процедури, повноваження ліквідатора та провадження у справі; на користь арбітражного керуючого Панова А. Б. стягнуто оплату послуг: з Публічного акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний банк" (далі також - ПАТ „ПУМБ", Банк, Скаржник) - у сумі 6377 грн. 24 коп., з Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" - у сумі 2419 грн. 80 коп.; відмовлено арбітражному керуючому Рябцю О.М. у задоволенні заяви про стягнення заборгованості по оплаті послуг за виконання ним повноважень розпорядника майна ПВКФ „Одеспродукткомплекс" за період з 24.03.2010 р. по 15.12.2010 р. з кредиторів у сумі пропорційно заявлених ними вимог.

Вказана ухвала винесена на підставі висновків місцевого господарського суду про те, що за результатами проведення ліквідаційної процедури майна Банкрута вистачило лише для часткового погашення вимог кредиторів першої черги, після задоволення зазначених грошових вимог кредиторів коштів від реалізації майна банкрута не залишилося, інших майнових активів у банкрута не знайдено.

Щодо оплати послуг арбітражного керуючого Панова А.Б. суд першої інстанції дійшов висновку, що така оплата є винагородою за виконання обов'язків арбітражного керуючого, а надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі, тому такі послуги у будь-якому випадку повинні бути оплачені; комітет кредиторів Банкрута протягом всього часу здійснення арбітражним керуючим Пановим А.Б. повноважень ліквідатора ПВКФ фірми „Одеспродукткомплекс", визнавав його роботу задовільною і такою, що відповідає як інтересам кредиторів, так самого Банкрута, тому господарський суд стягує з кредиторів, пропорційно їх вимогам, на користь арбітражного керуючого Панова А.Б. оплату послуг у встановленому порядку.

Щодо оплати послуг арбітражного керуючого Рябця О.М. суд першої інстанції дійшов висновку, що комітетом кредиторів ПВКФ фірми „Одеспродукткомплекс" був визначений певний порядок оплати послуг арбітражного керуючого Рябця О.М., а саме, оплата послуг у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень саме за рахунок Боржника, який був затверджений господарським судом. Майна ж Банкрута вистачило лише на часткове погашення вимог першої черги, зокрема, і вимог арбітражного керуючого Рябця О.М., комітетом кредиторів не було встановленого іншого порядку оплати послуг арбітражного керуючого Рябця О.М., ніж як сплата послуг за рахунок Боржника, тому господарський суд відмовив арбітражному керуючому у задоволенні заяви про стягнення заборгованості по оплаті послуг за виконання ним повноважень розпорядника майна ПВКФ „Одеспродукткомплекс" з кредиторів у сумі пропорційно заявлених ними вимог.

Не погоджуючись з вказаної ухвалою, ПАТ „ПУМБ" подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати в частині стягнення з нього на користь арбітражного керуючого Панова А.Б. оплати послуг у сумі 6 377 грн. 00 коп., винести нову ухвалу, якою відмовити ліквідатору Банкрута арбітражному керуючому Панову А.Б. в задоволенні заяви про стягнення заробітної плати ліквідатора з кредиторів та визнати вимоги ліквідатора, що не були задоволені за недостатністю майна такими, що погашені.

Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом при винесені оскаржуваної ухвали було порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема Скаржник вказує, що судом не вмотивовано та необґрунтовано його висновки про виникнення у Банку та інших кредиторів зобов'язань перед арбітражним керуючим Пановим А.Б., не визначено підстави виникнення таких зобов'язань. Також Скаржник вказує, що Банком із ліквідатором Банкрута не укладалось жодних угод, а чинним законодавством не передбачено зобов'язання кредиторів щодо виплати заробітної плати арбітражному керуючому, а тому її виплата не є обов'язком, а є правом кредиторів. У зв'язку із чим, Скаржник, посилаючись на положення ч. 6 ст. 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та недостатність майна Банкрута, вважає, що вимоги ліквідатора щодо оплати його праці, які неможливо погасити за рахунок майна Боржника, мають бути визнані погашеними як і вимоги кредиторів, на погашення яких не вистачило коштів і майна Боржника.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Згідно до положень ч. 2 ст. 4 1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - також Закон про банкрутство).

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Апеляційна інстанція вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства і обставинам справи, а тому підстави для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали відсутні, зважаючи на наступне.

