Постанова

від 07.12.2012 по справі 1570/6281/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/6281/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2012 року

12 год. 00 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Аріапур Н.А.,

представника позивача Шевиріна А.О.,

представника відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2011 року № 0002172350 ,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2011 року № 0002172350.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"»звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 07.09.2011 року № 0002172350.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 06.12.2012 року не з`явився, був сповіщений належним чином про дату, час та місце слухання справи, а тому на підставі положень ст.128 КАС України справа слухалась за відсутності представника відповідача за наявними в справі доказами. У судовому засіданні 13.11.2012 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував надав письмові заперечення, які було приєднано до матеріалів справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"»зареєстровано 17.04.1995 року виконавчим комітетом Одеської міської ради (а.с.6) та взято на податковий облік Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси 04.05.1995 року за № 121 (а.с. 19). Позивач є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію № 22105178 (а.с. 20).

На підставі рішення начальника ДПІ у Приморському районі м. Одеси, оформленого наказом ДПІ від 02.08.2011 № 2569, згідно з п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового Кодексу України ДПІ у Приморському районі м. Одеси була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Фрімен», код ЄДРПОУ 37222861 за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 року. Перевірка проводилась з 08.08.2011 по 19.08.2011 р.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №5740/23513/20999247 від 29.08.2011 року (а.с. 22-28), яким встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в квітні 2011 року в сумі 16740 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2011 року на 16740 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Приморському районі міста Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002172350 від 07.09.2011 року (а.с.29).

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Фрімен»був укладений договір № 40 від 01.04.2011 року (а.с. 30-31), згідно з яким ТОВ «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"» (замовник) доручає ТОВ «Фрімен»(виконавець) виконати роботи по розміщенню рекламних аудіо роликів та текстових рекламних повідомлень в радіоефірі в об'ємі та на умовах, передбачених цим договором.

Також 04 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Мідуей Україна» був укладений договір № 121 (а.с. 32-33), згідно з яким ТОВ «Мідуей Україна»(виконавець) надає ТОВ «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"» (замовник) послуги реклами протягом терміну дії договору та у визначеному сторонами обсязі.

25.04.2011 року між ТОВ «Мідуей Україна»(первісним кредитором) та ТОВ «Фрімен»(новий кредитор) укладено договір № 25-04/2011 (а.с. 34-36) про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право грошової вимоги, належне первісному кредиторові та випливає із договору № 121 (а.с. 32-33) укладеного між позивачем та ТОВ «Мідуей Україна». За договором № 25-04/2011 (а.с. 34-36) ТОВ «Фрімен»одержує право замість ТОВ «Мідуей Україна»вимагати від ТОВ «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"»сплати грошових коштів у розмірі 100440 грн. (з урахуванням ПДВ).

На виконання умов договору № 121 (а.с. 32-33) ТОВ «ФРІМЕН»29 квітня 2011 року було оформлено податкову накладну № 286 (а.с. 38) на суму 42800 грн. та податкову накладну № 287 на суму 57640 грн. (а.с. 40), а також складено акти виконаних робіт від 30 квітня 2011 року на суму 42800 грн., в тому числі ПДВ 7133,33 грн. (а.с. 39), та на суму 57640 грн., в тому числі ПДВ 9606,67 грн. (а.с. 41).

Згідно платіжного доручення № 63 від 11 травня 2011 року (а.с. 42) позивачем сплачено ТОВ «Мідуей Україна»57640 грн., та згідно платіжного доручення № 64 від 11 травня 2011 року (а.с. 43) позивачем сплачено ТОВ «Мідуей Україна»42800 грн.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій, позивачем були надані суду наступні докази: ефірна довідка ТОВ «РК «Олівін»по виробництву і розміщенню рекламних матеріалів в ефірі «Europa Plus», а саме ролік на замовлення ТОВ «Фрімен» тривалістю 26 секунд по 10 виходів на день з 01.04.2011 року по 30.04.2011 рік(а.с. 80); ефірна довідка телерадіокомпанії «Академія»по виробництву і розміщенню рекламних матеріалів в ефірі «Авторадио», а саме ролік на замовлення ТОВ «Фрімен»тривалістю 26 секунд по 10 виходів на день з 01.04.2011 року по 30.04.2011 рік(а.с. 83).

