Ухвала

від 06.12.2012 по справі 2-а-1329/10/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" грудня 2012 р. м. Київ К-40386/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі -ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010

у справі № 2а-1329/09/1070

за позовом ДПІ

до приватного підприємства "Бударін" (далі - ПП «Бударін», відповідач-1),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватного підприємства "Транспетроліум" (далі -ПП «Транспетроліум», відповідач-2),

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Уголькова Є.О.,

відповідача-1 -Беринді І.В.,

відповідача-2 -не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2010 позов задоволено; з ПП «Бударін»стягнуто в доход держави вартість отриманого за договором поставки нафтопродуктів від 24.01.2008 № 38/ТРП-08 в загальній сумі 11 778 003,34 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду як скасоване помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що відповідачами у справі було укладено договір поставки нафтопродуктів від 24.01.2008 № 38/ТРП-08, за яким ПП «Транспетроліум»(постачальник) зобов'язався поставити в адресу відповідача-1 нафтопродукти на умовах постачання EXW (франко-склад) або CPT (фрахт-перевезення). В рамках виконання цього договору у червні 2008 року покупець перерахував відповідачу-2 грошові кошти у сумі 11 778 003,34 грн. на оплату товару.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову суд першої інстанції послався на те, що реальне виконання операції з поставки нафтопродуктів за вказаним договором не підтверджується з огляду на: відсутність необхідних первинних документів, що мають бути складені під час транспортування товару, його зберігання тощо; відсутність у ПП «Транспетроліум»необхідного обсягу трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій; придбання ПП «Транспетроліум»нафтопродуктів для виконання спірної поставки у підприємств, діяльність яких мала ознаки фіктивності та які об'єктивно не могли поставити відповідну кількість цієї продукції.

У той же час, суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову Київського окружного адміністративного суду та відмовляючи у позові, послався на відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства за формою та змістом, а також на відсутність у матеріалах справи доказів притягнення посадових осіб відповідачів до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків. Наведене, за висновком апеляційного суду, виключає можливість застосування санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України (далі -ГК).

Відповідно до частини першої статті 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування. Адже використання податковим органом передбаченого пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»повноваження на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, з підстав, які не пов'язані з контролем за сплатою податків, є перевищенням компетенції цього суб'єкта владних повноважень.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія -то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності сааме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.

В даному разі судом першої інстанції за наслідками дослідження обставин справи було встановлено, що виконання спірного договору поставки нафтопродуктів не опосередковувалося дійсним рухом активів, позаяк факт дійсного придбання товару ПП «Бударін»у ПП «Транспетроліум»документально не підтверджується.

Апеляційним судом не було спростовано цей висновок належними доказами. Адже посилання апеляційної інстанції на дотримання сторонами формальних вимог щодо змісту та форми правочину не є достатнім для висновку про відповідність такого правочину вимогам закону. В аспекті правил оподаткування операцій за правочином він є законним у разі його «товарності», тобто коли такий правочин має реальний характер, спрямований на реальне настання правових наслідків. Правомірність правочину передбачає, що такий правочин має ознаки юридичного факту, що породжує визначені законом для нього правові наслідки, настання яких бажають особи - учасники угоди. Тобто дійсність правочину означає визнання за ним ознак юридичного факту, що створює той правовий результат, до якого прагнули суб'єкти правочину.

Не можна погодитися і з висновком апеляційного суду про відсутність факту засудження посадових осіб ПП «Бударін»та ПП «Транспетроліум»за вчинення злочинних дій як обов'язкового доказу наявності умислу у особи на вчинення дій, що суперечить інтересам держави і суспільства. Адже як адміністративне, так і кримінальне є окремими видами судочинства. Не всі діяння, які можуть бути визнані адміністративним судом за наслідками розгляду адміністративного позову як такі, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, є кримінально-караними. До того ж, підстави для порушення провадження у адміністративній справі та кримінально-процесуального провадження різні, встановлені відповідними процесуальними кодексами. При цьому жодною правовою нормою не встановлено, що порушенню провадження у адміністративній справі за позовом про стягнення в доход держави отриманого за правочином, що суперечить інтересам держави і суспільства, повинно передувати порушення кримінально-процесуального провадження за відповідним фактом. Не означає такого і правило частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості вироку суду в кримінальній справі для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Встановлення ж дійсних обставин укладення спірного договору входить до предмету доказування у справі. До того ж, ці обставини можуть мати преюдиційне значення для суду при вирішенні інших справ, як було висловлено Верховним Судом України в постанові від 09.02.2010 у справі за позовом державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до приватної фірми «Росток»та приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко»про визнання недійсними господарських зобов'язань та стягнення в доход держави всього одержаного за цими зобов'язаннями.

У той же час адміністративно-господарські санкції за статтею 208 ГК можуть застосовуватися виключно у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу, а саме - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. А тому подання ДПІ цього позову у серпні 2009 року, тобто після спливу річного строку з моменту укладення та виконання спірного договору (що сталося у січні та червні 2008 року) виключає можливість задоволення цього позову.

З урахуванням викладеного, незважаючи на правильність здійсненої судом першої інстанції кваліфікації спірного правочину як такого, що порушує публічний порядок, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, позаяк помилковість окремих висновків апеляційної інстанції не вплинула на прийняття нею правильного по суті спору рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 у справі № 2а-1329/09/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко