Постанова

від 08.11.2006 по справі 39/286-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

39/286-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

08.11.2006р.м.Київ№ 39/286-А

14 год.55 хв.

За позовом  Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Авіва"

до                  Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України

про               визнання недійсними рішень за № 212 - л від 14.04.06р. та № 385-л від 31.07.06р

                                                                                   Cудді          Гумега О.В. (головуюча)

                                                                                          Станік С.Р.

                                                                                             Сташків Р.Б.              

                                                                                                Секретар  судового засідання

                                                                                                                   Царук  І.  О.                                                                  

Представники:

Від позивача:      Баланчук С.О. (дов. № б/н від 07.09.2006 р.)  

Від відповідача:  Бауман Ю.Т. (дов. № 9795/12 від 02.10.2006 р.),

                              Шаповалова Л.  М. (дов. №11018/12  від 31.10.2006  року)

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними рішень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за № 212-л від 14.04.06 р. та за № 385-л від 31.07.06 р.

Позивач заявою від 25.10.2006 року збільшив свої позовні вимоги та просив додатково визнати незаконним припис Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02.03.2006 року № СК-08/06-53.

Позовні вимоги позивач  обґрунтовує  тим,  що рішення   відповідача  є  незаконними,  прийнятими з  грубими порушеннями норм  чинного законодавства України, а тому   підлягають   визнанню  недійсними.

В  обґрунтування позовних  вимог,  позивач, зокрема,  зазначає,  що складання відповідачем акту №96/08-п-1 від 21.02.2006 року було необґрунтованим та безпідставним, оскільки дії інспекційної групи відповідача по проведенню інспекції та складанню акта від 21.02.06 року за №96/08-п-1 суперечать п.п. 1.3., 4.2., 6.10. «Правил проведення перевірок Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України», затверджених Розпорядженням ДКРРФП за № 96 від 28.10.2003 року (надалі –Правила), сам акт не відповідає вимогам п.п. 4.5., 4.6. «Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу», затвердженого розпорядженням ДКРРФП за №125 від 13.11.2003 року (надалі –Положення»). На думку позивача, факт здійснення ним правопорушення не був встановлений відповідачем в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Крім того, позивач вважає, що прийняття рішення про застосування заходу впливу у вигляді припису від 02.03.2006 № СК-08/06-53 здійснювалося з порушенням підпунктів 3, 10 п. 4.10 та п. 4.18 Положення. Виходячи з наведеного,  позивач  вважає, що рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за № 212-л від 14.04.06 р. та за № 385-л від 31.07.06 р. повинні  бути визнані недійсними.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та  зазначив, що оскаржуваними рішеннями порушуються   інтереси позивача.

Відповідач у відзиві  на  позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що  відповідач є  суб‘єктом владних повноважень, який здійснює  державний нагляд   за  наданням послуг   у  сфері  страхування- фінансових  послуг. Позивач порушив  вимоги   п. 5.2.  Правил проведення перевірок Державною комісією   з регулювання   ринків   фінансових  послуг  України, затверджених   розпорядженням   відповідача № 96 та  зареєстрованих Міністерством юстиції   України  за  № 11184/8505. За таких  обставин, відповідач  вважає, що  прийняття  ним  заходів  впливу   у вигляді   рішення  про зупинення   дії  ліцензії позивача № 212-л   від 14.04.2006 року   та  рішення   № 385-л від 31.07.2006 року   відповідає вимогам чинного законодавства   України  та  прийняті  у межах  його повноважень та у  спосіб передбачений  законодавством України.

На підтвердження заперечень проти  позову  відповідач вказав,  що на  виконання вимог п. 3.6 Правил, позивач рекомендованим листом від 16.01.2006 року № 26/06-08-27 був повідомлений про проведення планової інспекції відповідно до плану проведення перевірок страховиків та страхових посередників України на І квартал 2006 року, затвердженого наказом Голови ДКРРФП від 23.12.2005 року за №254.

Згідно посвідчення на проведення інспекції від 07.02.2006 року за №96/08-п, строк інспекції позивача був встановлений з 09.02.2006 року по 09.03.2006 року.

У зв'язку з цим, 09.02.2006 року керівником інспекційної групи у телефонній розмові було повідомлено керівника позивача про необхідність розпочати інспекцію. Разом з тим, за інформацією керівника позивача, документи, необхідні для проведення інспекції, надати неможливо через проведення податковою інспекцією перевірки позивача. Керуючись п. 4.1. Правил, керівник інспекційної групи направив на адресу позивача рекомендованим  листом письмовий запит від 09.02.2006 року №08/3-61 із зазначенням вичерпного переліку необхідних для інспекції документів та терміну їх надання –20.02.2006 року.

