Рішення

від 22.12.2008 по справі 9024-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9024-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

22.12.2008Справа №2-27/9024-2008

За позовом - Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно – каналізаційного господарства м. Сімферополь», м. Сімферополь вул.. Гурзуфська, 5.

до відповідача – Міністерство у справах молоді, сім'ї та гендерної політики АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гоголя, 9.  

про спонукання укласти договір.

                                                                                                                           Суддя Н.В. Воронцова.

представники:

Від позивача –       Міркін, дор. у справі.      

Від відповідача –      Єрохіна, дор. у справі.     

Сутність спору: Позивач – Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про спонукання  Міністерства у справах молоді, сім'ї  та гендерної політики АР Крим укласти договір № 414 від 22.07.2008р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації між КРП «ВПВКГ м. Сімферополя» та відповідачем в редакції позивача, викладеній в договорі, копія якого додається до позову.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на адресу Міністерства у справах молоді, сім'ї  та гендерної політики АР Крим був направлений проект договору № 414 від 22.07.2008р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації. Враховуючи те, що відповідачем був повернутий не підписаний проект договору разом з протоколом розбіжностей, КРП «ВПВКГ м. Сімферополя» на підставі ст.. 187 Господарського кодексу України звернулося до суду вирішення спору, що виник між сторонами.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в позові, вважаючи, що окремі пункти договору № 414 від 22.07.2008р., запропонованого позивачем, з приводу яких між сторонами виник спір, суперечать нормам чинного законодавства.

У судових засіданнях представники позивача і відповідача надавали суду письмові пояснення, в яких додатково наводили обґрунтування правильності викладених ними редакцій спірних пунктів договору.

Позивачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ «Авеланс», як власника нежитлової будівлі за адресою: 95011, м. Сімферополь, вул.. Гоголя, 9/вул.. Пушкіна, 16а, яка зазначена у п. 7.2 спірного договору.

Ухвалою Господарського суду АР Крим вказане клопотання судом відхилено з підстави його необґрунтованості та оскільки спір між сторонами з приводу п. 7.2 договору № 414 відсутній.

         Відповідно до ст.ст. 9, 10 Конституції України, ст. 9 Європейської Хартії Регіональних мов та мов національних меншин (ратифікована Законом України від 15.05.2003р. № 802-IV), ст. 10 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р. № 3018-Ш, ст. 18 Закону України «Про мови в УРСР» від 28.10.1989р. № 8312-XI та за клопотанням сторін судочинство здійснювалось на російській мові.

         Слухання справи відкладалось та по справі оголошувалась перерва в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України.

Після перерви слухання справи було продовжено.

    Розглянувши   матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст.. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя», відповідно до Закону України «Про природні монополії» № 1682-ІІІ від 20.04.2000р. є природним монополістом, який надає послуги з водопостачання та водовідведення.

Згідно зі ст.. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» № 2918-ІІІ від 10.01.2002р. (з наступними змінами і доповненнями) послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

22.07.2008р. відповідачем був отриманий від позивача проект договору № 414 від 22.07.2008р., на який у передбачений ст.. 181 Господарського кодексу України строк відповідачем був складений протокол розбіжностей та разом із супровідним листом № 1456 від 08.08.2008р. спрямовано на адресу КРП «ВПВКГ м. Сімферополя».

Як вбачається з матеріалів справи, розбіжності між сторонами виникли з приводу редакцій пунктів 2.2, 3.3, 4.2.1, 6.2.3, 11.1.9, абз. 1 п. 14.1, п.п. «б» п. 14.1, 15.7, а також з приводу виключення з тексту договору п.п. 4.2.2, 6.2.8, 6.2.12 та 6.2.13.

Раніше укладений між сторонами договір № 414 від 18.03.2005р. суд вважає таким, що не містить істотних умов, передбачених п.п. 3, 5, 9, 11, 12, 15, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а отже відповідно до п. 1 Прикінцевих положень даного Закону він є таким, що втратив чинність.

