Постанова

від 11.12.2012 по справі 2а-23217/10/0570

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Шинкарьова І.В.

Суддя-доповідач - Дяченко С.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 року справа №2а-23217/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Дяченко С.П., Сіваченка І.В. , Шишова О.О. ,

секретар судового засідання Казаковій Т.М.

з участю представника позивача -Гладкової Л.М.,

представників відповідача: Іванченко В.А., Єфанової Н.В., Головко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Макіїввугілля" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року у справі № 2а-23217/10/0570 за позовом Державного підприємства "Макіїввугілля" до Макіївської об'єднаної Державної податкової інспекції у Донецькій області про визнання протиправними дії щодо прийняття податкового повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0 на суму 18 150 015,74грн. та скасування податкового повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18 150 015,74грн. з якої основний платіж 12 100 010,49 грн. та штрафна санкція у розмірі 6 050 005,25грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в жовтні 2010 року звернувся до суду з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0 , яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18 150 015,74грн. з якої основний платіж 12 100 010,49грн. та штрафна санкція у розмірі 6 050 005,25грн.

В обґрунтування позовних вимог Державне підприємство "Макіїввугілля" зазначило про безпідставність висновків податкового органу щодо віднесення сум ПДВ в розмірі 12 100 010,49грн., нараховану на вартість придбаних матеріалів , з мотивів нікчемності правочинів по господарським операціям позивача з: ТОВ «Міркус» , ТОВ «Компанія «Старвуд» , ТОВ «ТКК «Теплооптторг», ТОВ «Дорадо-Н», ТОВ «Векосс», ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс», ТОВ «Економікторг», ПП «Сола - Битхім», ТОВ «Авістапромторг», ТОВ «Донбас - Стройсервіс», ТОВ «Укр-Промтекс», ТОВ «Востторг», ТОВ «КФ «Продінвест», ТОВ «КФ «Сервіс Комплект», ТОВ «Мицар» , ТОВ «ВКФ «Технопромінвест» за період з 01.01.2009 року по 31.05.2010 року.

Просить визнати дії відповідача щодо прийняття податкового повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0 на суму 18 150 015,74грн. протиправними та скасувати зазначене рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.08. 2012 року у справі № 2а-23217/10/0570 у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Макіїввугілля», відмовлено.

Позивач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

При апеляційному перегляді справи представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги : просив скасувати постанову суду першої інстанції, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача вважали рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим . Просили залишити його без змін , апеляційну скаргу - без задоволення.

Судове рішення першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача , представників сторін , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне .

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - Державне підприємство «Макіїввугілля» є юридичною особою, зареєстровано виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 29.04.2003 року №2600, ідентифікаційний код 32442295, (т.1 а.с.183), зареєстровано платником податку на додану вартість 01.06.2005 року. (т.1 а.с.184) Свою діяльність здійснює на підставі Статуту. (т.1 а.с.169)

Відповідач - Макіївська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Законом України „Про державну податкову службу в Україні", Законом України "Про податок на додану вартість", іншими нормативно-правовими актами.

З 22.07.2010 року по 18.08.2010 року Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією у Донецькій області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження правовідносин з 16 платниками податків: ТОВ «Міркус» (ЄДРПОУ 35655976), ТОВ «Компанія «Старвуд» (ЄДРПОУ 34456084), ТОВ «ТКК «Теплооптторг» (ЄДРПОУ 35205048), ТОВ «Дорадо-Н» (ЄДРПОУ 35610778), ТОВ «Векосс» (ЄДРПОУ 35729361), ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс» (ЄДРПОУ 35951783), ТОВ «Економікторг» (ЄДРПОУ 34225351), ПП «Сола - Битхім» (ЄДРПОУ 34456967), ТОВ «Авістапромторг» (ЄДРПОУ 34746873), ТОВ «Донбас - Стройсервіс» (ЄДРПОУ 34877243), ТОВ «Укр-Промтекс» (ЄДРПОУ 35729293), ТОВ «Востторг» (ЄДРПОУ 36011525), ТОВ «КФ «Продінвест» (ЄДРПОУ 36011923), ТОВ «КФ «Сервіс Комплект» (ЄДРПОУ 36102732), ТОВ «Мицар» (ЄДРПОУ 36305889), ТОВ «ВКФ «Технопромінвест» (ЄДРПОУ 34876496) за період з 01.01.2009 року по 31.05.2010 року.

