Постанова

від 04.12.2012 по справі 2а-13970/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 грудня 2012 року № 2а-13970/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі за Висоцькій Ю.М., за участю представників сторін:

від позивача: Бойко В.Б. (дов. від 08.10.2012р.)

від відповідача: Огнарьова Є.А. (дов. від 29.12.2011р. №7346/10/10-009)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Системи»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень №0004562270, №00045552270 від 02.10.2012р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 04.12.2012 року в 11год. 30хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Системи» (далі по тексту також -Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС (надалі -Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень №0004562270, №00045552270 від 02.10.2012р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки, викладені у акті перевірки будуються на припущеннях посадових осіб податкового органу та неправильному трактуванні чинного законодавства, не відображають фактичних обставин справи, а відтак спірні податкові повідомлення рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості, при цьому посилався на достовірність відомостей, відображених у акті перевірки, оформленого за наслідками перевірки Позивача, в ході якої було виявлено порушення норм податкового законодавства України. У задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Відповідачем на підставі наказу від 03.09.2012р. №1622, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест-Системи»(код за ЄДРПОУ 32421584) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Герант Плюс»(нова назва ТОВ "Мауріс Консалт") (код за ЄДРПОУ 36947275) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки 18.09.2012р. товариства з обмеженою відповідальністю «Вест -Системи»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Герант плюс»(нова назва «ТОВ «Мауріс Консалт») (код за ЄДРПОУ 36947275) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року Відповідачем складено Акт про результати позапланової невиїзної перевірки від 18.09.2012 р. №301/1-22-70-3242158 (далі по тексту - Акт).

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, Відповідачем під час перевірки встановлено порушення:

1. п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та п.198.6 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) Позивачем за перевіряємий період завищено податковий кредит у сумі 30 298,00 грн., що привело до:

- заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 або р.25) Декларації з ПДВ, на загальну суму 30 298,00 грн., а саме: - за листопад 2010 року у розмірі 2 043,00 грн.; - за грудень 2010 року у розмірі 5 975,00 грн.; - за січень 2011 року у розмірі 22 280,00 грн.

2. абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»від 28.12.94р. № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), Що привело до заниження податку на прибуток у сумі 37873, 00 грн., а саме по періодам: IV кв.2010 року у сумі 10 023,00 грн.; І кв. 2011 року у сумі 27 850.00 грн.

При цьому, в акті перевірки від 18.09.2012р. №301/1-22-70-32421584 міститься висновок посадових осіб податкового органу про неможливість здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «ВЕСТ-Системи» та ТОВ «Герант Плюс», щодо надання товару; недійсність взаємовідносин між ТОВ «ВЕСТ-Системи»та ТОВ «Герант Плюс», в силу чого накладні та видаткові накладні підприємства ТОВ «Герант Плюс»не прийняті до уваги під час проведеної перевірки.

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи, Суд не погоджується з висновками податкового органу про недійсність отримання нашим товариством кабелів по рахункам фактурам: № 3011/02 від 30 листопада 2010року, № 1712/01 від 17 грудня 2010 p., №3101/02 від 31 січня 2011р. в зв'язку з тим, що діяльність ТОВ «Герант Плюс»не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлено рахунками-фактурами, а також у зв'язку з тим, що вони порушують публічний порядок, з наступних підстав.

В акті перевірки зазначено, що рахунки - фактури виставленні ТОВ «Герант Плюс» є такими, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в зв'язку з тим, що взаємовідносини між ТОВ «ВЕСТ-Системи»та ТОВ «Герант Плюс»є недійсними, а отже є такими, що суперечить вимогам ст.203 ЦК України і відповідно до ст.215 ЦК України цей договір є нікчемним, тобто таким визнання недійсним якого судом не вимагається. Проте таке твердження Відповідача є хибним трактуванням норм чинного законодавства України.

Так, згідно з ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі по тексту -ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно з п. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ч.2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому під правочином, що порушує публічний порядок, Суд розуміє правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, необхідною умовою є наявність вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності.

Натомість у Акті перевірки відсутні відомості щодо наявності вироку щодо фіктивності підприємницької діяльності контрагента Позивача - ТОВ «Герант Плюс», в ході судового розгляду справи встановлено відсутність таких вироків.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України належним доказом наявності умислу та вини особи у вчинені злочину може бути лише обвинувальний вирок суду.