17 лютого 2006 року керівник інспекційної групи досяг домовленості з керівником позивача про можливість початку інспекції.

Разом з тим, виходом інспекційної групи на перевірку за місцезнаходженням позивача (м. Київ, вул. Ломоносова, 8-б) було встановлено неможливість проведення інспекції у зв'язку з відсутністю керівника та працівників позивача за своїм місцезнаходженням та недопуском інспекційної групи на територію позивача.

20.02.2006 року з метою отримання документів, зазначених у запиті від 09.02.2006 року № 08/3-61, керівник інспекційної групи неодноразово намагався зв'язатися з керівництвом позивача, але за телефонами, які зазначені у звітних даних позивача невідомі особи повідомляли про відсутність керівника та працівників позивача за вказаною адресою.

Документи, зазначені у запиті від 09.02.2006 року №08/3-61 станом на 21.02.2006 року позивачем не були надані, що є порушенням п. 5.2. Правил.

На підставі п. 4.11 Положення, позивача листом від 21.02.06 року №1446/08-8 було повідомлено про розгляд справи про порушення, призначений на 01.03.2006 року.

Під час розгляду справи, представники позивача не надали жодних аргументованих причин ненадання документів, які вимагалися для інспекції, а тому керуючись п.3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про страхування»до позивача був застосований захід впливу, у вигляді припису від 02.03.2006 року за №СК-08/06-53.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не був дотриманий тридцятиденний  термін на оскарження припису № СК-08\06-53 від 02.03.2006 року, який передбачений п. 6.4. Положення.

Таким чином, відповідач вважає, що припис № СК-08\06-53 від 02.03.2006 року був прийнятий з дотриманням норм чинного законодавства і підстав для визнання його недійсним немає.

Рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за № 212-л від 14.04.06 р. та за № 385-л від 31.07.06 р., прийняті у відповідності з чинним законодавством, а  тому  відсутні  підстави  для  визнання  їх недійсними.

За  таких обставин,  відповідач вважає  позовні вимоги позивача    безпідставними та просить суд відмовити  в  їх  задоволенні. В судових засіданнях представники відповідача позовні вимоги не визнали, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях.

15.09.2006  року Господарським  судом  м. Києва  винесено   ухвалу  про  відкриття   провадження  у  справі  № 39/286-А.

03.10.2006 року Господарським  судом  м. Києва  винесено   ухвалу  про  закінчення  підготовчого  провадження та призначення  справи  № 39/286-А  до  судового  розгляду на 25.10.2006  року.

В  судовому  засіданні, призначеному на 25.10.2006  року,  оголошувалася  перерва  до  01.11.2006  року.

В   судовому  засіданні, призначеному на 01.11.2006  року, оголошувалася  перерва до 08.11.2006  року

В судовому засіданні 08.11.2006 р. оголошено ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами.

В судовому засіданні 08.11.2006 року проведено судові дебати та оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких містяться у матеріалах справи, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. ст. 36, 37 Закону України «Про страхування», ст. 27 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України», відповідач є державним уповноваженим органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд  у сфері надання фінансових послуг.

Згідно п. п. 3, 4, 5 «Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України», затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 рокуза №292/2003, відповідач, як суб'єкт владних повноважень здійснює держаний нагляд за наданням послуг у сфері страхування - фінансових послуг шляхом інспектування фінансових установ та проведення перевірок, в тому числі зустрічних перевірок щодо правильності застосування страховиками законодавства України.

На виконання вимог п. 3.6 «Правил проведення перевірок Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України», затверджених Розпорядженням ДКРРФП за №96 від 28.10.2003 року (надалі –Правила), позивач рекомендованим листом від 16.01.2006 року № 26/06-08-27 був повідомлений про проведення планової інспекції відповідно до плану проведення перевірок страховиків та страхових посередників України на І квартал 2006 року, затвердженого наказом Голови ДКРРФП від 23.12.2005 року за № 254.

Згідно посвідчення на проведення інспекції від 07.02.2006 року за №96/08-п, строк інспекції позивача був встановлений з 09.02.2006 року по 09.03.2006 року.

Відповідач  стверджує, що 09.02.2006 року керівником інспекційної групи у телефонній розмові було повідомлено керівника позивача про необхідність розпочати інспекцію. Разом з тим, за інформацією керівника позивача, документи, необхідні для проведення інспекції, було надати неможливо через проведення податковою інспекцією перевірки позивача. Доказів проведення   зазначеної  телефонної  розмови  суду надано  не було.

