Рішення

від 29.11.2012 по справі 5011-10/8112-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-10/8112-2012 29.11.12

За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Полку патрульної служби Головного управління МВС України в місті Києві

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Чемерис М.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: Кірсік С.В. (представник за довіреністю);

від відповідача: Сопінський А.П. (представник за довіреністю).

В судовому засіданні 29 листопада 2012 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (позивач) звернулося до суду з позовом до Полку патрульної служби Головного управління МВС України в місті Києві (відповідач) про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі - 8 082,34 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати по сплаті вартості наданої правової допомоги в сумі 1 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що МТСБ України відшкодувало грошові кошти в розмірі 8 082,34 грн. майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху особою, яка перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2012 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.07.2012 року.

26 липня 2012 року в судовому засіданні, у відповідності до положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву до 14 серпня 2012 року, про що сторін було повідомлені під розписку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2012 року судом зупинено провадження у справі до проведення судової автотоварознавчої експертизи та отримання висновку експерта.

07 листопада 20132 року через канцелярію до суду від КНДІСЕ надійшло повідомлення № 8623/8624/12-54 від 07.11.2012р. про неможливість дачі висновку судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2012 року судом поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.11.2012 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

В своїй постанові від 23 березня 2012 року N 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»Пленум Вищого господарського суду України вказав, що відповідно до частини третьої і четвертої статті 15 Закону витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України, зокрема, у господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством. У застосуванні відповідних законодавчих приписів господарським судам рекомендується виходити з такого. Витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2006 року між ВАТ НАСК «Оранта»(далі по тексту - Страховик) та Андреєв Олексієм Федоровичем (надалі - Страхувальник) було укладено поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8282448 (належним чином засвідчена копія полісу міститься в матеріалах справи).

Об'єктом Договору страхування є автомобіль «Мітцубіші», державний реєстраційний номер 24169 КН.

Транспортний засіб «Мітцубіші», державний реєстраційний номер 24169 КН належить Страхувальнику на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ААС 458269 (належним чином засвідчена копія свідоцтва міститься в матеріалах справи).

Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування на випадок пошкодження внаслідок страхових подій, зокрема -пошкодження чи знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідний страховий випадок настав 15.02.2009р. по вул. С.Перовської -Є.Потьє в м. Києві, а саме: відбулося зіткнення автомобіля «Мітцубіші», державний реєстраційний номер 24169 КН, що знаходився під керуванням Страхувальника, а також автомобіля «УАЗ», державний реєстраційний номер 0846, що знаходився під керуванням Кравець Івана Івановича.

04 червня 2009 року Страхувальник за полісом № ВВ/8282448 звернувся до позивача з заявою щодо виплати страхового відшкодування.

За наслідками розгляду позивачем заяви, вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було перераховано на користь Страхувальника страхове відшкодування в розмірі 8 082,34 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2438 від 23.06.2009р. (належним чином засвідчена копія платіжки міститься в матеріалах справи). Вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується наявним в матеріалах справи наказом позивача № 1557 від 23.06.2009р. (належним чином засвідчена копія наказу міститься в матеріалах справи).

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 03.03.2009р. (належним чином засвідчена копія постанови міститься в матеріалах справи) дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм Кравець Іваном Івановичем п. 10.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001р. Останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Судом встановлено, що транспортний засіб «УАЗ», державний реєстраційний номер 0846 закріплено за відповідачем, що підтверджується наказом № 46 від 04.03.2008р. ГУМВС України в місті Києві, а гр. Кравець Іван Іванович на час ДТП перебував з відповідачем у трудових відносинах, що вбачається з постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 03.03.2009р. та слідує з виданого відповідачем наказу № 70 від 27.06.2008р. «Про службову необхідність»(копії документів в справі).

В абзаці 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Позивач зазначає, а з матеріалів справи вбачається, що власнику автомобіля «Мітцубіші», державний реєстраційний номер 24169 КН, внаслідок ДТП, що трапилося 15.02.2009р., була завдана матеріальна шкода, розмір якої, згідно з висновку № 4547 від 02.06.2009р., складає -9 698,81 грн. (належним чином засвідчена копія ремонтної калькуляції міститься в матеріалах справи).

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, враховуючи положення ст. ст. 993, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, встановлену Шевченківським районним судом м. Києва винність гр. Кравець Івана Івановича в спричиненні ДТП, що мало місце 15.02.2009р., зважаючи на закріплення автомобіля «УАЗ», державний реєстраційний номер 0846 за відповідачем, останній прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану гр. Кравець Іваном Івановичем шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації останнім транспортного засобу «УАЗ», державний реєстраційний номер 0846 в розмірі -8 082,34 грн. (відшкодованої шкоди).

В порядку досудового врегулювання спору позивач 22.05.2012р. направив відповідачу претензію на виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Факт надсилання позивачем вимоги підтверджується фіскальним чеком № 0784 (копія претензії та чеку в матеріалах справи). Позивач зазначає, що відповідач на претензію ніяким чином не відреагував, зокрема, суму страхового відшкодування в порядку регресу на його рахунок не провів.

На час розгляду справи сума страхового відшкодування позивачу відповідачем не перерахована.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу господарських витрат у справі.

Судом встановлено, що 27 лютого 2008 року між позивачем (Клієнт) та ТОВ «Юридична компанія «Бізнес-Асістанс»(Виконавець) було укладено контракт про надання правової допомоги № 2 (БА) (копія контракту міститься в справі), відповідно до п. 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець за винагороду приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги Замовникові, на умовах, встановлених Контрактом .

На виконання зобов'язань по оплаті послуг Виконавця Клієнт перерахував на користь Виконавця грошові кошти в розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2322 від 16.05.2012р. (належним чином засвідчена копія платіжки міститься в матеріалах справи).

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача збитків (витрат на юридичні послуги) в розмірі -1 500,00 грн. суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є недоведеними виходячи з наступного.

У відповідності з пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»(з наступними доповненнями і змінами) зазначено: «Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи». У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді, самостійним вибором позивача конкретної юридичної фірми (Виконавця), яка надаватиме йому юридичні послуги та представлятиме його інтереси в суді, враховуючи тривалість розгляду і складність справи, з огляду на те, що до суду, в підтвердження виконання умов відповідного контракту, не представлено письмових звітів про хід розгляду переданих Замовником Виконавцю справ відповідно до реєстру приймання-передачі справ /п. 10 контракту/, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат за юридичні послуги в сумі 1 500,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, судові витрати позивача в сумі 1 609,50 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Полку патрульної служби Головного управління МВС України в місті Києві (ідентифікаційний код: 08805499, адреса: 03049, м. Київ, Солом'янський р-н, просп. Повітрофлотський, буд. 24/2), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код: 21647131, адреса: 02154, м. Київ-154, Русанівський бульвар, 8, банківські реквізити: п/р 2600202284871 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу -8 082,34 грн. (вісім тисяч тридцять дві гривні 34 копійки) та судові витрати -1 609,50 грн. (одна тисяча шістсот дев'ять гривень 50 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішння складено 10.12.2012р.

Суддя О.В. Котков