Враховуючи, що спір між сторонами з приводу укладання договору № 414 від 22.07.2008р. виник до набрання чинності Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Мінжитлкомунгоспу України № 190 від 27.06.2008р., які зареєстровані в Міністерстві юстиції України за № 936/15627 від 07.10.2008р. та набрали чинності з 18.10.2008р., суд при розгляді даного спору керується Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 65 від 01.07.1994р.

Вказаними Правилами визначено Порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації, взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств (надалі – Водоканал) та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Відповідно до п. 1.2 Правил, дотримання цих Правил є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності та Водоканалу.

Пунктом 12.1 Правил передбачено, що порядок відпускання води та приймання стічних вод для підприємств встановлений шляхом укладання договору (додаток N 3) з Водоканалом. При укладанні договору з абонентами на відпускання води одночасно укладається договір на приймання від них стічних вод.

Ч.1 ст. 181 ГК України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до п. 3 ст. 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

При цьому, п. 4 ст. 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630 затверджено Типовий договір  та Правила надання послуг з централізованого опалення, поставці холодної та гарячої води та водовідведенню.

Розглянувши розбіжності, що виникли між сторонами за спірним проектом договору № 414, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Дослідивши умови пункту 2.2 проекту договору, суд вважає, що вказаний пункт підлягає укладенню в редакції, запропонованій позивачем, оскільки виключення з нього слів «а для організацій, які фінансуються з бюджетів всіх рівнів (в подальшому бюджетні організації), на суму не більше суми, визначеної кошторисом на утримання «Абонента» в частині оплати послуг з водопостачання та водовідведення в наступних обсягах» суперечить приписам ст.. 51 Бюджетного кодексу України.

Згідно з ч. 5, 6, 7, 8 ст. 51 Бюджетного кодексу України  (надалі – БК України) розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися. Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1)          наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2)          відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3)          наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Отже, за змістом вказаної ст.. 51 БК України для здійснення платежів за послуги водопостачання та водовідведення відповідач (який є розпорядником бюджетних коштів) повинен мати затверджений кошторис, в якому вказуються видатки відповідача на оплату послуг з водопостачання та водовідведення. У випадку якщо відповідач не надає позивачу кошторис (або надає його із затримкою) позивач фактично позбавляється можливості дізнатися в якому розмірі надавати послугу відповідачеві. В такому випадку може скластися ситуація, коли відповідач фактично отримає послуг більше, ніж на суму, передбачену кошторисом і буде не в змозі сплатити повну суму отриманих послуг за відсутності відповідних бюджетних коштів, необхідних на оплату позивача. Крім того, згідно вказаній ст.. 51 БК України доки у відповідача не буде затвердженого кошторису на відповідний період, то будь-яке зобов'язання зі сплати відповідних коштів не буде бюджетним, а тому не підлягатиме оплаті.

Також  згідно з п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» істотною умовою договору на надання житлово-комунальних послуг є загальна вартість цих послуг.

Отже, наявність кошторису (або виписки з нього) є підтвердженням загальної вартості послуг, які будуть надані споживачеві, зокрема, в разі пролонгації договору на наступний рік.

Суд вважає, що п. 3.3 проекту договору також підлягає укладенню в редакції позивача, а саме: «зміна тарифів на послуги водопостачання та водовідведення здійснюється відповідно до п. 1.10 Правил без погодження розмірів цих тарифів та введення в дію цих тарифів з Абонентом, про що Абонент письмово через газету «Південня столиця» сповіщається Водоканалом», оскільки редакція відповідача «п.3.3 Зміна тарифів на послуги водопостачання та водовідведення здійснюється шляхом укладення додаткової угоди на зміну тарифів» чинному законодавству України не відповідає.

Ст. 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення» передбачено, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв'язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.. 5 Закону України «Про природні монополії» позивач відноситься до природних монополістів, які надають послуги з водопостачання та водовідведення.

Крім того, п. 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України", затверджених наказом Держжитлокомунгосп № 65 від 01.07.1994р., з наступними змінами і доповненнями, чинними в період виникнення спірних правовідносин, визначає, що тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення.

