Постанова

від 14.12.2012 по справі 2а/1570/10416/2011

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/1570/10416/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Колесниченко О.В.,

при секретарі Бобровській О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2011 року №0001342301, №0001352301, №0001241701, №0001251701, №0001362301,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008»(надалі -ТОВ «Транссервіс 2008») звернулось до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2011 року №0001342301, №0001352301, №0001241701, №0001251701, №0001362301.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та зазначив, що спеціалістами Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області були незаконно прийняти оскаржувані податкові повідомлення-рішення 11.07.2011 року №0001342301, №0001352301, №0001241701, №0001251701, №0001362301 у зв'язку із тим, що з боку позивача відсутні будь-які факти порушення документального оформлення операцій з придбання товарів, які здійснювались відповідно до вимог чинного законодавства, всі правочини були вчинені з метою створити передбачені ними правові наслідки, оформлені відповідно до ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарські операції, передбачені договорами, фактично відбулись.

Представник відповідача в ході розгляду справи не погоджується з доводами позивача, пославшись на те, що висновки Відповідача зроблені на підставі наданих документів та встановлених в ході перевірки фактів, а тому відповідають чинному законодавству.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області на підставі направлень від 26.05.2011 року №478,477,476,475,474,473, згідно із п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

Перевірка проводилась з 26.05.2011 року по 16.06.2011 року.

За наслідками зазначеної перевірки був складений Акт № 1298/23-3/35818770 від 25.06.2011 року.

В ході перевірки встановлено, порушення ТОВ " Транссервіс 2008" п.5.1 ст.5 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 104511 грн., у тому числі за 1 квартал 2010 року в сумі 104511 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 84266 грн; п.7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами і доповненнями, ТОВ «Транссервіс 2008», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 156013 грн., в тому числі за березень 2010 року в сумі 46154 грн., за квітень 2010 року в сумі 67703 грн., за травень 2010 року в сумі 17138 грн., за червень 2010 року в сумі 25018 грн.; п.1.2, п.1.3, п.1.15 ст. 1, п.7.1 ст. 7, ст. 8, п.12.1 ст.12, ст.16, п.17.2 ст.17, ст.19, ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 року зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб, в сумі 33000 грн.; ст.5, ст.6 Закону України «Про податок в власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»№ 1963-XII від 11.12.1991 року зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок з власників транспортних засобів за 2010 р. в сумі 152 грн.; порушено п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні від 15.12.2004 р. № 637 із змінами та доповненнями, перевіркою встановлено перевищення встановлених лімітів залишків готівки в касі в сумі 559, 36 грн.

На підставі акту перевірки № 1298/23-3/35818770 від 25.06.2011 року Державною податковою інспекцією у Овідіопольському районі Одеської області були прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001362301 від 11.07.2011р., яким до відповідача була застосована штрафна санкція у розмірі 1118, 72 грн.; податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0001251701, яким позиву було збільшено суму грошового зобов'язання у з податку з власників наземних транспортних засобів та інших (юридичних осіб) у загальному розмірі 530, 00 грн., у тому числі за основним платежем 152 грн. та за штрафними санкціями 378 грн.; податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0001241701 про визначення суми грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників по актам перевірок у загальній сумі 41250, 00 грн., в тому числі за основним платежем 33000 грн. та за штрафними санкціями 8250 грн.; податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0001352301 про збільшення суми грошового з податку на додану вартість у загальному розмірі 195 016, 00 грн., з яких за основним платежем 156013 грн. та за штрафними санкціями 39003 грн.; податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0001342301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 130 639, 00 грн., з яких за основним платежем 104511 грн. та за штрафними санкціями 26128 грн.

Не погодившись із прийнятими Державною податковою інспекцією у Овідіопольському районі Одеської області податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з метою їх оскарження.

Проаналізувавши матеріал справи, пояснення та доводи учасників процесу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В ході судового розгляду було встановлено, що висновок Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси про порушення позивачем норм Законів України «Про оприбуткування прибутку підприємств»та «Податку на додану вартість», окрім іншого, був зроблений на підставі того, що договори між ТОВ ««Транссервіс 2008»ТОВ «Січ»мають ознаки нікчемності у зв'язку із обставинами, які були встановлені фахівцями податкового органу під час перевірки.

