Ухвала

від 27.11.2012 по справі 2а-1670/4358/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р.Справа № 2а-1670/4358/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.,

за участю: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. по справі № 2а-1670/4358/12

за позовом Колективного підприємства "Завод залізобетонних виробів №1"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Колективне підприємство " Завод залізобетонних виробів №1" звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.01.2012р. №0000542301/81, від 02.04.2012р. №0006702301/341, від 12.01.2012 р. №0000532301/82.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача №0000542301/81 від 12.01.2012р. та № 0006702301/341 від 02.04.2012р., стягнуто з Державного бюджету на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1458,0 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної оцінки обставинами справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин у справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що в грудні 2011 року Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку КП "Завод залізобетонних виробів № 1" з питань взаємовідносин з ТОВ "Будінвестсервіс" за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р. та з ТОВ "Моноліт Інвест" за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р.

За наслідками перевірки встановлено заниження податку на прибуток на суму 1061460,00 грн., у тому числі за ІV квартал 2008 року - 15975,00 грн., І квартал 2009 року - 73131,00 грн., ІІ квартал 2009 року - 119592,00 грн., ІV квартал 2009 року - 98647,00 грн., І квартал 2010 року - 4586,00 грн., ІІ квартал 2010 року - 175390,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 348153,00 грн., ІV квартал 2010 року - 113075,00 грн., чим порушено положення підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Також перевіркою встановлено заниження ПДВ на суму 385985,00 грн., у тому числі за грудень 2008 року - 5809,00 грн., лютий 2009 року - 15509,00 грн., березень 2009 року - 11084,00 грн., квітень 2009 року - 12891,00 грн., травень 2009 року - 12808,00 грн., червень 2009 року - 15359,00 грн., липень 2009 року - 16230,00 грн., серпень 2009 року - 18482,00 грн., вересень 2009 року - 8776,00 грн., жовтень 2009 року - 20386,00 грн., листопад 2009 року - 10251,00 грн., грудень 2009 року - 5235,00 грн., березень 2010 року - 1668,00 грн., квітень 2010 року - 20001,00 грн., травень 2010 року -8860,00 грн., червень 2010 року - 34917,00 грн., липень 2010 року - 50975,00 грн., серпень 2010 року - 32426,00 грн., вересень 2010 року - 43200,00 грн., жовтень 2010 року - 3958,00 грн., листопад 2010 року - 14084,00 грн., грудень 2010 року - 23076,00 грн., чим порушено вимоги підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За наслідками перевірки складено акт від 23.12.2011 №8676/23-209/05514821, на підставі розгляду якого 12.01.2012р. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000542301/81, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 326 825,00 грн., з яких за основним платежем - 1061460,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)- 265365,00 грн.; №0000532301/82, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 578 977,50 грн., з яких за основним платежем - 385985,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)- 192992,50 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000542301/81 залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000532301/82 скасовано в частині визначення штрафної санкції - 96496,25 грн., в іншій частині залишено без змін.

За результатами розгляду скарги Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 №0006702301/314, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 482 481,25 грн., з яких за основним платежем - 385985,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 96496,25 грн.

07.07.2012 р. Державною податковою службою України рішенням про результати розгляду скарги №9490/6/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000542301/81, №0000532301/82 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом скарги.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача №0000542301/81 від 12.01.2012р. та № 0006702301/341 від 02.04.2012р., прийняті за наслідками проведеної перевірки, є незаконним, необґрунтованим, при його ухваленні відповідачем невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для нарахування позивачу грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 385 985,00 грн. та податку на прибуток на загальну суму 1 061 460,00 грн. стали господарські операції позивача з ТОВ "Будінвестсервіс" та ТОВ "Моноліт Інвест".

Згідно наявних матеріалів справи 03.01.2008р., 19.01.2009р. та 12.01.2010 між КП "Завод залізобетонних виробів №1" та ТОВ "Будінвестсервіс" було укладено договори, за умовами яких останній зобов'язався передавати позивачеві у власність товар - щебінь фракції 5/25, 5/20, 20/40 та пісок річний.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи 20.02.2004 ТОВ "Будінвестсервіс" зареєстрований у якості суб'єкта господарювання та з 02.03.2004 є платником ПДВ, що підтверджується відповідною копією свідоцтва №100295934.

Крім того, ТОВ "Будінвестсервіс" надавало позивачу послуги з перевезення придбаного товару, що підтверджується відповідною первинною документацією (актами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними). Крім того, ТОВ "Будінвестсервіс" мав ліцензією на дозвіл внутрішніх перевезень вантажів, ліцензійну картку та свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів.

06.03.2010 між КП "Завод залізобетонних виробів №1" та ТОВ "Моноліт Інвест" укладено договір, за умовами якого останній зобов'язався передавати позивачеві у власність металопродукцію.

Транспортування товару здійснювалось власним автотранспортом КП "Завод залізобетонних виробів №1", що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних.

На підтвердження реальності фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ "Будінвестсервіс" та ТОВ "Моноліт Інвест" позивачем до матеріалів справи було надано копії договорів, рахунків, накладних, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, рахунків-фактури, матеріальних звітів, актів приймання виконаних робіт, журналів ордерів.

На підставі зазначених господарських операцій позивачем віднесено до валових витрат 1 929 927,00 грн. та сформовано податковий кредит у розмірі 385 985,00 грн.

Відповідно до довідки КП "Завод залізобетонних виробів №1" №761 від 26.07.2012, отриману від ТОВ "Моноліт Інвест" арматуру позивач використовував у власній господарській діяльності, а саме, для виготовлення залізобетону. Метал позивач використав для виготовлення паль, згідно норм закладених проектними рішеннями на виготовлення цих виробів.

Відповідно до довідки КП "Завод залізобетонних виробів №1" №762 від 26.07.2012, отриманий від ТОВ "Будінвестсервіс" пісок та щебінь позивач використовував у власній господарській діяльності для виготовлення залізобетонних виробів та товарного бетону.

Виготовлену продукцію КП "Завод залізобетонних виробів №1" реалізовував іншим юридичним особам, що підтверджується належними доказами (відповідними первинними документами бухгалтерського обліку, а саме, копіями накладних, податкових накладних, довіреностей).

Згідно пункту 1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що мав чинність на час виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 5.1. зазначеного Закону встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що мав чинність на час виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. При цьому не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що мав чинність на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із підпунктом 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6.).

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)- в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні вимоги містяться і в пункті 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165, який визначає, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно із пунктом 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З огляду на викладені положення законодавства, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що наявні у справі докази в повній мірі підтверджують реального здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами - та ТОВ "Будінвестсервіс", ТОВ "Моноліт Інвест".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000532301/82 суд першої інстанції виходив з положень підпункту 60.1.3 пункту 60.1. статті 60 Податкового кодексу України, який передбачає, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно з пунктом 60.4. статті 60 Податкового кодексу України, у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Оскільки податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000532301/82 скасовано в частині визначенні штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 96 496,25 грн. воно є відкликаним в силу підпункту 60.1.3. пункту 60.1. статті 60 Податкового кодексу України,

Колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст., ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. по справі № 2а-1670/4358/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В. Судді Курило Л.В. Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 03.12.2012 р.