За наслідками перевірки було складено акт від 26.08.2010 року №7020/23-2/32442295. (т.1 а.с.9)

Відповідачем встановлено порушення підприємством п.1.4 ст.1, пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1, п.7.5, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) , а саме : ДП «Макіїввугілля» до складу податкового кредиту безпідставно віднесено суму ПДВ у розмірі 12 100 010,49грн., нараховану на вартість придбаних ТМЦ згідно нікчемних правочинів за період з 01.01.2009 року по 31.05.2010 року , отриманих від : ТОВ «Міркус», ТОВ «Компанія «Старвуд», ТОВ «ТКК «Теплооптторг», ТОВ «Дорадо-Н», ТОВ «Векосс», ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс», ТОВ «Економікторг», ПП «Сола - Битхім», ТОВ «Авістапромторг», ТОВ «Донбас - Стройсервіс», ТОВ «Укр-Промтекс», ТОВ «Востторг», ТОВ «КФ «Продінвест», ТОВ «КФ «Сервіс Комплект», ТОВ «Мицар», ТОВ «ВКФ «Технопромінвест» у зв'язку з непідтвердженням факту здійснення постачання при здійсненні нікчемного правочину, в тому числі по періодам: січень 2009 року - 362 023,43грн., лютий 2009 року - 314 456,08грн., березень 2009 року - 255 192,74грн., квітень 2009 року - 46 540,31грн., травень 2009 року - 185 065,73грн., червень 2009 року - 427 098,98грн., липень 2009 року - 152 958,61грн., серпень 2009 року - 998 879,54грн., вересень 2009 року - 156 6430,84грн., жовтень 2009 року - 2 124 022,36 грн., листопад 2009 року - 2 137 104,48грн., грудень 2009 року - 1 679 161,86грн, січень 2010року 388 268,9 грн., лютий 2010 року603 722, 52 грн., березень 2010 року 812 336,94 грн. , квітень2010 року 39 733,84 грн., травень 2010 року 7 013,33 грн., всього: 12 100 010 ,49 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №00000322330/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 18 150 015,74грн. , з якої основний платіж 12 100 010,49грн. та штрафна санкція у розмірі 6 050 005,25грн. (т.1 а.с.8)

Враховуючи , що спірні правовідносини виникли у періоді 2009-2010 років, а з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України , п.2 ст. 5 КАС України застосовує нормативно - правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин щодо укладення реальних правочинів та наявності наданих послуг за договорами постачання та купівлі-продажу : право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 12 100 010,49 грн., у тому числі по періодам: січень 2009 року - 362 023,43грн., лютий 2009 року - 314 456,08грн., березень 2009 року - 255 192,74грн., квітень 2009 року - 46 540,31грн., травень 2009 року - 185 065,73грн., червень 2009 року - 427 098,98 грн., липень 2009 року - 152 958,61грн., серпень 2009 року - 998 879,54 грн., вересень 2009 року - 1 566 430,84грн., жовтень 2009 року - 2 124 022,36грн., листопад 2009 року - 2 137 104,48грн., грудень 2009 року - 1 679 161,86грн. , січень 2010 року 388 268,9 грн., лютий 2010 року 603 722, 52 грн., березень 2010 року 812 336,94 грн. , квітень2010 року 39 733,84 грн., травень 2010 року 7 013,33 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем договорів постачання та купівлі-продажу товарів з контрагентами.

Проте , з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне :

У розумінні статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України , доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Оскільки одним із способів забезпечення доказів є, зокрема, призначення експертизи то ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 року по справі було призначено додаткову судово- економічну експертизу.

Як вбачається з висновку додаткової судово- економічної експертизи від 03.12.2012 року № 23217/10/0570 висновки акту перевірки Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.08.2010р. № 7020/23-2/32442295 щодо порушення ДП «Макіїввугілля» п.1.4 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4, ст.7, п.п.7.5.1, п.7.5, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР через безпідставне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 12 100 010,49 грн., в т.ч. по періодах:січень 2009р. - 362 023,43 грн.;лютий 2009р. - 314 456,08 грн.;березень 2009р. - 255 192,74 грн.;квітень 2009р. - 46 540,31 грн.;травень 2009р. - 185 065,73 грн.;червень 2009р. - 427 098,98 грн.;липень 2009р. - 152 958,61 грн.;серпень 2009р. - 998 879,54 грн.;вересень 2009р. - 1 566 430,84грн.;жовтень 2009р. - 2 124 022,36 грн.;листопад 2009р. - 2 137 104,48 грн.;грудень 2009р. - 1 679 161,86 грн.;січень 2010р. - 388 268,9 грн.;лютий 2010р. - 603 722,52 грн.;березень 2010р. - 812 336,94 грн.; квітень 2010р. - 39 733,84 грн.;травень 2010р. - 7 013,33 грн. ,нарахованої на вартість ТМЦ, отриманих за період з 01.01.2009 по 31.05.2010 від ТОВ «Міркус», ТОВ «Компанія «Старвуд», ТОВ «ТКК «Теплооптторг», ТОВ «Дорадо-Н», ТОВ «Векосс», ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс»,ТОВ «Економікторг», ПП «Сола-Битхім», ТОВ «Авістапромторг», ТОВ «Донбасс-Стройсервіс», ТОВ «Укр-Промтекс», ТОВ «Востторг», ТОВ «КФ «Продінвест», ТОВ «КФ «Сервіс Комплект», ТОВ «Мицар», ТОВ «ВКФ «Технопромінвест», що стало підставою для нарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000322330/0 від 08.09.2010р., не підтверджуються документально первинними документами бухгалтерського, податкового обліку та звітності Державного підприємства «Макіїввугілля».

У зв'язку з не підтвердженням документально висновків акту перевірки Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.08.2010р. № 7020/23-2/32442295, експертом не встановлено наявності підстав для застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, зазначених у податковому повідомленні-рішенні № 0000322330/0 від 08.09.2010р.