Як вбачається із акту перевіркою відображених у рядку 04.1 Декларацій «витрати на прибування товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11 «Показників за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 у загальній сумі 5326119 грн., встановлено, що суб'єкт господарювання здійснював операції з придбання пшениці, послуг з переробки та зберігання пшениці, послуг з транспортування та інші.

Судом встановлено, що висновок Державної податкової інспекції у Овідіопольскому районі Одеської області щодо неправомірного віднесення до складу валових витрат операцій з придбання товарів, робіт та послуг, отриманих від ТОВ «Січ»був зроблений на підставі Акту №115/23-1/30879624 про результати документальної перевірки від Березівської МДПІ Одеської області по підприємству контрагенту (постачальнику) ТОВ «Січ», код ЄДРПОУ 30879624, за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року.

Відповідно до зазначеного акту перевірки ТОВ «Січ»податковим органом було встановлено, що згідно п. 1, п. 5. ст. 203, п. 1,п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650. ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України встановлено нікчемні правочини в т.ч. по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Січ»та контрагентами покупцями, в тому числі ТОВ «Транссервіс 2008»на суму ПДВ -100455, 27 грн.

У зв'язку із чим Державною податковою інспекцією у Овідіопольському районі Одеської області був зроблений висновок, що укладена між ТОВ «Транссервіс 2008»та ТОВ «Січ»угода не спричиняє реального настання правових наслідків, що обумовлені нею, тому є нікчемною та ТОВ «Транссервіс 2008»на порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств»завищило валові витрати за перевіряємий період у сумі 502276 грн.

Судом встановлено, між підприємством ТОВ "Транссервіс 2008" та ТОВ «Січ»був укладений договір купівлі-продажу № 31-03 з Додатком № 1. У додатку № 1, що є невід'ємною частиною зазначеного договору купівлі-продажу зазначалося, зокрема, асортимент товару -продовольча пшениця, кількість товару - 100 ( сто тон кілограм) МТ+/-10% за ціною 1320 (одна тисяча триста двадцять) грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 20%, 100 ( сто тон 00 кілограм) МТ+/-10% за ціною 1350 ( одна тисяча триста п'ятдесят) грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ -20%. Загальна вартість товару складала 2670000 грн., в т.ч. ПДВ 20%. Умови договору: Франко-склад покупця.

На підтвердження факту виконання умов зазначених договору з ПП ТОВ «Січ» та належного розрахунку між сторонами, позивачем були надані копії товарно-транспортних накладних та платіжних доручень.(112-137).

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону валовий доход-загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку -дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У фінансово-господарській діяльності суб'єктів господарювання акти виконаних робіт (послуг) є документами, що фіксують та засвідчують саме факт виконання робіт, надання послуг по укладеним угодам між таким суб'єктами господарювання. Отже, інформація щодо зв'язку будь-яких видів робіт або послуг з діяльністю підприємства має міститися у договорах, контрактах, що укладаються таким підприємством та відповідати статутним документам підприємств, а не міститися у актах здачі-прийняття робіт та рахунках наданих позивачем.

У відповідності з вищенаведеними вимогами законодавства, позивач до складу валових витрат включив суму витрат з придбання товарів від ТОВ «СічТОВ, витрати підтверджені договорами, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, підписаними відповідними посадовими особами підприємства та завіреними печаткою виконавця, що складені у відповідності до законодавства. Також, як зазначає позивач, на момент здійснення операцій з зазначеними контрагентами позивачу були надані усі необхідні установчі документи - свідоцтво про державну реєстрацію, витяг з ЄДР, свідоцтво платника ПДВ, довідку за формою 4-ОПП, довідку з ЄДР.

Зазначені обставини не спростовуються в акті перевірки. В акті не наведено жодної підстави щодо не здійснення цієї господарських операцій.