09.02.2006 року відповідач направив на адресу позивача рекомендованим  листом письмовий запит №08/3-61 із зазначенням вичерпного переліку необхідних для інспекції документів та терміну їх надання –20.02.2006 року.

Відповідач вказує,  що 17 лютого 2006 року інспекційна група  вийшла  на перевірку за місцезнаходженням позивача (м. Київ, вул. Ломоносова, 8-б), в  результаті  чого було встановлено неможливість проведення інспекції у зв'язку з відсутністю керівника та працівників позивача за своїм місцезнаходженням та недопуском інспекційної групи на територію позивача.

За  клопотанням  відповідача в  судовому засіданні, призначеному  на 08.11.2006 року,  в  якості свідка був допитаний Цвінтарний Д. М. Даючи  пояснення  в якості свідка,    Цвінтарний  Д.  М. вказав,  що він є працівником  відповідача, обіймає посаду   провідного  спеціаліста   II–го інспекційного  відділу Територіального  управління м. Києва,  Київської, Житомирської,  Черкаської та  Чернігівської  областей.  Цвінтарний  Д.  М.  також   пояснив, що  17 лютого  2006 року він  у  складі інспекційної групи   вийшов  на  перевірку    позивача за його  місцезнаходженням (м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 8 Б). Охороною будинку,  що знаходиться за  адресою: м.  Київ, вул. Ломоносова, буд. 8 Б., інспекційній  групі було відмовлено у  допуску   до будівлі  та  повідомлено  про  відсутність  керівництва  і  працівників  позивача. Інспекційною групою  не  було    з‘ясовано чи являються охоронці  будинку  працівниками позивача. Цвінтарний  Д.  М. зазначив,  що  у  будівлі за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 8 Б, знаходяться декілька  юридичних  осіб, тому  він  не  може пояснити  чи  були  охоронці  працівниками   позивача. За  результатами   виходу інспекційної   групи за  місцезнаходженням    позивача (м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 8 Б) 21.02.2006  року  було  складено  Акт  про   ненадання   Страховим  товариством   з  додатковою  відповідальністю «Авіва»документів, які  вимагалися  для   інспекції. Інших  виходів інспекційної   групи за  місцезнаходженням    позивача (м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 8 Б) не  було.

Відповідач  стверджує, що 20.02.2006 року з метою отримання документів, зазначених у запиті від 09.02.2006 року № 08/3-61, керівник інспекційної групи неодноразово намагався зв'язатися з керівництвом позивача, але за телефонами, які зазначені у звітних даних позивача невідомі особи повідомляли про відсутність керівника та працівників позивача за вказаною адресою. Жодних  доказів  проведення відповідних  телефонних  розмов  суду надано не було.

21.02.06 року відповідачем був складений акт №96/08-п-1  про ненадання позивачем документів, які вимагалися для інспекції.

За результатами розгляду вищезазначеного акту, директор департаменту страхового нагляду відповідача 02.03.2006 року прийняв рішення про застосування до позивача заходу впливу у вигляді припису № СК-08/06-53.

Даним Приписом позивача зобов'язали усунути порушення, виявлені у акті №96/08-п-1 від 21.02.2006 року в строк до 17 березня 2006 року. Також позивач був попереджений, що у разі невиконання припису до нього будуть застосовані інші заходи впливу, передбачені чинним законодавством.

Дії інспекційної групи відповідача по проведенню інспекції та складанню акта від 21.02.06 року за №96/08-п-1 регулюються  Правилами. Акт, складений  відповідачем  повинен відповідати вимогам «Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу», затвердженого розпорядженням ДКРРФП за №125 від 13.11.2003 року (надалі –Положення»). Факт здійснення  позивачем правопорушення повинен бути  встановлений відповідачем в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, так  само, як  і  застосування до   позивача  заходу впливу у вигляді припису від 02.03.2006 року № СК-08/06-53.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу про адміністративне судочинство України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до п. 1.1. Правил, вони встановлюють єдиний порядок здійснення нагляду за додержанням чинного законодавства у сфері фінансових послуг, який здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (її центральний апарат та територіальні управління), шляхом проведення планових та позапланових, виїзних перевірок (інспекцій) та безвиїзних перевірок, які проводяться самостійно чи разом з іншими органами виконавчої влади або саморегулівними організаціями.

Пункт 1.3. Правил визначає, що інспекцією є виїзна планова або позапланова перевірка суб'єкта нагляду інспекційною групою Держфінпослуг за місцезнаходженням суб'єкта нагляду.

