Постанова

від 05.12.2011 по справі 2а/0270/4492/11

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2011 р. Справа № 2а/0270/4492/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича ,

за участю секретаря судового засідання: Медяної Наталії Анатоліївни,

та представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю;

відповідача : ОСОБА_2, ОСОБА_3 - представники за довіреностями;

третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд-Авто"

до : Державної податкової інспекції у м.Вінниці, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Державна податкова адміністрація у Вінницькій області

про : визнання дій неправомірними, визнання недійсним акту, скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд-Авто» (далі - ТОВ «Інтертрейд-Авто», позивач) із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Вінниці (далі - ДПІ у м.Вінниці, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Внаслідок проведеної перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 781741,00 грн. та 66416,00 грн. за штрафними санкціями.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки підприємством вчинялися господарські операції.

Висновки у акті перевірки податкового органу є надуманими, а тому позивач просить визнати акт перевірки недійсним.

Крім того, позивач просить визнати дії ДПІ у м.Вінниці неправомірними, оскільки всупереч ст.42 та ст.79 Податкового кодексу України позивачу не вручено копію наказу на проведення перевірки.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Крім того зазначив, що актом перевірки ДПА у Вінницькій області від 04.11.2011 року №115/3530/34701282 (т.3 а.с.116-148) спростовані висновки акту перевірки ДПІ у м.Вінниці.

Від Державної податкової інспекції у м.Вінниці до суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву (т.3 а.с.103-108), відповідно до яких податковий орган просить суд відмовити у задоволенні позову, так як прийняте податкове повідомлення-рішення є наслідком виявлених в ході перевірки порушень норм чинного законодавства.

Представники відповідача у судовому засіданні проти заявленого позову заперечували, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на обставини, викладені у поданих до суду запереченнях, окремо зазначивши, що під час перевірки позивачем не надано відповідні первинні документи (товарно-транспортні накладні на перевезення товару), які б свідчили про товарність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами. Також не дотримано істотних умов договорів по яких вчинено господарські операції.

Серед іншого, судом встановлено, що предметом розгляду даної справи є безпосередньо визнання недійсним акту перевірки ДПІ у м. Вінниці №3640/23/34701282 від 05.09.2011р. на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці №0003702330.

З документів наданих до суду представником позивача, а саме безпосередньо з акту ДПА у Вінницькій області №115/3530/34701282 від 04.11.2011р. посадовими особами Державної податкової адміністрації у Вінницькій області зафіксовано порушення меншого розміру, ніж ті що визначені посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Вінниці в акті перевірки від 05.09.2011 року.

Враховуючи те, що судом встановлено наявність певних суперечностей вищевказаних актів Державної податкової інспекції у м. Вінниці та Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, для встановлення усіх об'єктивних обставин справи, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.11.2011 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну податкову адміністрацію у Вінницькій області.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив щодо заявлених позовних вимог та зазначив, що актом ДПА у Вінницькій області №115/3530/34701282 від 04.11.2011 року підтвердженні порушення встановлені актом перевірки ДПІ у м. Вінниці №3640/23/34701282 від 05.09.2011 року. Серед іншого зазначив, що встановленні нові порушення за інший період відносно яких винесене нове податкове повідомлення-рішення, суми які вказані в такому рішенні - сплачені до Державного бюджету України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані у справу докази, суд встановив наступне.

З 30 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року посадовою особою Державної податкової інспекції у м.Вінниці проводилась перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд-Авто» з питань своєчасності, достовірності нарахування суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Мілоса» за жовтень 2010 року, з ТОВ «Валрус Ексім» за грудень 2010 року, з ПП «Євролюкс» за грудень 2010 року, з ТОВ «Росма СІ» за жовтень 2010 року, з ТОВ «ВСТК» за травень 2011 року, з ТОВ «Сервіспрінт» за грудень 2010 року, з ТОВ «Євролюкс» за березень 2011 року, з ПП «Торгбудсервіс» за грудень 2010 року та за лютий 2011 року, з ТОВ «Вітол» за лютий 2011 року, з ТОВ «Перша технологічна компанія «СТГ» за лютий 2011 року, про що складено акт перевірки № 3640/23/34701282 від 05.09.2011 року (т.1 а.с.18-37).

З актом перевірки позивач був ознайомлений про що свідчить підпис директора та головного бухгалтера ТОВ «Інтертрейд-Авто» (т.1 а.с.37)

В ході перевірки податковим ревізором-інспектором встановлено порушення ТОВ «Інтертрейд-Авто» п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.п.7.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.185, ст.187, ст.188, ст.198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість на суму 781741,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 781741,00 грн.