Оскільки, відповідно до пп.5.3.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку то за своїм змістом вказана норма Закону передбачає єдину підставу для не включення витрат підприємства до складу валових відповідних звітних періодів-повна відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час розгляду адміністративної справи, судом достовірно встановлено зв'язок між веденням господарської діяльності позивачем, та понесеними ним витратами за договорами, в ході розгляду справи позивачем були надані суду первинні документи на підтвердження таких операцій.

Враховуючи викладене, виходячи з аналізу зазначених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та встановлених в ході судового розгляду фактів, які підтверджуються наданими позивачем первинними документами, складеними відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд дійшов висновку, що ТОВ «Транссервіс 2008»правомірно включило до складу валових витрати, витрати на купівлі пшениці від ТОВ «Січ».

Стосовно податкового повідомлення-рішенння № від 11.07.2011 року № 0001352301 про збільшення суми грошового з податку на додану вартість у загальному розмірі 195 016, 00 грн., з яких за основним платежем 156013 грн. та за штрафними санкціями 39003 грн. суд вважає необхідним зазначити наступне.

Як вбачається із акту перевірки податкового органу, ТОВ «Трансервіс 2008»безпідставно сформовано податковий кредит в березні 2010 року за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Січ»на суму 46164 грн.

В постанові вже були наведені аргументи, які свідчать про фактичне виконання та надання послуг з продажу товарів ТОВ «Січ»позивачу, підтверджені відповідними документами, які відповідають нормам законодавства, що в скою чергу свідчить на наявність законних підстав для включення позивачем 46164 грн. до складу податкового кредиту.

Крім того з акту Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі вбачається, що в ході перевірки було встановлено, що ТОВ «Транссервіс 2008»протиправно включило до складу податкового кредиту декларації з ПДВ податок на додану вартість по контрагенту -постачальнику ПП «ТПК Агросвіт-Південь»у розмірі 39658, 02 грн., у зв'язку із тим, що зазначений контрагент не задекларував суму податкових зобов'язань у відповідних періодах.

Згідно з п. 1.3 ст.1 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість»визначено, що податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Виписка податкової накладної та її включення до реєстру повинні відбуватися одночасно. Податкова накладна, виписана та не включена до реєстру на дату її виписки, не може вважатися оформленою відповідно до «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових неладних», затвердженого Наказом ДПА України 30.06.2005 р. за № 244, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18.07.2005 р за № 770/11050.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У відповідності до п.п. 7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.4 статті 7 даного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що в Законі України «Про податок на додану вартість»передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, на час укладення вищезазначених договорів (за яким податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Укладання вищезазначених угод та їх подальше виконання сторонами свідчить про намір виконавця виконати роботи, а замовника прийняти ці роботи, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства, та банківськими виписками.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість контрагентом позивача не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентами своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Суд зазначає, що податковий орган не надав суду доказів того, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Січ»мали фіктивний та/або безтоварний характер: безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст.234 ЦКУ від 16.01.2003р. № 435-IV фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. ЦКУ(ст.511третя особа у зобов'язанні) визначено: зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Податковим кодексом (п.140.2 ст.140) передбачено: у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), у якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, у якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

З огляду на викладене, судом не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Судом не знайдено обґрунтованої підстави позбавлення підприємства права на зарахування податкового кредиту.

Суд також не погоджується з доводами відповідача про те, що доказом фіктивності діяльності є ліквідація контрагентів позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику та дії своїх контрагентів чи будь-якого іншого постачальника -третьої особи, через те, що закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Як відомо, зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як вбачається з матеріалів справи з огляду на критерій втручання влади у господарську діяльність з метою запобігти завданню шкоди іншим (захист прав та інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку влади при здійсненні управлінських функцій та запобігання завданню шкоди іншим) суд враховує відсутність вироків у кримінальних справах щодо винності або невинності осіб у спірних правовідносинах.

Судом враховано, що наявність укладених між учасниками господарських операції договорів або відсутність визнання таких договорів недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на зазначене, позивачем було правомірно визначено розмір валових витрат та податковий кредит сформовано у відповідності до вимог Податкового законодавства України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості визначення фахівцями відповідача порушень з боку позивача Закону України «Про податок на додану вартість»та «Про оподаткування прибутку підприємств».

