Постанова

від 10.12.2012 по справі 2а-4275/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2012 р. м. Львів № 2а-4275/12/1370

11 год. 16 хв .

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника позивача Наконечна С.І., представника відповідача Кельбас Р.А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Інтермак - Україна»до державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Інтермак - Україна» (далі -ПП «Інтермак - Україна») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення - рішення від 06.03.2012 року № 0000602320 та податкового повідомлення - рішення від 06.03.2012 року № 0000592320.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд замінив відповідача -державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова його правонаступником -державною податковою інспекцією у Франківському у районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі -ДПІ у Франківському районі м. Львова).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з контрагентом є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки № 137/23-2/31897225 від 15.02.2012 року щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач вважає позицію податкового органу недопустимою, на його переконання податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і внаслідок помилкового розуміння норм законодавства дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «П'ятий Фактор»представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Відтак оскаржуване податкове повідомлення -рішення підлягає скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях поданих в судовому засіданні 19.09.2012 року. Зазначив, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу України з підстав безтоварності операцій з контрагентами. Вважає, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання. Зазначив, що господарські операції не підтверджені товарно-транспортними накладними, що є основним документом для перевезення вантажів у зв'язку з чим позивачем було завищено податковий кредит та валові витрати. Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ПП «Інтермак - Україна»зареєстроване 22.02.2002 року за № 1 415 120 0000 014579, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с. 114). Позивач являється платником податку на додану вартість з 16.05.2002 року відповідно до копії свідоцтва № 17967319 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с. 113).

Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова проведено невиїзну позапланову перевірку ПП «Інтермак - Україна»з питань господарських взаємовідносин з ТзОВ «П'ятий Фактор»(код ЄДРПОУ 36981232) за грудень 2010 року, про що складено акт № 137/23-2/31897225 від 15.02.2012 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п.5.1, п.п. 5.2.1., п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ПП «Інтермак -Україна»занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року на суму 79 325,00 грн.; п. п. 7.2.1. п.п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

22.02.2012 року позивачем надано заперечення на акт від 15.02.2012 року. В свою чергу ДПІ у Франківському районі м. Львова 01.03.2012 року надано відповідь на заперечення (а.с.35-41).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 06.03.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0000602320 у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 79325 грн., в т.ч. основний платіж -63460,00 грн., штрафні санкції -15865,00 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0000592320 від 06.03.2012 року у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 109 156,25 грн. в т.ч. основний платіж -79235,00 грн., штрафні санкції -19831,25 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятими податковими повідомленнями -рішенням, оскаржив останні в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. ( п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Пунктом 5.1. статті 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Закріплені у п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 згаданого вище Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»правила ведення податкового обліку з податку на прибуток підприємства передбачають, що валові витрати можуть підтверджуватись документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або їх придбання за готівкові кошти, або документом, який підтверджує оприбуткування товарів чи фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Щодо господарських правовідносин ПП «Інтермак-Україна»з ТзОВ «П'ятий фактор» та визначення податку на додану вартість, податку на прибуток за період який перевірявся (грудень 2010 року), суд зазначає наступне:

01.12.2010 року між ТзОВ «П'ятий фактор»(постачальник) ПП «Інтермак-Україна»(покупець) укладено договір постачання № 01/12/10, згідно з яким постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець збов'язується прийняти та сплатити продукцію у кількості асортименті, по ціні та строки відповідно до умов даного договору та Специфікацій, які є невід'ємною частиною договору поставки (а.с. 43-44).

Виконання договору відповідач підтвердив податковими накладними, товарними накладними та видатковими накладними наявними в матеріалах справи (а.с. 46-71,84-96).

За отриманий товар за договором постачання № 01/12/10 позивач провів розрахунки повністю і на рахунок ТзОВ «П'ятий фактор»перерахував кошти, в тому числі ПДВ, що підтверджується копіями платіжних доручень, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 72-83).

