Постанова

від 25.01.2012 по справі 2а/0270/4492/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4492/11

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Грищук С.Д.

представника позивача (апелянта): Кришина Д.В.

представника відповідача: Спесивцеві В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд-Авто" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд-Авто" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання дій неправомірними, визнання недійсним акту, скасування подактового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інтегрейд-Авто» (ТОВ «Інтегрейд-Авто») звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (ДПІ у м. Вінниці) про визнання неправомірними дії відповідача з проведення документальної планової невиїзної перевірки, визнання недійсним акт відповідача №3640/23/34701282 від 05 вересня 2011 року складеного за результатами проведеної документальної планової невиїзної перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення №0003702330 від 19 вересня 2011 року.

05 грудня 2011 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково, а саме: скасувати податкове повідомлення-рішення №0003702330 від 19 вересня 2011 року. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити

Представник відповідача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що ДПІ у м. Вінниці проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Інтегрейд-Авто» з питань своєчасності, достовірності нарахування суми податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Міноса» за жовтень 2010 року; з ТОВ «Валрус-Ексім» за грудень 2010 року; з ПП «Евролюкс» за грудень 2010 року; з ТОВ «Росма СІ» за жовтень 2010 року; з ТОВ «ВСТК» за травень 2011 року; з ТОВ «Сервіспрінт» за грудень 2010 року; з ТОВ «Евролюкс» за березень 2011 року; з ПП «Торгбудсервіс» за грудень 2010 року, за лютий 2011 року; з ТОВ «Вітол» за лютий 2011 року; з ТОВ «Перша технологічна компанія «СТГ» за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 05 вересня 2011 року №3640/23/34701282.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст. 3,5,17,49,55 Господарського кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним по правочинам, здійсненим TOB "Інтертрейд-Авто" при придбані товарів (послуг).

Також, порушення позивачем ст. 3, 4, 6, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, ст. 185, 187, 188, 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, ст.1. п.2 ст.3, ст.4, п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року, а саме: складені з порушенням норм п. 2.4 Положення №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затверджене Міністерством фінансів України 24 травня 1995 року за №88, в результаті чого ТОВ «Інтегрейд-Авто» завищено податковий кредит в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на суму ПДВ 41665 грн.; за листопад 2010 року на суму ПДВ 64107 грн.; за грудень 2011 року на суму ПДВ 159880 грн.; за лютий 2011 року на суму ПДВ 377010 грн.; за березень 2011 року на суму ПДВ 80727 грн.; за травень 2011 року на суму ПДВ 58352 грн.

Порушення пп.. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, в результаті чого ТОВ «Інтегрейд-Авто» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за жовтень 2010 року на суму ПДВ 41665 грн.; за листопад 2010 року на суму ПДВ 64107 грн.; за грудень 2011 року на суму ПДВ 159880 грн.; за лютий 2011 року на суму ПДВ 377010 грн.; за березень 2011 року на суму ПДВ 80727 грн.; за травень 2011 року на суму ПДВ 58352 грн.

На підставі акта перевірки, 19 вересня 2011 року ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення №0003702330, яким ТОВ «Інтегрейд-Авто» визначено зобов'язання про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 781741 грн. та за штрафними санкціями - 66416 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, діями відповідача по проведенню перевірки та відповідно складеного за результатами акту позивач оскаржив їх до Вінницького окружного адміністративного суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позапланова невиїзна документальна перевірка здійснювалась відповідачем в межах та спосіб передбачених чинним законодавством, складений за результатами проведеної перевірки акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 17 КАС України, а також те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи не підтверджується реальність господарських операцій, а тому вважає правомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача податкових накладних, отриманих від контрагентів та Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім цього сам факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Інтегрейд-Авто» та його контрагентами підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами, платіжними дорученнями, накладними.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Крім того, суд зазначає, що за результатами перевірки суми податкових зобов'язань, задекларованих за результатами реалізації придбаних у вказаних контрагентів товарів, позивачу не зменшувались, а отже органом державної податкової служби факт придбання та наявність товару у позивача відповідачем не заперечується. Крім того, перевіркою не встановлено факту придбання товарів у інших суб'єктів чи безоплатного їх отримання.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між «Інтегрейд-Авто» та його контрагентами.

Щодо висновків про нікчемність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 ЦК України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування податкового кредиту, а податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані зайво.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При відповідності правочину ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, ДПІ у м. Вінниці не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, в матеріалах справи містяться договора, податкові накладні, платіжні доручення, які підтверджують те, що укладені договора між ТОВ "Інтегрейд-Авто" та його контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства і відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та не свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Тоді як, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТОВ "Інтегрейд-Авто" та його контрагентами.

З приводу висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, колегія суддів також вважає за потрібне звернути увагу на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року №7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів не заперечує висновки суду першої інстанції про відсутність товарно-транспортних накладних, однак вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, помилковим являється висновок суду першої інстанції, стосовно того, що податковий орган правомірно встановив факт недійсності правочину, оскільки вищевикладеним даний висновок суду спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме: чинними договорами укладених між ТОВ "Інтегрейд-Авто" та його контрагентами про реальність виконання яких свідчать видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, а також долучені апеляційним судом доказів, які свідчать про подальший рух активів позивача у зв'язку з виконанням його виду діяльності.

Згідно із вимогами статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваних рішень та вчинення ним дій щодо формування висновків про нікчемність право чинів, а відтак колегія суддів дійшла висновку про скасування в цій частині постанови суду першої інстанції і задовольнити в цій частині позовні вимоги, а саме: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003702330 від 19 вересня 2011 року.

Що стосується позовних вимог про визнання дій ДПІ у м. Вінниці з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки неправомірними, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки податковий орган діяв в межах та спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством, що знайшло своє підтвердження наданими у справу доказами.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним акту перевірки ДПІ у м. Вінниці №3640/23/34701282 від 05 вересня 2011 року з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за №34/18/772, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

В свою чергу, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що акт перевірки є лише засобом документування, в той час, коли предметом оскарження в адміністративному суді є юридичні наслідки (застосовані наслідки), що безпосередньо випливають з результатів перевірки.

Крім того, п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта.

Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи положення законодавства, під нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

За визначенням, наведеним у п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України, адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно - правових відносинах.

Відповідно до ст. 105 КАС України зміст адміністративного позову - це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача. Частина четверта і п'ята даної статті визначають формулювання позовних вимог, що можуть становити зміст адміністративного позову. За суттю, це бажаний для позивача спосіб захисту адміністративним судом прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними.

За приписами ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд зобов'язаний зробити висновок щодо позовних вимог та застосувати спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів.

При цьому, слід зазначити, що оцінка висновків контролюючого органу за результатами перевірки досліджується в межах формування податкового повідомлення-рішення, а сам по собі акт перевірки не є в розуміні ст. 17 КАС України рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору і прав, свобод та інтересів ТОВ «Інтегрейд-Авто» не порушують, а відтак, не створюють підстав для їх захисту.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд-Авто" задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд-Авто" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання дій неправомірними, визнання недійсним акту, скасування подактового повідомлення-рішення, - скасувати в частині відмови в задоволенні адміністративного позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0003702330 від 19 вересня 2011 року.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003702330 від 19 вересня 2011 року, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003702330 від 19 вересня 2011 року.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "30" січня 2012 р. .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.