Таким чином, законодавець передбачає, що всі дії, пов'язані з проведенням інспекції повинні проводитися на території суб'єкту нагляду.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано доказів належного виконання   вимог вищезазначеної норми чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з п. 6.10. Правил, керівник інспекційної групи складає окремі акти за формою, установленою Держфінпослуг, у разі відсутності суб'єкта нагляду за заявленим місцезнаходженням або недопуску інспекційної групи до проведення інспекції.

Враховуючи те, що інспекційною групою відповідача не складалися акти про відсутність позивача за своїм місцезнаходженням та про недопуск до проведення інспекції, суд приходить до висновку, що факти, викладені у акті відповідача за №96/08-п-1 від 21.02.2006 року не підтверджені належними у розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами.

Також не є доказами виконання відповідачем вимог п. 1.3 Правил його твердження про неодноразові спроби 20 лютого 2006 року зв'язатися з керівництвом позивача для здійснення інспекції, оскільки вищезазначеною нормою передбачено вчинення дій по проведенню інспекції безпосередньо на території позивача, а не в телефонному режимі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що відповідачем при складанні акту №96/08-п-1 від 21.02.2006 року були порушені п.п. 1.3, 4.2 Правил, а сам акт не є належним доказом порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме: ненадання документів необхідних для інспекції, оскільки відповідач не довів здійснення ним дій, передбачених чинним законодавством, що регулює порядок  проведення інспекцій та перевірок.

Згідно підпункту 3 п. 4.10. Положення, уповноважена особа ДКРРФП при підготовці справи до розгляду повинна перевірити чи дотримані вимоги законодавства при складанні акта про порушення або акта перевірки.

Всупереч вищезазначеної норми, директор департаменту страхового нагляду відповідача ,приймаючи рішення про вжиття до позивача заходу впливу у вигляді припису від 02.03.2006 року № СК- 08\06-53, не звернув увагу на порушення  чинного законодавства зі сторони власної інспекційної групи під час складання акту №96\08-п-1 від 21.02.2006 року.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що припис від 02.03.2006 року № СК-08\06-53 був прийнятий відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно та упереджено, що є підставами для визнання його нечинним (п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 3 ст. 2 Кодексу про адміністративне судочинство України).

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання припису № СК-08\06-53 від 02.03.2006 року незаконним є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про те, що позивачем не був дотриманий тридцятиденний  термін на оскарження припису № СК-08\06-53 від 02.03.2006 року, який передбачений п. 6.4. Положення, не приймаються судом до уваги, оскільки згідно з ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Положення є підзаконним актом, а тому не може змінювати термін на звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги позивача в частині визнання незаконним рішення відповідача за №212-л від 14.04.2006 року також підлягають задоволенню, оскільки вищезазначене рішення відповідача було прийняте за невиконання позивачем незаконного припису за № СК-08\06-53 від 02.03.2006 року.

Крім того,  у червні 2006 року, позивач отримав запит відповідача за №5458\08-8 від 09.06.2006 року про надання документів, необхідних для проведення позапланової інспекції щодо виконання суб'єктом нагляду заходів впливу.

Згідно вищезазначеного запиту №5458\08-8 від 09.06.06 року, позапланова інспекція проводиться згідно подання директора департаменту страхового нагляду.

У відповідності до п. 3.1. Правил, рішення про позапланові інспекції приймається Головою ДКРРФП з власної ініціативи або за поданням заступників Голови ДКРРФП, директора відповідного департаменту.

Оскільки, відповідачем не було надане відповідне рішення Голови ДКРРФП, то проведення позапланової перевірки позивача було здійснене незаконно, в порушення п. 3.1 Правил.

Пункт 1.3. Правил визначає, що інспекцією є виїзна планова або позапланова перевірка суб'єкта нагляду інспекційною групою Держфінпослуг за місцезнаходженням суб'єкта нагляду.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано доказів належного виконання ним  вимог вищезазначеної норми чинного законодавства України. Інспекційна група відповідача фактично не вчинила жодних дій щодо проведення позапланової інспекції та абсолютно безпідставно склала акт №594/08-п від 04.07.2006 року.

За результатами розгляду акту №594/08-п від 04.07.2006 року, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про страхування», відповідач прийняв рішення №385-л від 31.07.2006 року, яким анулював всі ліцензії позивача на здійснення страхової діяльності, анулював свідоцтво позивача про реєстрацію як фінансової установи та виключив позивача з реєстру фінансових установ.