Вказані наслідки перевірки знайшли своє відображення у прийнятому податковому повідомленню - рішенню №0003702330 від 19.09.2011 року, яким визначено зобов'язання про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 781741,00 грн. та 66416,00 грн. за штрафними санкціями.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Інтертрейд-Авто» здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 03.11.2006 року, ідентифікаційний код юридичної особи - 34701282.

З обставин справи вбачається, що причиною виникнення спірних правовідносин стали питання щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту за період, що перевірявся сум податку на додану вартість по операціях з придбання товарів з ТОВ «Мілоса» за жовтень 2010 року, з ТОВ «Валрус Ексім» за грудень 2010 року, з ПП «Євролюкс» за грудень 2010 року, з ТОВ «Росма СІ» за жовтень 2010 року, з ТОВ «ВСТК» за травень 2011 року, з ТОВ «Сервіспрінт» за грудень 2010 року, з ТОВ «Євролюка» за березень 2011 року, з ПП «Торгбудсервіс» за грудень 2010 року та за лютий 2011 року, з ТОВ «Вітол» за лютий 2011 року, з ТОВ «Перша технологічна компанія «СТГ» за лютий 2011 року.

1. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2011 року №0003702330.

Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення частини спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені вище положення нормативно - правових актів свідчать про те, що Закон України «Про податок на додану вартість» та Податковий кодекс України не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

Однак, серед іншого, суд звертає увагу й на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Особливу увагу суд звертає на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

В ході судового засідання судом встановлено, що в періоді, що перевірявся, між позивачем та його контрагентами укладено однотипні договори поставки (т.1 а.с.194-205, т.2 а.с.1-7, 44-50, 71-77, 157-158, 195-201,240-246, т.3 а.с.10-16).

За умовами даних договорів контрагенти зобов'язуються поставляти ТОВ «Інтертрейд-Авто» товар у встановлені строки. Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у Специфікаціях або інших документах згідно умов Договору, підписаних постачальником та покупцем.

Позивачем у підтвердження реальності вищезазначених угод надано до суду видаткові та податкові накладні, договори оренди транспортних засобів (т.3, а.с.40-58) платіжні доручення (т.3, а.с.59-81) та деякі подорожні листи (т.3, а.с.91-97).

Податковим органом відносно даних операцій зроблено висновок, що вказані операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання. Отже такі обставини підтверджують відсутність господарської діяльності у відповідності ст.3 Господарського кодексу України.

Враховуючи дані обставини судом особливо звернуто увагу на умови договорів поставки та реальність вчинення господарських операцій.

Згідно п.2.1 укладених договорів поставки, поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної ОСОБА_5 Інкотермс - 2000) - склад покупця згідно заявок останнього.

Згідно п.2.4 укладених договорів поставки, право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника(перевізника) за видатково-прибутковою накладною (товарно-транспортною накладною).

Згідно п.4.5 укладених договорів поставки, поставка та/або повернення товару здійснюється за рахунок Постачальника (контрагентів).

Отже, в даному випадку твердження позивача, що у нього є в наявності власні та орендовані транспортні засоби (т.3 а.с.40-58), судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки умовою реальності виконання умов вказаних договорів є поставка товару транспортними засобами контрагентів до складу ТОВ «Інтертрейд-Авто».

Таким чином, на думку суду, товарність усіх вказаних операцій здійснених у господарській діяльності ТОВ «Інтертейд-Авто», а зокрема транспортування товару і взагалі весь рух продукції повинен бути підтверджений його первинними документами, такими як податкова та видаткова накладні, товарно-транспортні накладні із відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей та іншими документами, які підтверджують товарність операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2. пункту 1 та підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4. зазначеного Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пунктів 2.15 та 2.16 даного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна.

Аналогічна позиція висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 щодо практики розгляду судових спорів, зокрема, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість є встановлення факту здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій.

Крім того, суд наголошує, що якщо товар доставляється вантажним автомобілем, первинним документом, який підтверджує товарність операцій є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, затвердженою Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. В свою чергу, згідно із частиною 2 статті 3 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Тобто первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Згідно із п.2.7 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Згідно із «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за 128/2568 (далі - Правила перевезення):

- Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

- Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, п.п.11.1 п.11 Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Також правилами перевезень визначається, яким чином, у скількох примірниках оформлюються товарно-транспортні накладні, ким завіряються та ін.

Відповідно до п.11.5 ст. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відправник вантажу при первинному оформленні ТТН (до навантаження вантажу на автотранспорт) заповнює в ТТН такі реквізити:

1) ідентифікаційні коди відправника вантажу і вантажоодержувача;

2) серія та номер ТТН;

3) дата;

4) вид перевезення й установлений для даного виду перевезення цифровий код;

5) замовник (платник) і його ідентифікаційний номер;

6) відправник вантажу і його ідентифікаційний номер;

7) вантажоодержувач і його ідентифікаційний номер;

8) пункт навантаження;

9) пункт розвантаження;

10) маршрут №;

11) у розділі ТТН «ОСОБА_1 про вантаж» графи з першої по десяту включно, а якщо відправник вантажу є і замовником транспортних послуг з перевезення вантажів, то і з 11-ої по 14-у графи включно.