Крім того, факт отримання товару позивачем від його контрагента по договору постачання від 01.12.2010 року підтверджується наданими до матеріалів справи актами № 01/12 від 16.12.2010 року та № 02/12 від 27.12.2010 року, за якими здійснювався прийом товару на складі ПП «Інтермак-Україна», довіреностями, які видані директору Дедекаєв С.В. на отримання товару від ТзОВ «П'ятий фактор»від 06.12.2010 року № 56, від 16.12.2010 року та рахунки-фактури (а.с.140-158). Дані документи відповідно до п. 6.5 та п.6.6 договору поставки є обов'язковими умовами цього договору.

Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки, даний факт відображений в акті перевірки від 15.02.2012 року, в якому не зафіксовано, що до податкових накладних робились зауваження на наявність недоліків та зауважень до порядку їх заповнення. Вони були включені до складу податкового кредиту та відображені в декларації з податку на додану вартість у відповідному періоді та відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція -це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вищенаведене спростовує твердження відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із контрагентами за грудень 2010 року.

Судом встановлено, що усі первинні документи отримані позивачем від ТзОВ «П'ятий фактор»оформлені у відповідності до вимог законодавства чинного на момент вчинення господарських операцій, даний факт сторонами не оспорюється.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача, основними доводами відповідача про вказані порушення, відповідно до акту перевірки є те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ (далі - Правила).

Суд виходить з того, що згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи -перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих Правил - правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту -перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів -замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно - транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин -перевізник.

Судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутності можливості проведення позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки товарів із залученим власного транспорту постачальника. Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.

Оскільки постачальником в належний спосіб виконані зобов'язання щодо поставки товару, однак при цьому не оформлена товарно-транспортна накладна, але оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, що і стверджується відповідачем у акті перевірки, то факт здійснення операції підтверджується належним чином.

Крім того, в договорі, який укладений між позивачем та вищезазначеним контрагентом чітко вказано, що відвантаження та доставка товару, що є предметом поставки за цим договором, здійснюється за рахунок та силами постачальника, та включена в ціну товару (а.с.31).

До матеріалів справи відповідачем надано лист ДАІ ГУМВС у Дніпропетровській області від 10.08.2012 року № 8556, в якому міститься інформація про те, що за ТзОВ «Пятий фактор»не зареєстровано транспортних засобів. Однак, суд звертає увагу, що інформація яка міститься в листі, наведена станом на серпень 2012 року, а оспорювані господарські операції мали місце в грудні 2010 року.

Що стосується твердження відповідача про те, що контрагент позивача - ТзОВ «П'ятий фактор» відсутній за місцезнаходженням, то суд зазначає наступне, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців така інформація відсутня (а.с.119-121).

Посилання відповідача в акті перевірки від 15.02.2012 року № 137/23-2/31897225 на безтоварність операцій з контрагентом ТзОВ «П'ятий фактор»взято фактично з акту від 24.05.2010 року № 2963/149/23-206/36981232 проведеної ДПІ у м. Дніпродзержинську, без урахуванням обставин його складення.

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний у ТзОВ «П'ятий фактор»товар був використаний позивачем у господарській діяльності, а саме для наступного продажу, зокрема ТзОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», що підтверджується відповідними первинними документами та карткою рахунку 281 за відповідні періоди (а.с.194-202).

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з вищезазначеними контрагентами. Додатково, в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТзОВ «П'ятий фактор» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності цього контрагента .

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але й встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

З огляду на наведене вище, аргументи, якими відповідач доводить відсутність товарно-транспортних накладних, реального виконання господарських операцій, та й сам висновок про нікчемність правочинів, є безпідставними і не доводять такі правомірності заниження суми податку на додану вартість та податку на прибуток.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого податкового повідомлення-рішення суду не надано.

Отже, податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 06.03.2012 року за № 0000602320, 0000592320 не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 року № 0000602320.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 06.03.2012 року № 0000592320.

Стягнути з державного бюджету на користь приватного підприємства «Інтермак - Україна» (м. Львів, вул. Стрийська, 78/173, ЄДРПОУ 31897225) 1784 ( тисяча сімсот вісімдесять чотири) грн. 81 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.