Таким чином, тарифи на водопостачання та водовідведення відносяться до регульованих тарифів і не можуть визначатися за погодженням сторін договору.

Також суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення відносяться до комунальних послуг, а ст.. 32 вказаного Закону чітко визначає, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

У разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів (п. 5 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Виходячи з аналізу наведених норм, суд доходить висновку, що укладення додаткової угоди на зміну тарифів не є обов'язковим згідно з вимогами чинного законодавства, а отже, п. 3.3 договору підлягає викладенню в редакції позивача.

В той же час, суд не погоджується з доводами позивача стосовно редакції п. 4.2.1 договору (як викладеного в договорі, так і запропонованого в поясненнях від 11.11.2008р.).

Ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору.

Згідно з підпунктом «а» п. 12.3 Правил № 65 розрахунки за воду здійснюються в такому порядку і строки: з підприємствами (за винятком ЖЕО), як правило, один раз на місяць.  Водоканал має право вести розрахунки: - в порядку попередньої оплати, суму якої водоканал визначає за обсягами водоспоживання та водовідведення у минулому місяці, з остаточним розрахунком по закінченню місяця; - планових платежів з періодичністю, передбаченою договором сторін, з остаточним розрахунком по закінченні місяця.

Пунктом 12.9 Правил № 65 передбачено, що рахунки або інші платіжні документи за воду підлягають оплаті абонентами у триденний строк після їх подачі Водоканалом.

Таким чином, згідно з вищевказаними вимогами, розрахунки за послуги між сторонами повинні вестися, як правило, один раз на місяць з оплатою рахунку в триденний термін. При цьому, п.п. «а» п. 12.3 Правил № 65 встановлено лише право водоканалу (позивача) вести розрахунки в порядку попередньої оплати, але не встановлено обов'язку відповідача здійснювати попередню оплату, у зв'язку з чим суд не погоджується з п. 4.2.1 в редакції позивача в частині обов'язку відповідача вносити попередню оплату.

В той же час, редакція п..4.2.1, запропонована відповідачем по справі, також не в повній мірі відповідає вищевказаним нормам законодавства.

Зокрема, в редакції відповідача вказаний пункт передбачає щомісячну оплату за надані послуги протягом 15 банківських днів (що дорівнює 21 календарному дню) з моменту отримання виставленого Водоканалом рахунку за спожиті послуги.

У зв'язку з цим суд вважає, що п. 4.2.1 проекту договору слід викласти в наступній редакції: «Оплата за надані послуги здійснюється щомісячно  протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату, але не пізніше останнього дня поточного звітного місяця. Якщо останній день поточного звітного місяця припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, Абонент зобов'язаний здійснити оплату за надані послуги не пізніше першого робочого дня, який слідує за таким святковим, вихідним чи іншим неробочим днем. Звітним місяцем вважається місяць, в якому безпосередньо надавалися послуги за цим договором».

Суд погоджується з доводами відповідача про виключення з договору п. 4.2.2, викладеного в редакції позивача, оскільки він стосується абонента-орендаря, в той час як об'єкт, на який надаються послуги відповідачу, перебуває на його балансі, а не знаходиться в орендному користуванні. Як вбачається з пояснень позивача, він також погодився з виключенням даного пункту з проекту договору.

Що стосується приміщення (будівлі), розташованої за адресою: м. Сімферополь, вул.. Гоголя, 9, який зазначений у п. 7.2 договору як об'єкт, на який надаються послуги з водопостачання та водовідведення, але який не належить відповідачу, суд вважає за необхідне зазначити, що у суду відсутні підстави розглядати умови пункту 7.2 договору, оскільки, як вбачається з протоколу розбіжностей, спір між сторонами з приводу даного пункту договору не виникав, він не є предметом спору по даній справі.

При цьому, суд вважає, що сторони не позбавлені права змінити умови вже укладеного між сторонами договору в порядку, передбаченому ст.. 188 Господарського кодексу України, в тому числі і внести зміни до п. 7.2 договору.

Розглянувши розбіжності, що склалися між сторонами з приводу редакції п. 6.2.3 договору, суд погоджується з редакцією позивача та вважає, що положення вказаного пункту відповідають вимогам Правил № 65.

Так, п. 12.15 Правил № 65 визначає, що представник Водоканалу має право проводити обстеження водопровідних та каналізаційних систем будь-якого споживача, приладів та пристроїв на них, контролювати раціональне водоспоживання тощо та складати акти за результатами цих обстежень.

У разі виявлення представником Водоканалу порушень вимог цих Правил актом встановлюються терміни їх усунення. Акт оформлюється за підписами представника Водоканалу та представника організації, що обстежується, або громадянина, який володіє будинком на праві приватної власності. Якщо останні відмовляються підписати акт, він підписується представником Водоканалу, і в акті робиться відповідний запис про таку відмову. Оформлений таким чином акт є обов'язковим для виконання у вказані в ньому строки, а також підставою для розрахунків за водокористування згідно з п.9.6 цих Правил.

Жодною нормою Правил не передбачено проведення перевірок виключно з попереднього повідомлення Абонента та у присутності саме відповідального (уповноваженого) працівника відповідача. Для цього достатньо присутності  будь-якого представника організації, що перевіряється (Абонента).

Як вбачається судом з матеріалів справи, під час судового розгляду сторони по справі дійшли згоди щодо виключення з умов договору пункту 6.2.8, у зв'язку з чим суд вважає його таким, що підлягає виключенню.

В той же час, суд вважає, що п.п. 6.2.12 та 6.2.13 проекту договору слід залишити в редакції позивача, а не виключати, як наполягає відповідач, з наступних підстав.

П. 6.2.12  в редакції позивача передбачено обов'язок відповідача, який є бюджетною установою, в місячний строк від дати прийняття бюджету, з якого здійснюється фінансування витрат Абонента, надати Водоканалу затверджений кошторис (виписку з кошторису), де зазначено розмір витрат на оплату послуг по водопостачанню та водовідведенню, з розбиванням за кварталами. У разі невиконання або невчасного виконання Абонентом даного зобов'язання Водоканал залишає за собою право не надавати Абоненту послуги по водопостачанню та водовідведенню.

Крім того, пунктом 6.2.12 проекту договору  передбачено обов'язок відповідача, як бюджетної установи, споживати послуги по водопостачанню та водовідведенню у встановлений кошторисом період, на суму, що не перевищує суму коштів, передбачену кошторисом на їх оплату за вказаний у кошторисі період, виходячи з вартості таких послуг, що діяла в період їх споживання.

При цьому суд виходить з приписів ч. 5, 6, 7, 8 ст. 51 Бюджетного кодексу України,   п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відносно п. 11.1.9 проекту договору, то він приймається в редакції відповідача, оскільки відповідає приписам ст.. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності у три роки.

До того ж, відповідно до пояснень позивача, позивач погоджується з редакцією п. 11.1.9, запропонованою відповідачем.

Ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

В свою чергу, відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

При цьому, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне п. 14.1 проекту договору викласти в наступній редакції: «Даний договір укладається строком на один рік, застосовується до відносин між «Водоканалом» та «Абонентом» (діє) з дати його укладення».

Згідно змісту протоколу розбіжностей та умов проекту договору, судом встановлено, що фактично між сторонами виник спір з приводу редакції абз. «б» п. 14.2, а не абз. «б» п. 14.1.

Розглянувши вказані розбіжності, суд вважає обґрунтованою редакцію позивача, яка передбачає застосування змінених тарифів незалежно від укладення або не укладення додаткової угоди до даного договору стосовно зміни тарифів, оскільки ця редакція ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.  

Так, п. 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України", затверджених наказом Держжитлокомунгосп № 65 від 01.07.1994р., з наступними змінами і доповненнями, чинними в період виникнення спірних правовідносин, визначає, що тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення.

Таким чином, тарифи на водопостачання та водовідведення відносяться до регульованих тарифів і не можуть визначатися за погодженням сторін договору.