Що стосується нереальності операції між позивачем та його контрагентом, суд зазначає, що господарські відносини контрагента позивача, для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за дії своїх контрагентів чи будь-якого іншого постачальника -третьої особи, через те, що закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу України передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Як відомо, зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договір № 40 від 01.04.2011р. (а.с. 30-31) було укладено повноважними особами, їх підписи завірено печатками, сторони договору включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва платника податку на додану вартість. На виконання господарських операцій позивачем було надано перевіряючим та суду належним чином оформлені первинні документи, зокрема податкові накладні, платіжні доручення, акти надання послуг які мають всі необхідні реквізити. У судовому засіданні представник позивача надав на підтвердження господарських операцій з контрагентом в тому числі електронний носій, на якому міститься рекламний ролік, що було приєднано до матеріалів справи.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості та безтоварності проведення господарських операцій з урахуванням характеристик наданих послуг, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Дослідивши зібрані по справі докази в сукупності, суд дійшов висновку про виконання зобов'язань позивачем спірних правочинів, доказів того, що у спірних правовідносинах позивач був пов'язаний з ТОВ «Фрімен», був обізнаний з обставинами організації господарської діяльності останнього, діяв взаємоузгоджено та зловмисно з контрагентом, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мав інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, відповідач до суду не подав.

Враховуючи те, що обґрунтованість та правомірність твердження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів не знайшла свого підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень не покладено, то суд дійшов висновку про недоведеність факту порушення позивачем вимог Закону.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Слід зазначити, що до суду були надані та приєднані до матеріалів справи договір № 40 від 01 квітня 2011 року (а.с. 30-31), договір № 121 від 04 квітня 2011 року (а.с. 32-33), договір № 25-04/2011 про відступлення права вимоги від 25.04.2011 року (а.с. 34-36), податкові накладні (а.с. 38, 40), акти надання послуг (а.с. 39-41), відповідні платіжні доручення (а.с. 42-43) оформлені належним чином із додержанням вимог чинного законодавства.

З вищевикладенного вбачається, що позивач виконав вимоги ПК України, а відтак податковим органом неправомірно зроблено висновки про порушення позивачем податкового законодавства.

Отже, позивач виконав вимоги чинного законодавства, сплативши податок на додану вартість у ціні послуг, придбаних у безпосереднього постачальника, яким, у свою чергу видано первинні документи замовнику таких послуг, яким є позивач, податкові накладні за сплачені суми за договором на виконання умов правочину.

Суд зазначає, що податковий орган не надав суду доказів того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали фіктивний та/або безтоварний характер: безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст.234 ЦКУ від 16.01.2003р. № 435-IV фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. ЦКУ (ст. 511 третя особа у зобов'язанні) визначено: зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Податковим кодексом (п.140.2 ст.140) передбачено: у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), у якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, у якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Судом враховано, що наявність укладених між учасниками господарських операції договорів або відсутність визнання таких договорів недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні».

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги законодавства України щодо документального оформлення операцій і податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд не може визнати акт перевірки позивача як достатній, належний та незаперечний доказ допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, оскільки в даних спірних правовідносинах, у тому числі, доказуванню підлягають правомірність та обґрунтованість висновків за даним актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представником відповідача, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника позивача, а останнім доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що при проведені перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"»відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення щодо порушення позивачем чинного законодавства України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом необхідно визнати протиправним та скасувати.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Радіомовна компанія "Радіо-Одеса"»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2011 року № 0002172350 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 07.09.2011 року № 0002172350.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 07.12.2012 року.

Суддя О.М. Тарасишина

07 грудня 2012 року

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 07.09.2011 року № 0002172350.

.