Ухвала

від 01.08.2013 по справі 2а-4275/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2013 року Справа № 295/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Костіва М.В., Савицької Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Гнатик А.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Інтермак-Україна» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Інтермак-Україна» (далі - ПП «Інтермак-Україна») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2012 року № 0000602320 та від 06.03.2012 року № 0000592320.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з контрагентом є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки № 137/23-2/31897225 від 15.02.2012 року, щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач вважає позицію податкового органу недопустимою, на його переконання податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і внаслідок помилкового розуміння норм законодавства дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «П'ятий Фактор» представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року вказаний позов задоволено повністю.

Скасовані оспорювані повідомлення-рішення ДПІ.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «П'ятий Фактор».

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України з підстав безтоварності операцій з контрагентами. Вважає, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання. Зазначив, що господарські операції не підтверджені товарно-транспортними накладними, що є основним документом для перевезення вантажів у зв'язку з чим позивачем було завищено податковий кредит та валові витрати. Просить скасувати постанову суду першої інстанції від 10.12.2012 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Вислухавши суддю доповідача, представника апелянта, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, та представника позивача, який просив відмовити в задоволенні скарги, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП «Інтермак-Україна» зареєстроване 22.02.2002 року за № 1 415 120 0000 014579, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Позивач є платником податку на додану вартість з 16.05.2002 року.

Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова проведено невиїзну позапланову перевірку ПП «Інтермак-Україна» з питань господарських взаємовідносин з ТзОВ «П'ятий Фактор» за грудень 2010 року, про що складено акт № 137/23-2/31897225 від 15.02.2012 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ПП «Інтермак-Україна» занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року на суму 79325,00 грн.; пп. 7.2.1., 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 06.03.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000602320, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 79325 грн., в т.ч. основний платіж - 63460,00 грн., штрафні санкції - 15865,00 грн., та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000592320 від 06.03.2012 року, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 109156,25 грн., в т.ч. основний платіж - 79235,00 грн., штрафні санкції - 19831,25 грн.

Правильно та повно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дав їм належну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).

У пункті 1.7 ст. 1 даного Закону зазначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п. 7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами (пп. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 5.1. статті 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку з податку на прибуток підприємств, закріплені у пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачають, що валові витрати можуть підтверджуватись документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або їх придбання за готівкові кошти, або документом, який підтверджує оприбуткування товарів чи фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Виходячи з наявних в справі доказів, суд першої інстанції дав належну оцінку господарським правовідносинам ПП «Інтермак-Україна» з ТзОВ «П'ятий фактор» та визначення податку на додану вартість, податку на прибуток за період який перевірявся (грудень 2010 року).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 01.12.2010 року між ТзОВ «П'ятий фактор»(постачальник) ПП «Інтермак-Україна» (покупець) укладено договір постачання № 01/12/10, згідно з яким постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити продукцію у кількості асортименті, по ціні та строки відповідно до умов даного договору та Специфікацій, які є невід'ємною частиною договору поставки.

Виконання договору відповідач підтвердив податковими накладними, товарними накладними та видатковими накладними наявними в матеріалах справи.

За отриманий товар за договором постачання № 01/12/10 позивач провів розрахунки повністю і на рахунок ТзОВ «П'ятий фактор» перерахував кошти, в тому числі ПДВ, що підтверджується копіями платіжних доручень, які знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, факт отримання товару позивачем від його контрагента по договору постачання від 01.12.2010 року підтверджується наданими до матеріалів справи актами № 01/12 від 16.12.2010 року та № 02/12 від 27.12.2010 року, за якими здійснювався прийом товару на складі ПП «Інтермак-Україна», довіреностями, які видані директору Дедекаєву С.В. на отримання товару від ТзОВ «П'ятий фактор», від 06.12.2010 року № 56, від 16.12.2010 року та рахунки-фактури. Дані документи відповідно до п. 6.5 та п.6.6 договору поставки є обов'язковими умовами цього договору.

Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки, даний факт відображений в акті перевірки від 15.02.2012 року, в якому не зафіксовано, що до податкових накладних робились зауваження на наявність недоліків та зауважень до порядку їх заповнення. Вони були включені до складу податкового кредиту та відображені в декларації з податку на додану вартість у відповідному періоді та відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Згідно положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, в судовому засіданні були спростовані твердження відповідача щодо непідтвердження реальності здійснення господарських відносин із контрагентами за грудень 2010 року.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, усі первинні документи отримані позивачем від ТзОВ «П'ятий фактор» оформлені у відповідності до вимог законодавства чинного на момент вчинення господарських операцій.

Доводячи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, апелянт посилається на відсутність товарно-транспортні накладних, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ (далі - Правила).

Проте цим доводам відповідача було дано належну оцінку судом першої інстанції і апеляційний суд погоджується з обґрунтуванням, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні.

Зокрема, як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи -перевізника.

Відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих Правил - правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п. 11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення, у процесі оформлення товарно-транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

Таким чином, у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно-транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин - перевізник.

Відповідачем не доведено відсутності можливості проведення позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки товарів із залученим власного транспорту постачальника. Крім того, відповідно до вказаних правил оформлення товарно-транспортної накладної здійснюється вантажовідправником, яким позивач у господарських відносинах не був.

Оскільки постачальником в належний спосіб виконані зобов'язання щодо поставки товару, що підтверджується оформленими належним чином податковими накладними, видатковими накладними і не заперечується відповідачем, слід визнати, що факт здійснення операції підтверджується належним чином і не оформлена товарно-транспортна накладна, даного факту не спростовує.

Суд першої інстанції врахував, що в договорі, який укладений між позивачем та вищезазначеним контрагентом чітко вказано, що відвантаження та доставка товару, що є предметом поставки за цим договором, здійснюється за рахунок та силами постачальника, та включена в ціну товару.

Судом також дано належну оцінку наданим відповідачем доказам, зокрема листу ДАІ ГУМВС у Дніпропетровській області від 10.08.2012 року № 8556, в якому міститься інформація про те, що за ТзОВ «Пятий фактор» не зареєстровано транспортних засобів. Суд правомірно зазначив, що інформація яка міститься в листі, наведена станом на серпень 2012 року, а оспорювані господарські операції мали місце в грудні 2010 року.

Відсутність контрагента позивача ТзОВ «П'ятий Фактор» за місцезнаходженням, на що також посилався в ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач, не була доведена належним чином, оскільки відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців така інформація відсутня.

Посилання відповідача в акті перевірки від 15.02.2012 року № 137/23-2/31897225 на безтоварність операцій з контрагентом ТзОВ «П'ятий фактор» підтверджується лише актом перевірки від 24.05.2010 року № 2963/149/23-206/36981232 проведеної ДПІ у м. Дніпродзержинську, без урахуванням обставин його складення.

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний у ТзОВ «П'ятий Фактор» товар був використаний позивачем у господарській діяльності, а саме для наступного продажу, зокрема ТзОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», що підтверджується відповідними первинними документами та карткою рахунку 281 за відповідні періоди.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з вищезазначеними контрагентами. Інформація щодо винесення обвинувального вироку щодо будь-кого з посадових осіб ТзОВ «П'ятий фактор» до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності цього контрагента відсутня.

Тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що аргументи, якими відповідач доводить реальність господарських операцій та й сам висновок про нікчемність правочинів, є безпідставними і не доводять його висновків про заниження суми податку на додану вартість та податку на прибуток.

Крім того, суд першої інстанції правомірно послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року, в якому зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом України, що вбачається, зокрема, з постанови від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 06.03.2012 року за № 0000602320, 0000592320 слід скасувати як протиправні.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Львівської області ДПС залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 року у справі № 2а-4275/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді М.В. Костів

Н.В. Савицька

Повний текст виготовлено 05.08.2013 року