Ухвала

від 05.12.2012 по справі 2а-2365/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/51509/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І.,

за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін : позивача -Ускова О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 р.

у справі № 2а-2365/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аутсорсингова компанія «Фарм Рост»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аутсорсингова компанія «Фарм Рост»(далі -позивач, ТОВ «Аутсорсингова компанія «Фарм Рост») звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення № 00042360 від 17.01.2012 р.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 р., позов ТОВ «Аутсорсингова компанія «Фарм Рост»до ДПІ задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00042360 від 17.01.2012 р.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні 05.12.2012 р. та письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм законодавства.

Представник відповідача в судове засідання 05.12.2012 р. не з'явився, про час та місце слухання справи належним чином був повідомлений.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Снайпер медіа»за період з 01.04.2011 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт за №392/23-60/34295392 від 29.12.2011 р., висновком якого встановлено порушення позивачем пп.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.198.2 , п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту відповідач 17.01.2012 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 00042360 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 223 950, 50грн.

При цьому, податковий орган при прийнятті акту виходив з власних висновків про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Снайпер медіа»відповідно до статей 219, 228 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення, а представниками позивача надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження щодо заявлених позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Із аналізу положень підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто законодавець пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України ) .

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (робіт, послуг) (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України ).

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої та апеляційної інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення спірних правочинів та за наявності доказів: договорів, актів здачі-прийняття робіт, платіжних доручень щодо перерахування коштів за даними договорами, банківських виписок про проведення операцій в підтвердження перерахунку коштів, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит і відсутність підстав для висновку про нікчемність такого договору.

При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть прийматись лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковий орган не довів при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування.

Вказане спростовує твердження податкового органу про фіктивність вищезазначених правочинів, оскільки згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових (реальних) наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Натомість, судами вірно встановлено, що правові наслідки, обумовлені цими правочинами, реально настали для усіх сторін угод.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення № 00042360 від 17.01.2012 р, позовні вимоги були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином відповідно до принципу офіційності з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді (підпис) І. О. Бухтіярова Помічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська