Ухвала

від 11.12.2012 по справі 2а/0270/2653/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2653/12

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі:

представників позивача - Проніної Л.Д., Ковальчука С.В.

представника відповідача - Охрімовського Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Алькор-Авто" до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Алькор-Авто" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року №000007230, №0000082300, №0000092300, скасовано податкове повідомлення-рішення №0000132308 від 12 березня 2012 року в частині фінансових санкцій в розмірі 680,00 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

11 грудня 2012 року представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та на безпідставність доводів відповідача, що вказує на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

В ході судового засідання представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на обставини, викладені в запереченні на апеляційну скаргу.

Представником відповідача було заявлене клопотання про зупинення провадження по справі, яке було залишене судом без задоволення у зв'язку із його необґрунтованістю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, приватне підприємство «Алькор-Авто» 29.09.2006 р. зареєстроване як юридична особа, основними видами діяльності підприємства є роздрібна торгівля автомобілями, автомобільними деталями та приладдям, мотоциклами, оптова торгівля сільськогосподарською технікою, будівництво будівель.

В період з 24.01.2012 р. по 13.02.2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства "Алькор-Авто" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.09.2006 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки складено акт №92/23-34610033 від 20.02.2012 р.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті порушення позивачем вимог:

- пп.5.3.1, п.п.5.3.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, що полягало в неправомірному віднесенні до складу валових витрат по деклараціях з податку на прибуток підприємства витрат, не пов'язаних із веденням господарської діяльності (придбання послуг по передпродажній підготовці автомобілів);

- п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало в заниженні податку на додану вартість на 1294642 грн.;

- пп.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», шляхом заниження суми податку з доходів фізичних осіб на 110,55 грн.;

- ст.51, пп.70.16.1 п.70.16 ст.70, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, що призвело до подання у неповному обсязі інформації про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків;

- п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», шляхом незабезпечення зберігання в книзі обліку розрахункових операцій фіскальних звітних чеків (Z-звітів).

На підставі висновків перевірки, викладених в акті №92/23-34610033 від 20.02.2012 р., 12 березня 2012 року податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №000007230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств приватної форми власності на 5351594 грн. (4546511 грн. - за основним платежем, 805083 грн. - за штрафними санкціями);

- №0000082300, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 723785,00 грн., (за основним платежем 597391,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -126394,00 грн.);

- №0000092300, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, зокрема за 10 міс. 2009 р. на 182540,00 грн., за 7 міс. 2010 р. на 69252,00 грн., 10 міс. 2010 р. на 24752,00 грн., 11 міс. 2010 р. на 80932,00 грн., 12 міс. 2010 р. на 28962,00 грн., 1 міс. 2011 р. на 87150,00 грн., 2 міс. 2011 р. на 223663,00 грн.;

- №0001111700, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів найманих працівників (нарахування), на 138,19 грн., з яких 110,55 грн. - за основним платежем, 27,64 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001101700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників (нарахування) (за штрафними (фінансовими) санкціями) на 1021,00 грн.;

- № 0000132308, на підставі якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2040,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги приватного підприємства "Алькор-Авто", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу в частині порушень позивачем вимог пп.5.3.1, п.п.5.3.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» є необгрунтованими, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Разом з цим, відповідачем частково підтверджено правомірність податкового повідомлення-рішення №0000132308, а тому судом дане рішення було скасовано частково, а доводи позивача стосовно протиправності податкових повідомлень-рішень №0001111700 та №0001101700 суд розцінив як необгрунтовані та відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення №000007230 слугував висновок податкового органу щодо неможливості включення до складу валових витрат по деклараціях з податку на прибуток підприємства витрат з придбання послуг по передпродажній підготовці автомобілів.

Як вбачається із акту перевірки №92/23-34610033 від 20.02.2012 р., з 29.09.2006 року по 30.09.2011 року ПП "Алькор-Авто" здійснювало імпортні операції на підставі договорів та контрактів, укладених із нерезидентами: OMEGA ALLIANCE LTD., Британські Віргінські острови, Тортола, Контракт №4 від 25.02.2008 р. (з додатковими угодами від 24.02.2009 р., від 11.01.2010 р., від 23.02.2010 р., 11.03.2010), предмет контракту - поставка транспортних засобів -нових та тих, що були у використанні; F.H.U. ", Польща, контракт №15 від 02.07.2008 р.; предмет контракту - придбання транспортних засобів, що були у використанні та запчастин до них (з додатковою угодою №1 від 10.07.2008 р.); "Swedbank Lizing SIA", м. Рига, Латвія, предмет контракту - поставка транспортних засобів; DEW-TRANS PANDEL KATARZYNA"Польща, контракт №14 від 12.06.08 р., предмет контракту - придбання транспортних засобів, що були у використанні та запчастин до них.

Довідкою про загальну інформацію щодо ПП "Алькор-Авто" та результати його діяльності за період з 29.09.2006 р. по 30.09.2011 р. (Додаток №1 до акта про результати перевірки) підтверджено факт здійснення позивачем торгівлі вживаним автотранспортом у перевіряємому періоді.

Відповідно до 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних заходів стосовно товарів, що продаються такими платниками податку.

Передпродажна підготовка дорожніх транспортних засобів - комплекс операцій із підготовки дорожніх транспортних засобів до експлуатації, а також із виявлення та усунення недоліків, що виникли у процесі його транспортування й зберігання (п.1 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни дорожніх транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства промислової політики України 29.12.2004 N 721).

Судом встановлено, що позивач з метою реалізації вживаних автомобілів здійснював заходи щодо їх передпродажної підготовки у вигляді хімчистки салону, мийки авто, мийки моторного відсіку, очищення легкосплавних дисків, обробки коліс (чорніння гумових виробів), ручної поліровку лакофарбового покриття кузова, видалення незначних пошкоджень лакофарбового покриття (відколи фарби). Вказані роботи проводились для підвищення продажної ціни автомобілів, що свідчить про безпідставність доводів відповідача стосовно відсутності зв'язку витрат на передпродажну підготовку із господарською діяльністю ПП "Алькор-Авто".

Для виконання вказаних робіт, позивач користувався послугами сторонніх осіб, що підтверджується матеріалами справи, зокрема довідками-рахунками, актами виконаних робіт, переліками наряд-заказів, банківськими виписками, касовими ордерами, податковими накладні, прибутковими накладними та ін.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Згідно ст. 2 цього Закону сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік господарських операцій будується на принципі превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) регулює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06 1995 р. за № 168/704 (далі - Положення).

Так, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів ( п. 2.1 Положення).

З огляду на вимоги п. 2.2 та 2.3 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4. Положення).

Згідно із вимогами п.2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Враховуючи наведене, суд вважає, що первинні документи надані позивачем підтверджують правомірність віднесення до складу видатків та податкового кредиту витрат на передпродажну підготовку автомобілів, а також зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача.

В обґрунтування власної позиції відповідач вказує на невідповідність окремих документів вимогам діючого законодавства, зокрема вказує на відсутність в актах виконаних робіт печаток та опису технологічного процесу.

Колегія суддів не бере до уваги вказані доводи відповідача, оскільки окремі недоліки первинних документів не можуть свідчити про нездійснення господарських операцій, так як надані первинні документи в повній мірі відображають зміст і наслідки вказаних операцій. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що частина робіт з передпродажної підготовки проведена фізичними особами-підприємцями, а використання печатки в діяльності даних осіб є необов'язковою, вимог щодо деталізації об'єкта надання послуг вищезазначені норми чинного законодавства України не містять.

Відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на положення даної норми суд не приймає до уваги пояснення представника відповідача, що згідно висновку почеркознавчого дослідження підписів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 встановлено, що дані підписи виконані іншими особами, окрім цього в наданих поясненнях ОСОБА_6 заявив що ніяких документів на посаді директора ПП "Алькор-Авто" не підписував.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів податкового органу в частині встановлення порушення позивачем вимог податкового законодавства під час формування валових витрат, а тому податкове повідомлення-рішення №000007230 від 12 березня 2012 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року №000008230 та №000009230 слугував висновок податкового органу щодо про штучне заниження позивачем бази оподаткування з ПДВ внаслідок її обчислення з рівня фактичних цін реалізації позивачем попередньо імпортованого товару (транспортних засобів), які є нижчими за митну вартість цього товару.

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України у постанові від 12 березня 2012 року зазначив наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

У відповідності з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду. При цьому за правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Таким чином, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

Отже, з огляду на наведене можна дійти висновку, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Таким чином, в даному випадку має місце помилкове ототожнення відповідачем звичайної ціни та митної вартості під час визначення бази оподаткування ПДВ за операціями з поставки імпортованого товару на митній території України, що свідчить про протиправність податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року №000008230 та №000009230.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000132308, підставою прийняття якогослугувавв висновокподатковогоо органу про порушення позивачем вимог п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», шляхом незабезпечення зберігання в книзі обліку розрахункових операцій фіскальних звітних чеків (Z-звітів).

Так, відповідно до п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Згідно із ст. 17 вказаного Закону за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання (п. 4); десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі, якщо контрольну стрічку не надруковано або не створено в електронній формі на реєстраторах розрахункових операцій або не збережено контрольну стрічку протягом трьох років, або виявлено спотворення даних про проведені розрахункові операції, інформація про які міститься на контрольній стрічці, створеній в електронній формі (п. 5).

Враховуючи, що відповідачем виявлено факт незабезпечення збереження фіскальних звітних чеків (Z-звітів) в період з 24.01.2012 року по 13.02.2012 року, збіг трирічний строк зберігання фіскальних звітних чеків (Z-звіти) №0084 та №0085 датованих 04.11.2008 р. Таким чином, відповідач безпідставно застосував до позивача санкції за незабезпечення зберігання в книзі обліку розрахункових операцій фіскальних звітних чеків.

Разом з цим, незабезпечення зберігання позивачем фіскальних звітних чеків (Z-звітів) №0155 за 15.04.2009 р., №158 за 29.04.2009 р., №0163 за 13.05.2009 р., №0236 за 07.04.2010 р. тягне за собою застосування до позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій в розмірі 1360 грн., а тому податкове повідомлення-рішення №0000132308 від 12 березня 2012 року є протиправним та підлягає скасуванню в частині визначення грошового зобов'язання відповідача за фінансовими санкціями в розмірі 680,00 грн.

В обґрунтування протиправності та необхідності скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року №0001111700 та №0001101700 позивач вказує на взаємозв'язок всіх оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акта №92/23-34610033 від 20.02.2012 р., а тому скасування вищедосліджених податкових повідомлень-рішень (№000007230, №000008230, №000009230, №0000132308) тягне за собою скасування даних (№0001111700 та №0001101700) податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не погоджується із даними доводами позивача та вважає їх необґрунтованими, оскільки підставою прийняття податкового повідомлення-рішення є встановлення податковим органом порушень конкретних законодавства, а наслідком визначення грошового зобов'язання за певним платежем. Судом встановлено, що підставами прийняття податкових повідомлень-рішень рішень від 12 березня 2012 року №0001111700 та №0001101700 є порушення позивачем законодавства в частині формування податкових зобов'язань із податку з доходів фізичних осіб, тобто підстави їх прийняття відмінні від підстав прийняття податкових повідомлень-рішень (№000007230, №000008230, №000009230, №0000132308. Крім того, жодного зв'язку із визначенням грошових зобов'язань позивача у податкових повідомленнях-рішеннях (№000007230, №000008230, №000009230, №0000132308 та рішеннях (№0001111700 та №0001101700 не прослідковується.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 грудня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.