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0001362301 від 11.07.2011р., яким до відповідача була застосована штрафна санкція у розмірі 1118, 72 грн. за порушення п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні від 15.12.2004 р. № 637 із змінами та доповненнями, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно п. 5.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 Установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Актом перевірки встановлено, що ТОВ «Транссервіс 2008»у період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року ліміт залишку готівки не встановлювався.

У видатковій відомості на виплату коштів № НЗП-ОС ВЗП-000013 від 29.10.2010 року (за жовтень 2010 р.) відсутній підпис в отриманні коштів Демчук А.О. в сумі 539, 36 грн.

Відповідно до п.3.5 цього Положення для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Відповідно до п. 7.24 Положення у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Згідно п.2.8 Положення підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Таким чином суд приходить до висновку, що повідомлення-рішення № 0001362301 від 11.07.2011р., яким до відповідача була застосована штрафна санкція у розмірі 1118, 72 грн. за порушення п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні від 15.12.2004 р. № 637, є правомірним. Доказів спростовуючи зазначене, позивачем в ході судового розгляду справи надано не було.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0001251701 від 11.07.2011 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку з власників наземних засобів у загальній сумі 530 грн. 00 коп., суд вважає наголосити на наступному.

Як вбачається із акту перевірки податного органу, згідно договору № 01-09 від 02.08.2010 року підприємством прибрано у фізичної особи ОСОБА_3 автомобіль НОМЕР_1 на шасі МАЗ 5337 вантажний автокран з об'ємом двигуна 11150 куб.см., договірна ціна -42000 грн. (у перевіряємо періоді кошти за автомобіль фізичній особі не сплачені). Дата реєстрації вантажного автокрана у ДАІ -24.09.2010 р.

Згідно договору № 08/10/10 від 08.10.2010 року підприємством придбано у ТОВ «Молодіженьский млинарсько-зерновий комплекс»легковий сєдан HYUNDAI ACCENT з об'ємом двигуна 1390 куб. см. Дата реєстрації легкового седана у ДАІ -11.11.2010 року.

Згідно ст 5. Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується: фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд; юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби, крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується перед їх реєстрацією за місяці, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. За транспортні засоби, які вперше реєструються в Україні, податок сплачується перед їх першою реєстрацією. Розрахунок суми податку за такі транспортні засоби в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного податкового органу.

За транспортні засоби, зняті юридичними особами протягом року з реєстрації (перереєстровані), здійснюється перерахунок розміру податку, крім податку, сплаченого при першій реєстрації в Україні. Розмір податку перераховується перед зняттям їх з реєстрації (перереєстрацією) за місяці, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, наступного за тим, в якому транспортний засіб знято з реєстрації (перереєстровано).

Фізичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.

Юридичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку по наземних транспортних засобах до територіальних дорожніх фондів, а по водних транспортних засобах - до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських).

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні, реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.

Відповідно до ст. 6 цього Закону податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податку з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 цього Закону.

Юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки, визначені законом для річного звітного періоду, подають відповідному органу державної податкової служби за місцем реєстрації транспортних засобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвердженою центральним податковим органом України.

У разі викрадення транспортного засобу податок його власником не сплачується, якщо факт викрадення підтверджується відповідними документами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу.

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 цього Закону. За транспортні засоби, придбані протягом року, крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередні роки.

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередні роки.

Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані щомісячно повідомляти податкові органи про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом попереднього місяця, за формою, затвердженою центральним податковим органом України, та їх власників.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»у разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуються сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом.

Посадові особи, винні у приховуванні (неврахуванні) об'єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку чи веденні його з порушенням встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податку, притягаються до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Недоїмки із сплати податку, а також суми штрафів, пеня стягуються з платників податку згідно із законодавством.

Так в ході перевірки встановлено, що розрахунки на придбані транспортні засоби до податкового органу надані не були, податок сплачено не було. Доказів, спростовуючи викладене, позивачем в ході судового розгляду надана не було, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про правомірність винесеного державною податкової інспекцію у Овідіопольскому районі Одеської області повідомлення-рішення № 0001251701 від 11.07.2011 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку з власників наземних засобів у загальній сумі 530 грн. 00 коп.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0001241701 про визначення суми грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників по актам перевірок у загальній сумі 41250, 00 грн., суд зазначає наступне.

Актом перевірки встановлено, що згідно протоколу № 4 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю „Транссервіс 2008" від 27 листопада 2009 року затверджено розмір статутного капіталу в сумі 4172500грн. Частки учасників у Статутному капіталі в розмірі 2 086 250грн належить гр. ОСОБА_4, з яких 220 000,0грн. вноситься до статутного капіталу майном у вигляді вантажного сідлового тягача марки IVECO МОДЕЛЬ МР440е42 номер шасі НОМЕР_2 та причепа* бортового марки SAMRO номер шасі НОМЕР_3, а 1 866 250,0грн. формується за рахунок грошового внеску, що складає 50% статутного капіталу. Фактично гр.ОСОБА_4 01.03.201 Ороку внесено у статутний фонд рухоме майно, а саме вантажний сідловий тягач марки IVECO МОДЕЛЬ МР440е42 номер шасі НОМЕР_2 у сумі 165000грн. та причеп бортового марки SAMRO номер шасі НОМЕР_3 у сумі 55000грн.. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, дата реєстрації сідлового тягача марки IVECO МОДЕЛЬ МР440е42 та причепа бортового - 02.03.2010року, власник TOB «Транссервіс 2008».

Оподаткування доходів, одержуваних громадянами, регулюється Законом України від 22 травня 2003 року N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб»( далі - Закон).

Згідно із п. 1.2 ст.1 Закону дохід визначено як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що .мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду, як на території України, так і за її межами (п. 1.2 ст. 1 Закону).

Терміни, інші ніж визначені Законом, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому закону у частині визначення термінів (п. 1.21 ст. 1 Закону).

Згідно із Законом України від 28 грудня 1994 року N 334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств»інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Господарські операції з включення основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду юридичної особи прирівнюються до придбання нею основних фондів (пп. 8.4.11 ст. 8 Закону N 334).

Згідно зі ст. 12 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576 «Про господарські товариства»товариство є власником майна, зокрема, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Згідно із ст. 715 та ст. 716 Цивільного кодексу України кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, якій він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Інвестування фізичною особою до статутного фонду господарського товариства належного їй на праві власності рухомого майна (згідно з п. 1.18 ст. 1 Закону № 889-IV від 22.05.2003 року це є майно, відмінне від нерухомого (в т. ч. автомобіль)) є з її боку відчуженням такого майна.

Відповідно ст.1.3 п. «ж»Закону № 889-IV від 22.05.2003 року дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України;

Оподаткування доходів, одержаних від продажу (обміну) рухомого майна, регламентується ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 року зі змінами та доповненнями.

Відповідно п.12.1 ст.12 цього Закону дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків від об'єкта оподаткування).

Згідно п.1.15 Закону України №889-IV податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підприємство, яке в обмін на внесене до його статутного фонду рухоме майно надає фізичній особі корпоративні права, згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України №889-IV є податковим агентом щодо вартості такого майна.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність висновку податкового органу щодо порушення, п.1.2, п.1.3, п.1.15 ст.1, п.7.1 ст.7, ст.8, п.12.1 ст.12, ст.16, п.17.2 ст.17, ст.19, ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 року зі змінами та доповненнями при внесенні до статутного капіталу ТОВ «Транссервіс 2008»рухомого майна (автотранспорт) фізичною особою гр.ОСОБА_4 в сумі 220000грн., податок з доходів фізичних осіб не утримано, до бюджету не перераховано.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом необхідно скасувати.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених в судовому засіданні фактів, суд вважає, що позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог і вони підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2011 року №0001342301, №0001352301, №0001241701, №0001251701, №0001362301, -задовольнити частково

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області від 11.07.2011 року №0001342301, №0001352301.

В задоволенні решти позову -відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови був виготовлений та підписаний суддею 14 грудня 2012 року року.

Суддя О.В. Колесниченко м.Одеса

.