Слід зазначити , що при проведенні додаткової судової економічної експертизи експертом досліджувались бухгалтерські первинні документи та рух товарно-матеріальних цінностей відносно кожної податкової накладної у розрізі операцій , пов»язаних з податковими накладними стосовно оподаткування товарно-матеріальних цінностей та їх випуску. Для цього експертом використовувались : відомості аналітичного обліку по товарно-матеріальним рахункам; картки складського обліку ТМЦ, прибуткові ордери на придбані від контрагентів ТМЦ, довіреності та книги обліку довіреностей на ТМЦ, матеріальні звіти; бухгалтерські документи про рух ТМЦ, отриманих від контрагентів ; лімітно - заборні карти ; акти на списання ТМЦ ; договори по спірним контрагентам.

Колегія суддів вважає , що вказаний висновок відповідає вимогам ст. 70 КАС України, яка визначає належність та допустимість доказів.

Сумнівів щодо достовірності , об»єктивності висновку експерта у суду не виникає.

Вирішуючи даний спір, суд приймає до уваги, що статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конституційною ознакою правочину, як юридичного факту.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

З матеріалів справи видно , що на час здійснення господарських операцій продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Доречно вказати , що Закон України "Про податок на додану вартість" не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Отже , за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою. Так, Верховний Суд України у своєму рішення від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що «несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту».

У рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 Верховний Суд України також зазначив, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За змістом п.7.5 вказаного Закону України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Таким чином, наявність податкової накладної, яка оформлена згідно вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є виключною підставою для виникнення у суб'єкта господарювання права на формування податкового кредиту.

У ході судового розгляду справи встановлено, що податкові накладні оформлені належним чином, що також підтверджено висновками додаткової судово-економічної експертизи.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що здійснюється підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, використовуючи грошовий вимір, базуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до ч.1 ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача є всі необхідні документи, які в розумінні Закону України "Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність в Україні" підтверджують факт здійснення господарської операції та, як наслідок, настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Господарські операції позивача із 16 зазначеними підприємствами підтверджуються відповідними первинними бухгалтерськими документами, які відображені у бухгалтерському обліку позивача та на їх підставі достовірно сформована податкова звітність.

Крім того , колегія суддів звертає увагу на те , що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законом порядку, а тому мали право видавати накладні на кожну поставку товарів .

З огляду на реальний характер операцій, колегія суддів вважає , що позивачем правильно було сформовано оспорюваний податковий кредит.

Крім того , слід зазначити , що ознаками нікчемності угод, відповідач вважає суб'єктивні обставини, зокрема такі, як відсутність у вказаних підприємств людських ресурсів, будь-яких основних засобів , необхідних умов для здійснення господарських операцій.

Разом з тим , відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала необхідні умови, для ведення господарської діяльності, та наразі , для виконання зобов'язань за вказаними договорами .

Водночас, положеннями Закону України "Про державну податкову службу в Україні" , чинним податковим законодавством не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, що укладені між позивачем та відповідно з : ТОВ «Міркус», ТОВ «Компанія «Старвуд», ТОВ «ТКК «Теплооптторг»,ТОВ «Дорадо-Н», ТОВ «Векосс», ТОВ «ПФГ «Індустрі Плюс», ТОВ «Економікторг», ПП «Сола-Битхім», ТОВ «Авістапромторг», ТОВ «Донбасс-Стройсервіс», ТОВ «Укр-Промтекс», ТОВ «Востторг», ТОВ «КФ «Продінвест», ТОВ «КФ «Сервіс Комплект», ТОВ «Мицар», ТОВ «ВКФ «Технопромінвест»,не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Згідно ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать , що позивачем відповідно до ст. 71 КАС України надані відповідачу усі необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в підтвердження виконання зобов"язань позивача та його зазначених контрагентів, в той час , як відповідачем, згідно вимог ч.2 цієї статті ці обставини належними доказами не спростовані.

Надаючи оцінку зазначеним фактам, колегія суддів приходить до висновку , що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення,яке підлягає скасуванню .

Постанова в повному обсязі складена 13 грудня 2012 року

Керуючись статтями 184, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державне підприємство "Макіїввугілля" - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року у справі № 2а-23217/10/0570 , скасувати.

Позов Державне підприємство "Макіїввугілля" до Макіївська об'єднана Державна податкова інспекція у Донецькій області про визнання протиправними дії щодо прийняття податкового повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0 на суму 18 150 015,74грн. та скасування податкове повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18 150 015,74грн. з якої основний платіж 12 100 010,49грн. та штрафна санкція у розмірі 6 050 005,25грн., -задовольнити.

Визнати дії Макіївської об'єднаної Державної податкової інспекції у Донецькій області щодо прийняття податкового повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0 на суму 18 150 015,74грн. , неправомірними.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 08.09.2010 року №0000032330/0 , яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18 150 015,74грн. з якої основний платіж 12 100 010,49грн. та штрафна санкція у розмірі 6 050 005,25грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після складання її в повному обсязі.

Колегія суддів С.П. Дяченко

І.В. Сіваченко

О.О. Шишов