Після прибуття автомобіля під навантаження заповнюються такі реквізити ТТН:

1) до подорожнього листа №

2) автомобіль;

3) автопідприємство;

4) водій;

5) причіп (державний і гаражний номер);

6) у розділі ТТН «ОСОБА_1 про вантаж» з 11-ої по 14-у графи включно.

Після заповнення зазначених реквізитів ТТН передаються на підпис посадовій особі підприємства, що має право підписувати видаткові товарні документи (реквізит: «Видачу дозволив»).

Отже, в даному випадку позивачем не надано жодного належного доказу щодо переміщення товару у часі та доказів отримання його у контрагентів.

Також, згідно з п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім того, відповідно до ст.48 Закону України від 05.04.01 №2344-111 «Про автомобільний транспорт», який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу: на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Із системного аналізу викладеного, вбачається, що товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

На переконання суду, весь рух товару від виробника і до останнього покупця має для підтвердження його товарності бути підтверджений належними первинними документами, у тому числі товарно-транспортними накладними, при цьому в них повинно бути відображено реальну участь позивача у здійсненні цих господарських операцій та вага і вид товару, зазначені у товарно-транспортних накладних повинні відповідати даним податкових і видаткових накладних.

Суд не враховує посилання представника позивача на подорожні листи (т.3 а.с.91-97) надані в судовому засіданні, які на думку представника позивача підтверджують факт товарності господарських операцій здійснених між ТОВ «Інтертрейд-Авто» та зазначеними контрагентами, оскільки дослідивши вказані документи, суд прийшов до висновку про неможливість встановлення руху товару від продавця до покупця. Крім того, в таких листах відсутні обов'язкові реквізити, серед яких в тому числі є «найменування вантажу».

Також, відповідно до п.2.2 укладених договорів поставки, разом з товаром постачальник повинен передати покупцю документи, які належать до передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства. До таких документів належать бухгалтерські документи (видаткова та податкова накладна) та документи, що засвідчують якість товару.

Судом витребовувались у позивача документи, що засвідчують якість товару, однак жодного документу, що засвідчує якість товару позивачем не надано.

Крім того, п.1.2 укладених договорів поставки передбачено, що предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у Специфікаціях.

Згідно п.3.2 укладених договорів поставки, Специфікації, а також додатки до них, після погодження Сторонами є невід'ємними додатками до Договору, та укладаються українською мовою.

Згідно термінів вказаних у договорах, Специфікація - документ у якому визначається найменування товару, ціни на кожну асортиментну позицію товару, що використовується для оформлення заявки і накладних. Специфікація є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п.4.1 укладених договорів поставки, поставка товару здійснюється на підставі попередньої письмової Заявки покупця. Оформлення Заявки проводиться покупцем у порядку, визначеному Договором.

Згідно п.4.3 укладених договорів поставки, постачальник повинен не пізніше двох робочих днів з дати отримання Заявки покупця надіслати останньому підтвердження Заявки (у вигляді рахунок-фактури або листа за підписом уповноваженої особи постачальника).

Судом витребовувались у позивача вказані Специфікації та Заявки, які є невідємною частиною Договору, також судом витребовувались рахунки-фактури, однак позивачем таких документів до суду не надано.

Суд враховує позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в листі №1936/11/13-11 від 01.11.2011р., відповідно до якого наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що висновки податкового органу про безпідставність включення вказаної суми до податкового кредиту є обґрунтованими. Так, судом досліджувалися акти перевірок з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентами-продавцями, в ході яких встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (т.1 а.с.91-173).

Крім того, у судовому засіданні представником відповідача було зазначено про нереальний характер господарських операцій із даними контрагентами позивача, у зв'язку з відсутністю у них основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів.

Отже, судом встановлено те, що господарські операції здійснені позивачем не спричинили реального настання правових наслідків, а тому відповідно до ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України такі правочини є недійсними, а відтак суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними (ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Зокрема, відповідно до положень ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що операції з придбання товару мали не товарний характер, а наявність у ТОВ «Інтертрейд-Авто» податкових накладних, видаткових накладних та сплата коштів не є безумовним підтвердженням того, що одержання товару від контрагентів мало місце.