Так, згідно положень п. 12 статті 3-1 Закону про банкрутство, оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленим цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Згідно положень абзацу 1 ч. 10 ст. 3-1 Закону про банкрутство вказаний закон розрізняє декілька видів компенсацій арбітражному керуючому: оплата його (розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією) послуг за виконання покладених на нього судом відповідних обов'язків у справі про банкрутство, як винагороду за виконання обов'язків арбітражного керуючого, яка має регулярний характер (за кожен місяць здійснення повноважень арбітражного керуючого -ч. 12 ст. 3-1 Закону про банкрутство) та фіксований розмір (встановлений комітетом кредиторів і затверджений господарським судом, якщо інше не встановлено цим Законом про банкрутство, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство - ч. 12 ст. 31 Закону про банкрутство; а також відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків, які є компенсацією матеріальних витрат арбітражного керуючого (тобто повернення коштів, витрачених арбітражним керуючим), які ним були понесені у зв'язку із здійсненням повноважень у відповідній справі про банкрутство (витрати на публікацію оголошення, сплата державного мита, у разі необхідності, витрати на оцінку майна боржника тощо).

Зважаючи на наведені норми законодавства апеляційна інстанція цілком погоджується із висновками місцевого господарського суду в оскаржуваній ухвалі про те, що, відповідно до змісту положень ст. 3-1 Закону про банкрутство надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі, тому послуги ліквідатора Панова А.Б. у справі у будь-якому випадку повинні бути оплачені.

Також обґрунтованим судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, що порядок та коло осіб, які здійснюють оплату таких послуг у відповідні періоди також чітко врегульований Законом про банкрутство, який не передбачає врахування матеріального становища Боржника або особи, на яку законом покладений обов'язок оплати цих послуг.

Як свідчать з матеріали справи, саме Банком було подано до місцевого господарського суду заяву про призначення ліквідатором Банкрута арбітражного керуючого Панова А.Б. (т. 11, а. с. 73). Також матеріали справи містять протокол засідання зборів комітету кредиторів ПВКФ „Одеспродукткомплекс" від 14 грудня 2012 р., згідно якого першим питанням комітет кредиторів більшістю голосів (у тому числі при підтримці Банку) ухвалив звернутися до місцевого господарського суду із клопотанням про призначення Панова А.Б. ліквідатором Банкрута, другим питанням вказаного засідання комітет кредиторів більшістю голосів (також при підтримці Банку) встановив оплату послуг ліквідатора Банкрута в розмірі двох мінімальних заробітних плат в місяць, з оплатою саме пропорційно вимог кредиторів .

Відповідно, постановою суду першої інстанції від 15 грудня 2010 р. кандидатура арбітражного керуючого Панова А.Б., а також встановлений комітетом кредиторів Банкрута порядок оплати його послуг були затверджені. Вказана постанова є чинною і на момент розгляду апеляційної скарги не оскаржується.

Оскільки, з врахуванням наведених вище вимог п. 12 ст. 3-1 Закону про банкрутство, майна Боржника не вистачило для оплати послуг Ліквідатора, а виробнича діяльність Банкрутом не велась, то судова колегія приходить до висновку, що місцевим господарським судом цілком правомірно та обґрунтовано стягнуто з кредиторів у справі, в тому числі і зі Скаржника, відповідні кошти в рахунок оплати виконаних арбітражним керуючим Пановим А.Б. послуг ліквідатора Банкрута.

Апеляційною інстанцією не приймаються до уваги посилання Скаржника на те, що ним не укладалось з Ліквідатором жодних угод на виконання останнім відповідних послуг, оскільки приписами ч. ч. 10-14 ст. 3-1 Закону про банкрутство не передбачено потреби в укладанні з арбітражним керуючим договору про виконання ним своїх обов'язків у провадженні по справі про банкрутство. Відповідно до ст. 3-1, ч. 1 ст. 11, ч. ч. 1-3 ст. 17 та ч. 1 ст. 24 вказаного закону єдиною підставою для виконання арбітражним керуючим своїх обов'язків є ухвала суду про його призначення в процедурах розпорядження майном боржника, санації боржника та ліквідації банкрута. Наведене підтверджується також роз'ясненнями Верховного суду України, про що зазначено в п. 60 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 р. № 15 „Про судову практику в справах про банкрутство".

Також судова колегія вважає безпідставними посилання Банку на положення ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, як обґрунтування відсутності у нього зобов'язань перед Ліквідатором, оскільки вказані норми регулюють зобов'язальні відносини, що виникають з цивільних чи господарських правовідносин, тоді як обов'язок оплатити послуги Ліквідатора виник у Банку саме в рамках участі останнього у процедурі банкрутства Боржника, що врегульована Законом про банкрутство, який, в даному випадку є спеціальним законом, а отже наведені місцевим судом в оскаржуваній ухвалі підстави виникнення такого зобов'язання у Скаржника, вмотивовані з посиланням на норми Закону про банкрутство, є цілком правомірними і обґрунтованими.

Зважаючи на викладене колегія суддів залишає апеляційну скаргу ПАТ „ПУМБ" без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105, 106 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу господарського суду Одеської області від 10.10.2012 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова підписана 06.12.2012 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Ярош А.І.

Суддя Аленін О.Ю.