Також суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення відносяться до комунальних послуг, а ст.. 32 вказаного Закону чітко визначає, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

У разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів (п. 5 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Виходячи з аналізу наведених норм, суд доходить висновку, що укладення додаткової угоди на зміну тарифів не є обов'язковим згідно з вимогами чинного законодавства.

П. 15. 7 проекту договору, за яким між сторонами виник спір з приводу обов'язку Абонента отримати дозвіл на скидання (вивезення) стічних вод (по всім територіям) з наданням в абонентську службу Водоканалу та узгодженням з наступною певних документів: у тримісячний строк від дати укладання даного договору (редакція позивача) чи у тримісячний строк з моменту затвердження змін до кошторису (з урахуванням витрат на оформлення нижченаведених документів) – в редакції відповідача, суд вважає за необхідне викласти в редакції позивача.

Так, відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств в міську систему каналізації  м. Сімферополя, що затверджені Рішенням Виконавчого  комітету Сімферопольської міської ради № 469 від 26.03.2004р., погодженим з Держекоінспекцією по Центрально-Кримському регіону та СЕС м. Сімферополя, з наступними змінами і доповненнями, передбачено, що абонент не має права скидати стічні води без отримання дозволу на скидання стічних вод.

П. 6.1 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуд України № 37 від 19.02.2002р., визначає, що приймання стічних вод Підприємств у систему каналізації здійснюється за договорами.

Виходячи з цього, суд доходить висновку, що підставою виникнення у Абонента обов'язку отримати дозвіл на скидання стічних вод є саме укладення договору з Водоканалом, а не затвердження змін до кошторису з урахуванням витрат на оформлення документів.

При цьому, суд виходить з того, що можливою є ситуація, коли зміни до кошторису не будуть затверджені, що призведе до неможливості приймання від Абонента відповідних стічних вод.

Крім того, у порядку ст.. 33 ГПК України відповідач не надав суду доказів наявності у нього дозволу на скидання (вивезення) стічних вод до міської каналізації.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд відносить на сторін пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.

 З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Спонукати  Міністерство у справах молоді, сім'ї  та гендерної політики Автономної Республіки Крим (95011, м. Сімферополь, вул.. Гоголя, 9, код ЄДРПОУ 33656208) укласти договір № 414 від 22.07.2008р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації між Кримським Республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» та Міністерством у справах молоді, сім'ї  та гендерної політики Автономної Республіки Крим в редакції Кримського Республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя», окрім пунктів 4.2.1, 11.1.9, абз. 1 п. 14.1, які викласти в наступній редакції:

Пункт 4.2.1 договору № 414 викласти в наступній редакції:

«Оплата за надані послуги здійснюється щомісячно  протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату, але не пізніше останнього дня поточного звітного місяця. Якщо останній день поточного звітного місяця припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, Абонент зобов'язаний здійснити оплату за надані послуги не пізніше першого робочого дня, який слідує за таким святковим, вихідним чи іншим неробочим днем. Звітним місяцем вважається місяць, в якому безпосередньо надавалися послуги за цим договором»

Пункт 11.1.9 договору № 414 викласти в редакції відповідача:

«Строк позовної давності, протягом якого «Водоканал» має право звернутися з позовом до «Абонента» до суду з питання виконання будь-яких умов даного Договору, складає три роки».

           Абз. 1 п. 14.1 договору № 414 викласти в наступній редакції:

« Даний договір укладається строком на один рік, застосовується до відносин між «Водоканалом» та «Абонентом» (діє) з дати його укладення».

Пункти 4.2.2, 6.2.8 виключити з тексту договору.

3. Стягнути з Міністерства у справах молоді, сім'ї  та гендерної політики Автономної Республіки Крим (95011, м. Сімферополь, вул.. Гоголя, 9, код ЄДРПОУ 33656208) на користь Кримського Республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (м. Сімферополь вул.. Гурзуфська, 5, р/р 2600113192 в КРД ВАТ «Райфайзенбанк Аваль» м. Сімферополь, МФО 324021, код ЄДРПОУ 20671506) 42,50 грн. держмита та 59 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Воронцова Н.В.