Щодо посилання представника позивача на те, що актом перевірки ДПА у Вінницькій області від 04.11.2011 року №115/3530/34701282 (т.3 а.с.116-148) спростовані висновки акту перевірки ДПІ у м.Вінниці не беруться судом до уваги, оскільки такі твердження спростовані в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3, яка особисто проводила перевірку підприємства та формувала висновки у акті перевірки ДПА у Вінницькій області від 04.11.2011 року №115/3530/34701282. Також підтвердила, що даним актом перевірки, суми податкових зобов'язань у акті перевірки ДПІ у м. Вінниці №3640/23/34701282 від 05.09.2011р. не спростовані, а навпаки підтверджені перевіркою, про що свідчить додаток до акту перевірки від 04.11.2011 року №115/3530/34701282 (т.3 а.с.158-160). Крім того, представником позивача не заперечувалось, що на підставі даного акту перевірки винесено інше податкове повідомлення-рішення, суми які встановлені у ньому сплачені позивачем до Державного бюджету України. Також представник позивача підтвердив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не скасоване вищестоящим податковим органом, тобто Державною податковою адміністрацією у Вінницькій області, та є діючим на момент розгляду даної справи.

2. Щодо позовної вимоги про визнання дій ДПІ у м.Вінниці з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки неправомірними.

Позивачем зазначено, що всупереч ст.42 та ст.79 Податкового кодексу України, зокрема п.42.2 та п.79.2, повідомлення №47421/23 від 30.08.2011року та копія наказу №4157/23 від 30.08.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інтертрейд-Авто» не було надіслано позивачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення та не вручено йому чи його уповноваженому представнику під розписку, чим відповідач грубо порушив порядок проведення документальних невиїзних перевірок.

Згідно п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Отже, з даних норм Кодексу чітко видно, що обов'язковою умовою проведення перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Представником відповідача в судовому засіданні надано для огляду оригінал повідомлення від 30.08.2011 року №47421/23 та наказу №4157/23 від 30.08.2011 року які підписано директором підприємства, що спростовує обставини викладені позивачем у позовній заяві (т.1, а.с.181-182).

Крім того, до суду позивачем надані вищезазначене повідомлення та наказ, що ще раз спростовує обставину щодо не надання позивачу повідомлення від 30.08.2011 року №47421/23 та копії наказу №4157/23 від 30.08.2011 року.

Також позивач не погоджується із підставами проведення перевірки.

Так, листом ДПІ у м.Вінниці від 05.08.2011 року №42736/10/23-314 (т.1 а.с.174-175) адресованого до ТОВ «Інтертрейд-Авто» у відповідності зі ст.20 Податкового кодексу України запропоновано позивачу надати пояснення та документальне підтвердження по кожному з зазначених питань викладених у листі.

Листом ТОВ «Інтертрейд-Авто» від 18.08.2011 року №359 (т.1 а.с.177-180) адресованого до ДПІ у м.Вінниці повідомлено податковий орган, що підприємство, як платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Згідно п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Оскільки до податкового органу надійшли матеріали зустрічних перевірок, якими виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, та враховуючи ту обставину, що позивачем до ДПІ у м.Вінниці не надано документів визначених у запиті, то податковим органом правомірно застосовано п.п.78.1.1 Податкового кодексу України у наказі ДПІ у м.Вінниці від 30.08.2011 року №4157/23.

3. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним акту перевірки ДПІ у м.Вінниці №3640/23/34701282 від 05.09.2011 року.

Відповідно до ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Рішенням, в розумінні ст.17 КАС України, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Відповідно до «Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005р. №34/5, нормативно-правовим актом визнається - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані.

Акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Разом з тим, оспорюваний позивачем акт перевірки, не відповідає наведеним вище критеріям, оскільки не спричиняє виникнення прав та обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень та лише фіксує хід проведення перевірки і зміст її результатів, а, отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Отже, позивачем згідно даної позовної вимоги невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, шляхом оскарження акту перевірки, оскільки вказаний документ не є актом ненормативного характеру (актом індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, він не спричиняє виникнення прав та обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а лише фіксує хід проведення перевірки і зміст її результатів. Тому, в розумінні ст.17 КАС України, результати перевірок які оформляються у формі акта або довідки не можуть бути оскаржені до адміністративного суду, оскільки останні не є публічно-правовими актами, а є актами індивідуального, ненормативного характеру. За положеннями ст. 17 КАС України оскарження таких актів в адміністративній юрисдикції не допускається.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні відповідачем було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність прийнятого на підставі даного акту податкового повідомлення-рішення.

Приймаючи рішення, суд бере до уваги те, що у судовому засіданні представник позивача підтвердив факт не надання податковому ревізору усіх первинних документів, які підтверджують реальний характер здійснених господарських операцій між ТОВ «Інтертрейд-Авто» та його контрагентами.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.94 КАС України, судовий збір позивачу не повертається.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович

05.12.2011