Ухвала

від 20.11.2012 по справі 2а-1670/3296/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 р.Справа № 2а-1670/3296/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.,

представника позивача Супруненко В.В.

представника відповідача Близнюка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Біо-Актив" на постанову від 06.09.2012р. по справі № 2а-1670/3296/12

за позовом Приватного підприємства "Біо-Актив"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Біо-Актив", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001192301/208 та № 0001232301/19 від 27.01.2012.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 року в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Біо-Актив"- відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 03.01.2012 по 10.01.2012 Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області ДПС, на підставі наказу №2 від 03.01.2012 та направлення №3/000003 від 03.01.2012 року, проведено виїзну позапланову перевірку ПП "БІО - Актив" з питань взаємовідносин з ТОВ "Інтекссервіс - 2011" за жовтень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 127/23-209/30446633 від 10.01.2012, в якому відображено порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у сумі 102529,00 грн., та завищено від'ємне значення по податку на додану вартість на суму 2996,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області ДПС 27.01.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення - рішення № 0001192301/208 від 27.01.2012, яким донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 153793,50 грн.; в тому числі, за основним платежем - 102529,00 грн., за штрафними санкціями - 51264,50 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 0001232301/19 від 27.01.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 2996,00 грн.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Інтекссервіс - 2011".

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність висновків податкового органу щодо порушення ПП "Біо-Актив" пункту 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для донарахування позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 153793,50 грн., в т.ч. за основним платежем -102529,00 грн., за штрафними санкціями -51264,50 грн. та зменшення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 2996,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт (послуг) чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем - ПП "Біо-Актив" (у якості покупця) та ТОВ "Інтекссервіс-2011" ( у якості постачальника) укладено договір поставки № 36 від 28.10.2011 року, згідно умов якого Постачальник поставляє та передає у власність нафтопродукти: бензини А-76, А-92, А-95 та дизельне паливо, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в асортименті, у кількості, за цінами і на суму, що зазначається в специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, і на умовах викладених у даному договорі.

Згідно пп. 3.1. п. 3 Договору оплата за Товар проводиться, згідно даних - загальної суми зазначеної у специфікації за кожну партію поставки Товару, у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, готівкою або векселем.

Строки поставки встановлюються Сторонами згідно специфікації і поставка Товару здійснюється тільки після надходження суми передоплати. Допускається дострокова поставка Товару. Датою виникнення поставки вважається дата підписання видаткової накладної на Товар (пп. 4.1, 4.2 п. 4 Договору).

Відповідно до умов зазначеного договору, сторонами складено специфікації: № 1 на загальну суму 312900, 00 грн. в т.ч. ПДВ 52150,00 грн. та № 2 на загальну суму 320250,00 грн. в т.ч. ПДВ 53375,00 грн. (т. 1, а.с. 76, 77).

ТОВ "Інтекссервіс-2011" виписало на адресу ПП «Біо-Актив» податкові накладні № 36, 38 від 28.10.2011 року на загальну суму 633150, в. т.ч. ПДВ 105525 та видаткові накладні № 36, 38 від 28.10.2011 року, суми податку на додану вартість за якими включено позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року та відображено у реєстрі виданих податкових накладних. (т. 1, а.с. 19, 20).

При цьому, колегія суддів зауважує, що, як вбачається з долученої до матеріалів справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 19.10.2011 року державним реєстратором внесено запис № 1 585 143 003 007591 щодо відсутності юридичної особи - ТОВ "Інтекссервіс" за місцезнаходженням: 39600 Полтавська область, м. Кременчук, Автозаводський район, вул. Перемоги, 1 (т. 1 а.с. 152), тоді як у виписаних податкових накладних зазначена адреса продавця - 39600, м. Кременчук, вул. Перемоги, 1.

Частиною 1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що податкові накладні, на підставі яких позивачем включено до складу податкового кредиту суми по операціям з ТОВ «Інтекссервіс-2011», не відповідають вимогам ст.201 ПК України.

Як вбачається з акту перевірки, розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводились у безготівковій формі згідно платіжних доручень № 10 від 16.12.2011 року на суму 50000 грн., № 810 від 12.12.2011 року на суму 50000 грн. та № 831 від 19.12.2011 року на суму 50000 грн. Станом на 31.12.2011 року на підприємстві по розрахунках з ТОВ «Інтекссервіс-2011» рахується дебіторська заборгованість в сумі 483150 грн.

На виконання умов п. 5 Договору, позивачем надано до матеріалів справи сертифікати відповідності на ДП УКТ ЗЕД 2710194110 заводу виробника «Укртатнафта», м. Кременчука, сертифікат відповідності на бензин УКТ ЗЕД 2710194110 заводу виробника - Щабелевське відділення по переробці газу та газового концентрату, с. Андріївка, Харківської області, сертифікат відповідності на бензин А-92 УКТ ЗЕ 2710114199 - Лисичанського нафтопереробного заводу (т. 1, а.с. 12, 13, 16)

На підтвердження факту перевезення товару, позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні від 28.10.2011 (т. 1, а.с. 11, 15).

Колегія суддів зазначає, що порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, (надалі Інструкція № 281/171/578/155).

Відповідно до Розділу 1 Інструкції, ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пунктом 5.4.1 Інструкції № 281/171/578/155 встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Відповідно до пункту 7.5.8 Розділу 7 "Порядок відпуску нафти і нафтопродуктів" Інструкції відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Згідно пп. 5.1.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (далі - договір).

