Ухвала

від 21.03.2012 по справі 2270/13464/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/13464/11

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Грищук С.Д.

представника позивача: Стеценка О.Л.

представника відповідача (апелянта): Харламова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Обрій", третя особа на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Арка Компані", до Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма-Обрій» (ТОВ «Агрофірма-Обрій») звернулось в суд з адміністративним позовом до Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області (Летичівська МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2011 року №000082301/0.

24 січня 2012 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Летичівська МДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянти зазначають про неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась про дату, час і місце судового засідання про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Летичівською МДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Агрофірма-Обрій» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Арка Компані» за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 27 травня 2011 року №257/23/35779344.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 452116 грн., в тому числі за лютий 2009 року в сумі 416854 грн. та за березень 2009 року в сумі 35262 грн. по правочину здійсненому з контрагентом ТОВ «Арка Компані».

Також виявлено порушення позивачем ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 655, ст. 656, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених ТОВ «Агрофірма Обрій» з контрагентом ТОВ «Арка Компані». Правочини, укладені ТОВ «Арка Компані» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Підставою для таких висновків податкового органу слугував акт перевірки Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова згідно якого не підтверджується здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «Агрофірма Обрій» та ТОВ «Арка Компані», а відтак не були спрямовані на реальне настання правових наслідків і мають ознаки нікчемного правочину.

На підставі акта перевірки, 16 червня 2011 року Летичівською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №000082301/0, яким ТОВ «Агрофірма-Обрій» зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за січень 2009 року у розмірі 416854 грн. та за лютий 2009 року у розмірі 35262 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для звернення позивача до Хмельницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину та безпідставності зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

При цьому, відповідно до пп.. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «Агрофірма Обрій» (Покупець) та ТОВ «Арка Компані» (Постачальник) було укладено договір поставки селітри аміачної №ПРО3 від 16 січня 2009 року. Згідно умов даного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця селітру аміачну марки Б (ГОСТ-2-85) виробництва Черкаського ВАТ «Азот» в кількості 512 тон в поліетиленових мішках типу «Біг Бег» (п.1.1 договору), якість якої повинна відповідати державним стандартам, які діють на території України, і підтверджується паспортом якості заводу виробника (п.2.1 договору), загальною вартістю 1090560,0 грн. в тому числі ПДВ (п.4.1 договору) на умовах FCA ст.Черкаси; Постачальник вважається таким, що виконав свої обов'язки з поставки з моменту передачі товару його перевізнику (п.3.2 договору). За змістом договору поставки поставка здійснюється окремими партіями протягом 20-днів з моменту попередньої оплати (п.3.1 договору), датою поставки товару є дата приймання товару для перевезення, зазначена в залізничній накладній (п.3.3 договору), право власності на товар переходить до покупця з моменту приймання товару до перевезення (п.3.4 договору).

При цьому, додатковими угодами до договору поставки №ПРО3 від 16 січня 2009 року №1 від 16 січня 2009 року, №3 від 26 січня 2009 року і №4 від 27 січня 2009 року позивач та його контрагент погодили обсяги поставки селітри аміачної, її вартість, умови оплати та умови поставки - FCA ст. Черкаси, станція призначення - Деражня.

Проведення розрахунків підтверджуються податковими та видатковими накладними та виписками з банківського рахунку позивача за січень-лютий 2009 року.

В матеріалах справи також наявні акти прийому-передачі товару, що підтверджує фактичне постачання аміачної селітри та факт передачі ТОВ «Агрофірма Обрій», лімітно-збірні картки на отримання зі складу матеріальних цінностей за квітень-червень 2009 року, накладні на внутрішнє переміщення та акти ТОВ «Агрофірма Обрій» про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин (аміачної селітри) у своїй господарській діяльності.

Також, в матеріалах справи містяться залізничні накладні, з яких вбачається, що товар був відвантажений виробником - Черкаським ВАТ «Азот». Зазначені накладні є супровідними документами для залізничного транспортування та не містять відомості про продавця товару. Таким чином з огляду на те, що зазначені документи оформлюються відправником товару та перевізником, цілком логічно, що TOB «Арка Компані» не згадується в залізничних накладних. Даний факт не може підтверджувати чи спростовувати перехід права власності на товар, а підтверджує виключно транспортування залізничним транспортом зазначеного товару.

Також, відповідно до ст.6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457, визначено хто є вантажовідправник та вантажоодержувач. Вантажовідправник (відправник і вантажовласник) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення. Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) -зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж. Дане свідчить про те, що відправник товару не обов'язково має бути власник продукції. В даному випадку продавець є власником, а відправником є сам виробник товару.

Даний товар був поставлений на залізничну станцію, звідки позивач власним автотранспортом здійснював його доставку вже на власні склади. На підтвердження даного факту в матеріалах справи наявні подорожні листи вантажних автомобілів позивача, які здійснювали зазначені перевезення.

Стосовно посилань Летичівської МДПІ на результати проведеної ДПІ у Хмельницькому районі м. Харкова перевірки ТОВ «Арка Компані», якими не підтверджено здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «Арка Компані» та ТОВ «Агрофірма Обрій», що свідчить про відсутність у контрагентів намірів щодо реальних наслідків укладених право чинів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, дана норма, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, в матеріалах справи містяться податкові накладні, залізничні накладні, подорожні листи, відповідно до яких здійснювалось перевезення товару від ТОВ «Арка Компані» до позивача, витяг із журналу обліку руху товару по складу ТОВ «Агрофірма Обрій», видаткові накладні про реалізацію товару, що підтверджують подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаний товар.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, Летичівською МДПІ не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину(правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Крім того, в матеріалах справи містяться податкові та прибуткові накладні, які підтверджують те, що укладений договір між ТОВ «Агрофірма Обрій» та ТОВ «Арка Компані» не суперечить актам цивільного законодавства, а Летичівською МДПІ не надано доказів, які б підтверджували, що даний договір не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року, -залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 березня 2012 року .

Головуючий /підпис/ Матохнюк Д.Б.

Судді /підпис/ Курко О. П.

/підпис/ Совгира Д. І.

З оригіналом згідно:

секретар