При цьому, в порушення п. 4.10 Положення, відповідач, приймаючи спірне рішення, не перевірив ані законність проведення самої інспекції, ані законність складання акту №594/08-п від 04.07.2006 року.

Крім того, спірне рішення відповідача прийняте з перевищенням повноважень оскільки спірне рішення прийняте на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про страхування», згідно якого  уповноважений орган має право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України», державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Згідно п. 1 Положення «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України», затвердженого Указом Президента України за №292/2003 від 04.04.2003 року, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Вичерпний перелік повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг передбачений ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України», яка не передбачає повноваження відповідача щодо анулювання свідоцтва фінансової установи та виключення із реєстру фінансових установ.

У відповідності до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України», до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Крім того, згідно Розпорядження відповідача за № 155 від 05.12.2003 року «Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків)», ведення Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України як складової частини Державного реєстру фінансових установ (далі - Реєстр) здійснюється Держфінпослуг, яка є його розпорядником та адміністратором, відповідно до Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 року № 41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.09.2003 року за № 797/8118.

У відповідності п. 8.1 Положення про Державний реєстр фінансових установ, підставами для виключення з Реєстру та анулювання Свідоцтва є: заява фінансової установи про виключення з Реєстру  у зв'язку з припиненням надання фінансових послуг, рішення про скасування державної реєстрації фінансової установи,  рішення про виключення з Реєстру за фактом виявлення недостовірної інформації у документах, поданих фінансовою установою для внесення в Реєстр.

Таким чином, анулювання свідоцтва фінансової установи та виключення з реєстру фінансових установ як  захід впливу за правопорушення на ринку фінансових послуг чинним законодавством не передбачено.

Аналогічні положення містяться у ст. 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України», яка містить у собі вичерпний перелік заходів впливу.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що рішення відповідача від 31.07.2006 року за №385-л було прийняте з порушенням ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України», п. 4.10 Положення, п. 8.1. Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 28.08.2003 року № 41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.09.2003 року за № 797/8118, що є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, вищезазначене рішення відповідача було прийняте не на підставі, не у спосіб та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно та упереджено, що є підставами для визнання його недійсним (п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 3 ст. 2 Кодексу про адміністративне судочинство України).

12.09.2006 року   позивач  звернувся  до  суду  з позовною заявою та  подав  докази  сплати держмита  в  розмірі 170,00 грн.

25.09.2006  року  позивач    подав  заяву про збільшення  позовних  вимог  та подав докази сплати  держмита  в розмірі 3,40 грн.

Згідно з   п. 3 Прикінцевих  та перехідних    положень  КАС України  передбачено, що до набрання чинності    законом,  який  регулює   порядок  сплати  і  розміри  судового  збору,  судовий  збір   при зверненні   до  адміністративного   суду  сплачується   у порядку,  встановленому   законодавством   для  державного  мита,  розмір  судового   збору визначається   відповідно  до  пункту   «б» пункту  1   статті  3 Декрету Кабінету   Міністрів  України   «Про  державне  мито»  та  становить  3,40  грн.

При  прийнятті  постанови  суд  вирішує як  розподілити   між сторонами  судові  витрати (ст. 161  КАСУ).

Згідно з  ч.  1  ст. 94  КАСУ,  якщо  судове  рішення  ухвалене  на користь  сторони,  яка  не є   суб‘єктом   владних повноважень, суд  присуджує  всі  здійснені   нею   документально  підтверджені витрати    з  Державного  бюджету України.  

Статтею 89 КАСУ (ч. 2)  передбачено, що  судовий  збір,  сплачений  у  більшому  розмірі,  ніж  встановлений  законодавством,  повертається  ухвалою суду  за клопотанням  особи, яка  його  сплатила.  Позивач  з  клопотанням    про повернення зайво  сплаченого  судового збору  до  суду  не звертався.   За  таких обставин, з Державного  бюджету  України на користь позивача підлягає поверненню  3,40  грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 87, 89, 94, 158, 161, 162, 163 та п.6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним припис Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02 березня 2006 року № СК-08/06-53.

Визнати  недійсним рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 14.04.2006 року № 212-л.

Визнати недійсним  рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.07.2006 року №385-л.

Стягнути з Державного бюджету  України на користь Страхового   товариства   з  додатковою   відповідальністю «Авіва»(03040,  м. Київ, вул. Ломоносова, 8-б; ідентифікаційний код 30518702) судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді                                                                                               Гумега О.  В.

                                                                                                     Станік С.Р.

                                                                                                       Сташків Р.Б.              

Постанова підписана 10.11.2006 р.