Таким чином доводи Відповідача про фіктивність підприємницької діяльності ТОВ «Герант Плюс», недійсності правочинів, укладених з Позивачем є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та передчасними.

Крім того, згідно з яким правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, Суд прийшов до висновку про те, що доводи Відповідача про наявність ознак недійсності (нікчемності) правочину між ТОВ «ВЕСТ-Системи» та ТОВ «Герант Плюс», в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України - зроблений внаслідок невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права.

При цьому, стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини є такими, що породжують цивільні права та обов'язки, проте їхня дійсність може бути оскаржена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку.

Таким чином, на сьогодні встановлено виключно судовий порядок визнання подібних правочинів недійсним.

Невідповідність правочину вимогам п.5 ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання такого правочину фіктивним, згідно ст.234 ЦК України п.2 якої окремо передбачено, що фіктивний правочин визнається недійсним лише судом. А отже висновок Відповідача про недійсність взаємовідносин між ТОВ «ВЕСТ-Системи»та ТОВ «Герант Плюс»у зв'язку з тим, що їх підписав не директор, а інша невстановлена особа, є хибним, таким що не відповідає вимогам закону, адже Відповідач, визначаючи правочини недійсними виходив за межі своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 p. № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

В ході судового розгляду справи встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, за яким рахунки-фактури на закупівлю кабелів №3011/02 від 30.11.2010 p., №1712/01 від 17грудня 2010 р., №3101/02 від 31 січня 2011р, видаткові накладні №3011/02 від 30.11.2010 p., № 1712/01 від 17грудня 2010 p., № РН-3101 від 31 січня 2011р., податкова накладні №29 від 30.11.2010 p., №25 від 17грудня 2010 p., №17 від 31 січня 2011р., якими такі правочини визнано недійсними на момент виникнення спірних правовідносин відсутні.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р №168/97 ВР ( надалі Закон №168) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України №168 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; -придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

В пункті 7.2 ст. 7 Закону №168 наводиться порядок складання, обов'язкові реквізити податкової накладної, порядок її зберігання. Окрім цього в п.п.7.2.3 цього пункту зазначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Зокрема в п.7.2.1 Закону України №168 зазначається, що Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п.7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п.7.2.4. п. 7.2 ст.7 Закону України №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладено не на покупця, а на продавця товарів.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р №165, податкова накладна вважається недійсною лише у випадку, якщо вона виписана особою, не зареєстрованою платником ПДВ.

Судом встановлено, що на момент складання податкової накладної ТОВ «Герант Плюс»було суб'єктом господарювання, який зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість ТОВ «Герант Плюс»№ 10026721.

Щодо доводів Відповідача порушення Позивачем абз.4 п,п.5.3.9. п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94р №334/94 що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 37 873,00 грн., Суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Чине законодавство не ставить виникнення права на віднесення сум витрат до валових витрат в залежність від віднесення чи не віднесення контрагентом платника податку відповідних сум до валових доходів, правильного ведення контрагентом платника податку податкової та фінансової звітності, а також сплати або несплати таким контрагентом податків. Відповідно до п. 5.11., установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, Судом встановлено, що подальша реалізація Позивачем товару, придбаного у контрагента (ТОВ «Герант Плюс) підтверджується: видатковими накладними № 3011/02 від 30.11.2010 p., №1712/01 від 17грудня 2010р., №РН - 3101 від 31 січня 2011р.

Водночас, кабель, закуплений у ТОВ «Герант Плюс»за рахунками-фактурами №3011/02 від 30.11.2010 р.,та №1712/01 від 17 грудня 2010 p., був переданий ТОВ «Січ Заспа», згідно видаткових накладних: № РН - 0000032 від 30.11.2010р. та № 0000040 від 28.12.2010р.

Кабель закуплений у ТОВ «Герант Плюс»за рахунком - фактурою №3101/02 від 31 січня 2011p, був переданий ТОВ «Пріорітет Сервіс», згідно видаткової накладної № РН - 000007 від 31.01.2011р.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, «на підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України: 2) повинен діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень»означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватись встановленої законом процедури форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення винесене Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ДПС від 02 жовтня 2012р. №0004562270, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 32 303,50грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення винесене Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ДПС від 02 жовтня 2012р. № 0004552270, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 40 379,75грн.

Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 726 грн. 83 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест -Системи»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур