Постанова від 12.12.2012 по справі 2а-11943/12/0170/27

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2012 р. (14:10) Справа №2а-11943/12/0170/27

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., за участю секретаря судового засідання Залюбовської Л.В., представників сторін:

від позивача - Харманська Д.О.,

від відповідача - Жукова О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС-Групп"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАС-Групп" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012 року №0000682206, №0000692206.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими донараховано грошові зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, прийняті на підставі акту перевірки від 05 жовтня 2012 року №6919/22-6/36821464, підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, оскільки податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання нікчемними правочинів. Вказував, що правові взаємовідносини позивача з БВП "Строитель-плюс" та КП "Альянс" мали реальний характер, підтверджені документами бухгалтерського обліку. З огляду на зазначене, податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а відтак підлягають скасуванню.

Ухвалами суду від 26.10.2012 року відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив останні задовольнити.

В судовому засіданні представником відповідача надано суду та в копії представнику позивача письмові заперечення на адміністративний позов, які у повному обсязі підтримано в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні").

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Позивач зареєстрований, як юридична особа ЄДРПОУ 36821464, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію Серія А01 №613488 (а.с. 9), перебуває на обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва від 09.12.2009р. № 100258442 виданого ДПІ у м. Сімферополі, індивідуальний податковий номер № 368214601097 (а.с.11).

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ТАС-Групп", ЄДРПОУ 36821464), з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель-Плюс", код за ЄДРПОУ 31263808, КП "Альянс", код ЄДРПОУ 32468182 за період з 01.07.09р. по 31.08.12р., за наслідками якої складено акт №6919/22-6/36821464 від 05.10.2012 року (а.с.16-42).

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення:

1. п. 5.1 та п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р. (зі змінами та доповненнями), п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 п. 138.2, п.138.6 ст. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України в результаті чого донараховано податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 325 233,31 грн. у тому числі:

за перший квартал 2010 року в сумі 587 72,36 грн., за перше півріччя 2010 року у сумі 120 090,85 грн., за три квартали 2010 року у сумі 207 503,57 грн., за 2010 рік у сумі 257 111,63 грн., за перший квартал 2011 року у сумі 190 21,57 грн., за другий квартал 2011 року у сумі 200 12,78 грн., за другий-третій квартал 2011 року у сумі 360 56,44 грн., за другий-четвертий 2011 року у сумі 436 57,10 грн., за перший квартал 2012 року у сумі 5443,01 грн.

2. п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР зі змінами і доповненнями, а також порушення п. 185.1, ст. 185, 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України в результаті чого донараховано податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 264 059 грн., у т.ч. за грудень 2009р. на суму 0,00 грн., за січень 2010р. на суму 851 грн., за лютий 2010р. на суму 14 333 грн., за березень 2010р. на суму 31 833 грн., за квітень 2010р. на суму 8023 грн., за травень 2010р. на суму 10 239 грн., за червень 2010р. на суму 30 793 грн., за липень 2010р. на суму 22 042 грн., за серпень 2010р. на суму 6165 грн., за вересень 2010р. на суму 417 22 грн., за жовтень 2010р. на суму 10 342 грн., за листопад 2010р. на суму 9428 грн., за грудень 2010р. на суму 199 17 грн., за січень 2011р. на суму 2393 грн., за лютий 2011р. на суму 2275 грн., за березень 2011р. на суму 105 50 грн., за квітень 2011р. на суму 133 58 грн., за травень 2011р. на суму 1904 грн., за червень 2011р. на суму 2140 грн., за липень 2011р. на суму 4548 грн., за серпень 2011р. на суму 5737 грн., за вересень 2011р. на суму 3672 грн., за жовтень 2011р. на суму 3901 грн., за листопад 2011р. на суму 2213 грн., за грудень 2011р. на суму 496 грн., за січень 2012р. на суму 4945 грн., за лютий 2012р. на суму 239 грн.

Як убачається з акту перевірки, вказані висновки зроблені контролюючим органом з підстав того, що контрагенти позивача ТОВ БВП "Строитель-Плюс" та КП "Альянс" з іншими суб'єктами господарювання мали господарські відносини, реальність яких не підтверджена, а також не можливо провести зустрічні перевірки із даними контрагентами.

Виходячи з вказаних підстав, відповідно до податкової звітності, інформації комп'ютерних автоматизованих систем ДПІ у м. Сімферополі і відповідей на зустрічні перевірки встановлено, що вищевказані постачальники -контрагенти ТОВ "ТАС Групп" мають ознаки "фіктивності" та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012р. №0000682206, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 264 059 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) розміром 57 860 грн. (а.с.13) та податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012р. №0000692206, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 325 233,31 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) розміром 656 39,65 грн. (а.с. 14).

Досліджуючи спірні рішення від 17.10.2012р. № 0000682206, № 0000692206, правомірність прийняття яких є предметом даного спору, суд виходив з наступного.

Як вбачається з акту перевірки та податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2012 року № 0000682206 підставою для прийняття оспорюваного рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, а також порушення п. 185.1, ст. 185, 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, полягало у неправомірному, на думку податкового органу, включенні до складу податкового кредиту, сум ПДВ за податковими накладними, виписаних постачальниками, заниження в податковому обліку сум ПДВ на суму 264 095 грн.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 названого Закону, визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Однак, відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Абзацем 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 наведеного Закону встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, положення Закону України "Про податок на додану вартість" передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Законом не передбачено.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крімподатку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, певні обов'язкові реквізити.

Отже, за змістом вище наведених норм, право платника податку відобразити податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності податкової накладної, адже дані до податкової декларації можуть вноситись тільки у період отримання такої податкової накладної, що і мало місце у взаємовідносинах з постачальниками -контрагентами ТОВ "ТАС Групп": ТОВ БВП "Строитель-Плюс" та КП "Альянс", оскільки, як наголошено представником позивача, податкові накладні включалися до реєстрів після отримання їх від контрагентів, про що свідчать також реєстри отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і виписується у момент виникнення податкових зобов'язань, тому до неї також застосовуються приписи ст. 15 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Тобто, податкова накладна дійсна 1095 днів з моменту її складання та згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" є підставою для включення до складу податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до абз. 2 пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За змістом наведеної норми, подання скарги є правом, а не обов'язком платника податку. В свою чергу, як свідчать обставини справи, постачальники товарів (послуг) не відмовляли позивачеві у наданні податкових накладних.

Той факт, що позивач не скористався правом на подання заяви зі скаргою, на думку суду не може бути правовою підставою для висновку про відмову від формування податкового кредиту із використанням зазначених сум ПДВ.

Позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених документально, на підставі правочинів та отриманих податкових накладних, які були видані контрагентами та оформлені відповідно до законодавства, що підтверджено наданими позивачем доказами по справі (податковими деклараціями з податку на додану вартість з Додатками № 1, № 5) та не заперечується відповідачем. ТОВ БВП "Строитель-Плюс" та КП "Альянс" є платниками ПДВ, їх свідоцтва платника ПДВ не булі скасовано ані на момент видачі податкових накладних, ані на даний час. Зазначені податкові накладні містяться у Реєстрі податкових накладних, який був наданий позивачем, як додаток до відповідної декларації.

Крім того, в акті перевірки відсутні відомості про те, що ТОВ БВП "Строитель-Плюс" та КП "Альянс" не звітувались до податкового органу чи не врахували при складанні податкової звітності документи, виписані на адресу позивача.

Все викладене свідчить про правомірність віднесення сум ПДВ по взаємовідносинах з цими підприємствами до податкового кредиту за відповідній період.

Позивач має та надав для перевірки все необхідні документи: договори, накладні, податкові накладні, акти, платіжні документи про оплату товару, а тому у суду відсутні підстави для погодження з висновком відповідача в акті, щодо неправомірного, включення до складу податкового кредиту, податкових накладних, виписаних постачальниками у попередніх звітних податкових періодах.

Досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідні господарські дії -зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання та відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності (т. 1 а.с. 50-251). Аналіз вказаних документів первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності дають суду підстави вважати, що спірні операції між позивачем та його безпосередніми контрагентами, мали товарний характер, вчинені відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють договірні зобов'язання.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність збільшення основного платежу з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій за вказаними видами податків здійснено податковим органом також неправомірно.

Зважаючи на висновки акту перевірки, покладені в основу податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2012 року № 0000692206, щодо порушення позивачем п. 5.1 та п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р., п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 п. 138.2, п.138.6 ст. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України необґрунтоване, на думку податкового органу, заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 325 233,31 грн., суд, надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності прийнятого рішення, оцінюючи докази, які мають юридичне значення для розгляду питання законності нарахування грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В пункті 1.32 статті 1 названого Закону, зазначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 того ж Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом IIцього Кодексу.

Підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Кодексу передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що всі необхідні, належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи на підтвердження взаємовідносин з ТОВ БВП "Строитель-Плюс" та КП "Альянс", позивач надав під час перевірки, результати отриманих послуг, придбаних товарів за своїм змістом відповідають напрямкам господарській діяльності позивача.

За правилами ведення податкового обліку, визначених Законом України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема положень пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, з огляду на викладене, з урахуванням видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних та інших первинних документів (т. 2 а.с. 13-18, т. 2 а.с. 51-89, т. 2 а.с. 93-184), що надають платнику податків право на віднесення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат, досліджені контролюючим органом, про що зазначено в акті перевірки з посиланням на первинні документи, декларування позивачем своїх зобов'язань по податку у деклараціях з податку на прибуток підприємства (т. 1 а.с. 41-117), дають суду підстави для визначення висновків податкового органу такими, що не відповідають фактично встановленим обставинам, даним бухгалтерського обліку, первинним податковим документам позивача.

Таким чином, витрати пов'язані з придбанням товарів та послуг по взаємовідносинах позивача з контрагентами-постачальниками (ТОВ БВП "Строитель-Плюс" та КП "Альянс") правомірно включені до складу валових витрат позивачем, оскільки факт придбання вказаних послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а самі послуги відповідають напрямкам господарській діяльності позивача (т. 1 а.с. 29).

Безпідставність висновків податкового органу, викладені в акті перевірки, дають підстави суду для визнання неправомірним збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств, з огляду на що нарахування штрафних санкцій за вказаним податком також здійснено податковим органом неправомірно.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічної необґрунтованості) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що договірні відносини позивача з його контрагентами направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст. 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01.01.2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків, є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі, не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені.

У відповідності до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладено обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено (збільшено) відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту та порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток, викладених в акті перевірки, які також покладено в основу податкових повідомлень-рішень, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності своїх дій з прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень, якими б позивачу за обґрунтованих податковим законодавством підстав збільшено суми грошових зобов'язань по податку на додану вартість та по податку на прибуток приватних підприємств.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши повідомлені сторонам докази, дослідивши матеріали справи, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи висновок про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого при зверненні до суду судового збору, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

Під час судового засідання, яке відбулось 12.12.2012 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено 17.12.2012 року.

Керуючисьст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 17.10.12р. № 0000682206, № 0000692206.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС-Групп" (ЄДРПОУ 36821464) судовий збір у розмірі 2146,00 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.