Ухвала

від 29.11.2012 по справі 2а-455/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 р. Справа № 26618/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Олендера І.Я.

суддів: Довгої О.І., Савицької Н.В.

при секретарі: Нефедовій А.О.

розглянувши у відкритому судому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Дивани - Меблі» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року в справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Дивани - Меблі» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень рішень,-

в с т а н о в и в :

Позивач ПП «Дивани-Меблі» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.03.2009 р., №0000602302/1/16862 від 22.06.2009 р., №0000602302/4/24843 від 02.09.2009 р., якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 13081,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 4904,0 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ПП «Дивани-Меблі» оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт вважає, що постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що витрати на маркетингові послуги, які використані у власній господарській діяльності підприємства та віднесені до валових витрат підтверджуються відповідними первинними документами передбаченими ст. 9 ЗУ « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З огляду на викладене, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить таку задовольнити.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, просить відмовити їх в задоволені, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено планову виїзну документальну перевірку ПП «Дивани-меблі» (ЄДРПОУ 33618340) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2008 р., про що складено акт від 26.02.2009 р. №374/23-2/33618340.

В процесі проведення перевірки податковим органом встановлено, що в порушення пп.4.1.1, п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР (із змінами і доповненнями) позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 49 484,0 грн., в тому числі: за ІV кв. 2006 р. 1 850,0 грн., І кв. 2007 р. 2 937,0 грн., ІІ кв. 2007 р. 3991,0 грн., ІІІ кв. 2007 р. 2 298,0 грн., ІV кв. 2007 р. 6 076,0 грн., І кв. 2008 р. 9 278,0 грн., ІІ кв. 2008 р. 9 923,0 грн., ІІІ кв. 2008 р. 13 134,0 грн.

За результатами перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2009 р. №0000602302/0/7200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 17 985,0 грн., в тому числі: 13 081,0 грн. основного платежу та 4 904,0 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене ПП «Дивани-меблі» в порядку адміністративного оскарження до ДПІ у Залізничному районі м. Львова, ДПІ у м. Львові, ДПА у Львівській області та ДПА України. Проте, зазначеними інстанціями залишене без змін, внаслідок чого в порядку п.5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого Наказом ДПА України від 21.06.2001 р. №253 (в редакції Наказу ДПА України від 27.05.2003 р. №247) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за №567/5758, з метою доведення до підприємства граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесено податкові повідомлення-рішення від 22.06.2009 р. №0000602302/1/16862 та від 02.09.2009 р. №0000602302/4/24843.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2008 р. встановлено їх завищення в сумі 52 319,0 грн., в тому числі за І квартал 2007 року у сумі 1175,00 грн., за ІІ квартал 2007 року - 2000,00 грн., ІV квартал 2007 року12702,00 грн., І квартал 2008 року 14454,00 грн., ІІ квартал 2008 року 7384,00 грн., ІІІ квартал 2008 року 14604,00 грн.

Проведеною перевіркою встановлено завищення задекларованих субєктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11»всього у сумі 52 319,0 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у періоді, що перевірявся податковим органом, віднесено до складу валових витрат маркетингові послуги, отримані від фізичної особи підприємця ФОП ОСОБА_1 на суму 39 617,0 грн. (без ПДВ), в тому числі І квартал 2007 року у сумі 1175,00 грн., за ІІ квартал 2007 року - 2000,00 грн., І квартал 2008 року 14454,00 грн., ІІ квартал 2008 року 7384,00 грн., ІІІ квартал 2008 року14604,00 грн. та від ОСОБА_2 в ІV кварталі 2007 року на суму 12 702,0 грн. (без ПДВ).

В обліку дані послуги відображено бухгалтерським проведенням Дт 84 Кт 631 та включені підприємством до складу валових витрат в І кварталі 2007 року, ІІ кварталі 2007 року, в ІV кварталі 2007 року, І кварталі 2008 року, ІІ кварталі 2008 року, ІІІ кварталі 2008 року.

При перевірці надано договори про надання маркетингових послуг з ФОП ОСОБА_1 від 01.01.2008 року №3П, ФОП ОСОБА_2 від 01.11.2007 року №1П та акти прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2007 року №1 на суму 4070,00 грн. (без ПДВ), від 31.12.2007 №2 на суму 8632,00 грн. (без ПДВ), від 31.01.2008 №1 на суму 7248,00 грн. (без ПДВ), від 29.02.2008 №2 на суму 7206,00 грн. (без ПДВ), від 31.03.2008 №3 на суму 7371,00 грн. (без ПДВ), від 30.04.2008 №4 на суму 7384,00 грн. (без ПДВ), від 30.05.2008 №5 на суму 7233,00 грн. (без ПДВ), від 30.08.2008 на суму 7371,00 грн. (без ПДВ), від 30.09.2008 на суму 7233,00 грн. (без ПДВ). Вартість отриманих маркетингових послуг згідно вищезазначених актів підприємством включено до складу валових витрат у відповідних періодах.

Вищенаведені акти прийому-передачі наданих послуг, містять узагальнені дані про послуги, надані ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2007 р. по 30.09.2008 р., однак, під час проведення перевірки податковим органом позивачем не надано інших первинних документів, що підтверджують правомірність віднесення на витрати саме цих послуг (аналіз дослідження ринку щодо виявлення потенційних покупців) на загальну суму, що вказана в актах виконаних робіт.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що підприємством в І - ІІ кварталах 2007 року до складу валових витрат включено маркетингові послуги на суму 3 175,00 грн. (без ПДВ), що не підтверджені актами виконаних робіт взагалі.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що окрім актів передачі приймання наданих послуг та договорів, інших документів, які підтверджують вартість наданих послуг та їх перелік, первинні документи, що підтверджують правомірність віднесення на витрати саме цих послуг (аналіз дослідження ринку щодо виявлення потенційних покупців) на загальну суму, що вказана в актах виконаних робіт, для перевірки не представлено. Іншого документального підтвердження правомірності віднесення до складу валових витрат маркетингових послуг немає, а отже відсутня підстава для включення їх без підтвердження відповідними, складеними згідно з чинним законодавством первинними документами до складу валових витрат.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибиток, у зв'язку з внесення витрат на маркетингові послуги до валових витрат підприємства, які не підтверджені належними і допустимими доказами і не відповідають вимогам законодавства про оподаткування податком на прибуток.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення даних спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено особливий порядок податкового обліку.

Так, абзацом першим пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 названого Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення перепродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. При цьому пп.5.4.8 цієї ж статті передбачено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону.

Отже, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо). При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 25.05.1995 року, визначено, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, колегія суддів приходить до висновку, що наявність у платника податку актів передачі та приймання наданих послуг та договорів про надання послуг є достатніми, але не вичерпними підставами для віднесення сум до валових витрат.

Апеляційний суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що результати даних робіт використано не на потреби власної господарської діяльності, - і це відповідно обґрунтовує правомірність виключення відповідачем вартості даних послуг із складу валових витрат.

З огляду на вищенаведене, відповідачем правомірно визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 13081,0 грн.

Відповідно до вимог пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ від 21.12.2000 р. (із змінами і доповненнями), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, враховуючи із зазначеного в Акті перевірки податкового періоду, на який припадає недоплата, та податкового періоду, в якому винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, Відповідачем правомірно нараховано Позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% від суми недоплати.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, вважає, що за таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень у зв'язку з заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 49 484, 0грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Диван-Меблі» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у справі 2а-455/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя : Олендер І.Я.

Судді: Довга О.І.

Савицька Н.В.

Ухвала в повному обсязі складена 04.12.2012 року.