Постанова

від 22.11.2012 по справі 2а-14937/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2012 року 16:00 № 2а-14937/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квитки Ю ЕЙ» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, за участю:

представника позивача: Мазур В.В.

представника відповідача: Пономарьова Г.В.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 листопада 2012 року суд проголосив вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальність «Квитки Ю ЕЙ»(далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач) від 25 червня 2012 року №0003752240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 64 151,00 гривень, з яких 51 321,00 гривень - за основним платежем та 12 830,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 листопада 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14937/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не дотримано процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, як наслідок висновки викладені у акті перевірки щодо нікчемності правочинів вчинених між позивачем та його контрагентом ПП «К»«Комплекси Контролю»є безпідставними та протиправними, а тому прийняте податкове повідомлення - рішення за результатами такої перевірки є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог, посилаючись на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму з податку на додану вартість в розмірі 51 321,00 гривень по господарських взаємовідносинах з ПП «К»«Комплекси Контролю».

Також, представник відповідача звернув увагу суду, що нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та контрагентом ПП «К»«Комплекси Контролю» підтверджується відсутністю необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Посадовими особами відповідача на підставі підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75, пункту 78.4, статті 78, пункту 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «К»«Комплеки Контролю»за грудень 2011 року, за результатами якої складено акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 13 червня 2012 року №566/2240/37535258 та встановлено порушення пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2011 року на суму 51 321,16 гривень, що призвело до порушення пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки та керуючись підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2012 року №0003752240, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (14010100) за основним платежем - 51 321,00 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями - 12 830,00 грн., всього на суму 64 151,00 гривень.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження податкового повідомлення -рішення від 25 червня 2012 року №0003752240 до Державної податкової служби у місті Києві та Державної податкової служби України. 01 жовтня 2012 року рішенням Державної податкової служби України №2762/0/61-12/10-2115, скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення від 25 червня 2012 року №0003752240 без змін.

За твердженням відповідача, підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій є заниження податку на додану вартість за грудень 2011 року на суму 51 321,16 гривень.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з позовними вимогами позивача, виходячи з наступних доводів.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ПП «К»«Комплекси Контролю»суд зазначає про наступне.

05 серпня 2011 року між позивачем та ПП «К»«Комплекси Контролю»укладено Агентський договір №11/08/05 (далі по тексту -Агентський Договір). Відповідно до п.п. 1.1. Агентського договору ПП «К»«Комплекси Контролю»як організатор доручає позивачу як Агенту від імені і за рахунок організатора реалізовувати квитки на зазначені організатором заходи, використовуючи електронну систему реалізації та замовлення квитків агента, а організатор зобов'язується оплачувати агентові винагороду в строки й розмірах, передбачених даним Договором і/або додатками до нього.

Відповідно до п. 1.4. Агентського Договору, електронна система поширення й замовлення квитків означає електронну систему реалізацію та замовлення квитків, що використовується Агентом.

Квиток означає бланк квитка, роздрукований через систему, у якому вказується конкретний захід, місце, час та у якому можуть бути зазначені інші реквізити (організатор заходу, ціна квитка, ряд, номер місця тощо) і який посвідчує право його держателя на відвідання заходу на визначених у квитку умовах.

Облік квитків, що були реалізовані позивачем, здійснюється Системою у автоматичному режимі (п. 5.1 Агентського Договору).

На виконання умов Агентського Договору, позивачем у грудні 2012 року реалізовано 1863 квитків на заходи зазначені ПП «К «Комплекси Контролю»на загальну суму 227 927,00 гривень, в тому числі ПДВ -37 987,83 гривень.

31 грудня 2011 року між агентом та організатором підписано акт виконаних робіт №12.11 та акт прийому - передачі послуг на реалізацію №12/11.

31 грудня 2011 року ПП «К«Комплекси Контролю»виписано податкову накладну №367 на загальну суму 227 927,00 гривень в тому числі ПДВ 37 987,83 гривень.

Між позивачем та ПП «К «Комплекси Контролю»підписано акт здачі приймання виконаних робіт (наданих послуг) №ОУ-0000403, який засвідчує факт виконання позивачем своїх обов'язків за Агентським договором №11/08/05 та отриманням Позивачем комісійної винагороди від продажу білетів в розмірі 9 117, 08 гривень в тому числі ПДВ 1 519,51 гривень.

31 грудня 2012 року позивачем на користь ПП «К»«Комплекси Контролю»виписано податкову накладну №83 на загальну суму 9 117,08 гривень в тому числі ПДВ 1 519,51 гривень.

15 серпня 2011 року між позивачем та ПП «К»«Комплекси Контролю»укладено договір про надання послуг №15/08/11-1 (далі по тексту - Договір №15/08/11-1). Відповідно до п.п. 1.1. Договору №15/08/11-1 позивач як замовник дає завдання та ПП «К»«Комплекси Контролю»як виконавець в порядку та на умовах визначених даним Договором, відповідно до завдання замовника за відповідну плату, зобов'язується надати послуги щодо проведення маркетингового дослідження кон'юнктури регіонального ринку на предмет визначення смаків та уподобань, рівня платоспроможності потенційного споживача, характеристики попиту на послуги замовника з боку цільової аудиторії; здійснювати за динамікою змін попиту на послуги замовника, оперативно реагувати на дані зміни у вигляді рекомендацій; надавати розгорнутий звіт щодо проведеної роботи, власні рекомендації та побажання що дій замовника на локальному ринку.