Відповідно до пп. 5.1.6 У разі приймання нафти або нафтопродуктів однієї марки, які надійшли маршрутом або групою цистерн, за нестачу приймається тільки та кількість, яка перевищує надлишки, визначені за різницею суми нестач і надлишків, установлених за кожною цистерною відповідно до акта приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП (далі - форма N 5-НП) (додаток 1).

Акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП є підставою для оприбутковування нафти і нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб.

Результати приймання нафти або нафтопродуктів однієї марки, які надійшли маршрутами або групами цистерн (від двох і більше) за однією залізничною накладною, визначаються за абсолютною величиною з врахуванням різниці між сумою надлишків та нестач нафти і нафтопродуктів одного типу і однієї марки, установлених для кожної цистерни за актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП.

Акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП підписується особами, які брали участь у прийманні нафти або нафтопродуктів.

Акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП складається у двох примірниках. У разі подання претензії вантажовідправнику або залізниці акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП складається у трьох примірниках, при цьому обов'язковим є додання копії документа про виклик представника вантажовідправника для участі в прийманні нафти або нафтопродуктів.

Крім того, згідно з пунктами 14.4, 14.6 Інструкції матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП, у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N 6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою N 7-НП. Рух нафти і нафтопродуктів у резервуарах за добу фіксується матеріально відповідальними особами в журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП з урахуванням пункту 14.4 цієї Інструкції. Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).

Рух облікових залишків за марками нафти та нафтопродуктів фіксується матеріально відповідальними особами в товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП, у тому числі окремо щодо кожного власника нафти та нафтопродукту.

Відповідно до умов Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363.

Типовою формою єдиної первинної транспортної документації є товарно-транспортна накладна, затверджена спільним наказом № 488/346 Міністерства транспорту України та Мінстату України від 29.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Відповідно до п.2 даного наказу ведення типових форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Згідно статті 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 із змінами та доповненнями (далі Правила перевезення) визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Підпунктом 11.5. Правил перевезення передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник 4 засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Підпунктом 11.7. Правил перевезення передбачено, що перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі-засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Крім того, підпунктом 10.5. Правил перевезення передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Як вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи товарно-транспортних накладних на транспортування нафтопродуктів, автопідприємством зазначено - ПП Супрієнко, ПП Волох; замовником - ТОВ «Інтекссервіс - 2011»; вантажоодержувач - ПП «Біо Актив»; пункт навантаження - м. Кременчук; пункт розвантаження - смт. Павлиш.

У долучених представником позивача товарно-транспортних накладних від 28.10.2011 (а.с. 11, 15 Т.1) відсутні відмітки оператора про номер резервуара, з якого відпущено нафтопродукт; дата і час від'їзду з підприємства - вантажовідправника та дата і час прибуття до вантажоодержувача суперечать письмовим поясненням, підписаним ОСОБА_3 (а.с. 16 Т.2). В товарно-транспортних накладних не зазначені адреси, де саме проводилося навантаження товару та його розвантаження, а визначено лише назва міста (м. Кременчук та смт. Павлиш).

На підтвердження факту зберігання нафтопродуктів матеріали справи містять акт прийому на зберігання від 28.10.2011 року, складений між ПП "Біо-Актив" (як власником) та ТОВ "Азон-2" (як зберігачем) про те, що Зберігачем були прийняті на зберігання нафтопродукти, а саме: АІ-95, АІ-92 та Д/П ( а.с. 84).

У відповідності до ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно вимог статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на підтвердження факту передачі нафтопродуктів у позивача (як поклажодавця) та у ТОВ "Азон-2" (як зберігача), з урахуванням приписів ст.936 Цивільного кодексу України, був обов'язок по складанню договору зберігання нафтопродуктів та актів приймання нафтопродуктів за кількістю, яка передавалась на зберігання, в порядку та на умовах визначених Інструкцією . При цьому, матеріали справи таких доказів не містять.

Крім того, позивачем не надано актів приймання нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, які є підставою для оприбутковування нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в якості власних матеріальних активів ПП "Біо-Актив", в рамках договору поставки нафтопродуктів № 36 від 28.10.2011 року укладеного між ПП "Біо-Актив" (Покупець) та ТОВ "Інтекссервіс-2011" ( Постачальник).

Будь-яких інших документів первинного бухгалтерського обліку позивачем, а ні на вимогу суду першої інстанції, а ні на вимогу суду апеляційної інстанції, на підтвердження факту придбання нафтопродуктів, не надано.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 (надалі-Положення) встановлено, що записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 (надалі-Положення) встановлено, що записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що ПП "Біо-Актив" не надано доказів фактичного виконання договору № 36 від 28.10.2011 року, матеріали справи містять лише документи по обліку нафтопродуктів на АЗС, що не може бути прийнято судом у якості доказу належного виконання позивачем умов договору поставки та вимог Інструкції № 281/171/578/155.

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій, позивач не підтвердив реальність господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про правомірність доводів податкового органу щодо порушення позивачем ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0001192301/208 та № 0001232301/19 від 27.01.2012 року, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування таких рішень є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Біо-Актив" залишити без задоволення.

Постанову від 06.09.2012р. по справі № 2а-1670/3296/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 26.11.2012 р.