07 грудня 2011 року між позивачем та ПП «К»«Комплекси Контролю»підписано акт виконаних робіт №ОУ-11/12/07 на загальну суму - 41 666,67 гривень, крім того -ПДВ (20%) - 8 333,33 гривень та акт виконаних робіт від 31 грудня 2012 року №ОУ -11/12/31 на загальну суму - 25 000,00 гривень, крім того ПДВ (20% ) -5 000,00 гривень.

07 грудня 2012 року ПП «К»«Комплекси Контролю»виписано податкову накладну №46 на суму 41 666,67 гривень, крім того ПДВ (20%) - 8 333,33 гривень та 31 грудня 2012 року податкову накладну №382 на суму 25 000,00 гривень, крім того ПДВ (20%) - 5 000,00 гривень.

Перерахування коштів позивачем на розрахунковий рахунок ПП «К» «Комплекси Контролю» за виконані роботи підтверджується випискою по рахунку, відкритому у Акціонерному Товаристві «Сбербанк Росії».

Відносно висновків відповідача про нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та ПП «К»«Комплекси Контролю», неправомірності формування податкового кредиту, суд зазначає про наступне.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, суд зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року.

Як встановлено судом, зобов'язання за договорами між позивачем та ПП «К»«Комплекси Контролю»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Судом встановлено, що реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи Агентським договором від 05 серпня 2011 року №11/08/05, договором про надання послуг від 15 серпня 2011 року №15/08/11-1, актами приймання-передачі виконаних робіт, податковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент підписання відповідних договорів, податкових накладних, ПП «К»«Комплекси Контролю»не було припинене, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивності вказаного підприємства, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договори між позивачем і ПП «К»«Комплекси Контролю»укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у позивача умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Згідно підпункту 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Так, відповідно до підпункту абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Визначення терміну «первинний документ»наведено у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проаналізувавши надані сторонами первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд також дійшов висновку, що податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентами у відповідності з порядком, встановленим підпунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Під час розгляду справи встановлено, що на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних контрагент позивача -ПП «К» «Комплекси Контролю» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «К»«Комплекси Контролю» було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).

На переконання суду, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані вказаним підприємством до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП «К»«Комплекси Контролю»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в акті перевірки висновки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби щодо порушення позивачем пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визнаються судом необґрунтованими.

Щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача суд зазначає наступне.

06 червня 2012 року ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби прийнято наказ № 579/22-40 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Квитки Ю ЕЙ»(код за ЄДРПОУ 37535258) з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «»К»»Комплекси Контролю»(код за ЄДРПОУ 34663939) за грудень 2011 року.

При прийнятті даного наказу податковий орган керувався підпунктом 75.1.2., пункту 75.1, статті 75, підпункту 78.4, статті 78, пункту 79.1, пункту 79.2, статті 79Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, встановлено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно із пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Таким чином, обставиною, яка зумовлює призначення документальної виїзної перевірки та видання відповідного наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є факт ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня його отримання.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм, суд приходить до висновку стосовно того, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника податкового органу, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податків про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на адресу позивача 06 червня 2012 року направлено Повідомлення про призначення документальної невиїзної перевірки №2321/10/2240 від 06 червня 2012 року та копію наказу №579/2240 від 06 червня 2012 року про здійснення документальної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача.

Згідно аркушу 1 акту перевірки -перевірка позивача проводилася у період з 06 червня 2012 року по 12 червня 2012 року.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення, представником за довіреністю позивача 11 червня 2012 року отримано повідомлення про призначення документальної невиїзної перевірки №2321/10/2240 від 06 червня 2012 року та копію наказу №579/2240 від 06 червня 2012 року про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача тобто, повідомлення про вручення перевірки було вручено позивачу вже після початку її проведення.

Докази на підтвердження направлення позивачу будь - яких запитів щодо правовідносин з ПП «К»«Комплекси контролю»в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд робить висновок, що відповідачем не дотримано порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, у зв'язку з чим порушено право позивача на надання первинних документів на запит відповідача та усунення порушень, якщо такі мали місце.

Враховуючи відсутність у відповідача передбачених статтями 78, 79 Податкового Кодексу України необхідних підстав і умов, з наявністю яких законодавець пов'язує проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд дійшов висновку, що дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби по проведенню вищевказаної перевірки є протиправними.

Вчиняючи дії щодо проведення перевірки позивача, відповідач повинен мотивувати свої дії зазначивши законні підстави для її проведення, чого ним, як суб'єктом владних повноважень зроблено не було. Таким чином, відсутні підстави вважати перевірку проведеною відповідно до вимог чинного законодавства України.

Як передбачено частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого відповідачем рішення до суду не надано, а тому податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2012 року №0003752240 підлягає скасуванню.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачем, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Квитки Ю ЕЙ»задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 25 червня 2012 року № 0003752240.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 645 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Квитки Ю ЕЙ»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст постанови виготовлено 29 листопада 2012 року.