Рішення

від 10.12.2012 по справі 5015/4057/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.12 Справа № 5015/4057/12

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс", м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства "Е Ван Вайк Експедиція", с. Підгайчики

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Профітис", м. Тисмениця

про стягнення 6 892 грн. 62 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

при секретарі Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: Масляний О.В., представник (довіреність б/н від 12.10.2012 р.),

від відповідача: Борисовський А.Р., представник (довіреність б/н від 01.11.2012 р.),

від третьої особи: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс", м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Е Ван Вайк Експедиція", с. Підгайчики про стягнення 6 892 грн. 62 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 01.10.2012 р. призначив розгляд справи на 15.10.2012 р. Ухвалою від 19.11.2012 р. суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Профітис", м. Тисмениця. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду. За клопотанням представника строк вирішення спору було продовжено на 15 днів.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити з підстав, викладених в позовній заяві. З приводу заявленого позову пояснив, що 12.03.2012 р. від відповідача надійшла пропозиція у вигляді замовлення на укладення договору на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. Підтвердженням існування договірних відносин з приводу перевезення є електронне листування, роздруківки якого долучені до матеріалів справи. Таким чином, направлення пропозиції засобами Інтернет є звичайною господарською практикою для сторін. Відповідач, надсилаючи замовлення електронною поштою, усвідомлював, що дана пропозиція адресована саме позивачу, а ТзОВ "Експресс-Транс", отримавши вказану пропозицію, усвідомлював, що замовником перевезення є саме ПП "Е Ван Вайк Експедиція". Оскільки пропозицію відповідачем не було відкликано, то позивачем акцептовано її та прийнято до виконання. 14.03.2012 р. позивач надав транспортний засіб під завантаження в узгодженому пункті завантаження. Перевезення вантажу здійснювалось за маршрутом: м. Тисмениця (Україна) -м. Валкенсвард (Нідерланди) та на підставі CMR №021574. Перевезення позивачем було виконано належним чином, що підтверджується CMR №021574, подорожнім листом та посвідченням про відрядження водія, жодних претензій щодо перевезення не було заявлено. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості перевезення не виконав, незважаючи на надіслання йому всіх необхідних документів, що підтверджують перевезення, а також вимогу про оплату. У зв'язку з наведеним, просив стягнути з відповідача на користь позивача вартість перевезення в розмірі 6 812 грн. 00 коп. та 3% річних в розмірі 80 грн. 62 коп.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що заявка, на яку посилається позивач, адресована іншій юридичній особі. Позивачем було внесено виправлення у дану заявку, однак не зазначено, хто зробив виправлення, жодним чином їх не завірено. Умовами замовлення передбачено обов'язкове його підписання сторонами та скріплення круглими печатками. В той же час, замовлення на перевезення, на яке посилається позивач, не підписано сторонами, підпис позивача не скріплено круглою печаткою. Перевезення, яке було здійснене позивачем, відрізняється від того, яке було викладено у замовленні. Зокрема, вантажоотримувачем у замовленні визначено De Vest 75, van Dijk Holland B.V (хоча й визначено його в графі "пункт розвантаження"), натомість у CMR вказано Profiwear B.V. (Valkenswaard). Також позивач у позовній заяві вказав кінцевим пунктом маршруту м. Валкенсвард, проте місцем розвантаження відповідно до CMR вказано 5561 AD RIENTHOVEN. Об'єми вантажоперевезення, що вказані у замовленні, не відповідають тим, що були перевезені відповідно до CMR: у замовленні -15 європалет, у CMR -13 піддонів. Не погоджена сторонами також і вартість перевезення, оскільки позивачем внесено виправлення в графі "вартість перевезення". Замовлення не є самостійним документом, а лише додатком до договору, проте сторони жодних договорів не укладали. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

В судовому засіданні представник третьої особи зазначив, що третя особа не виступала замовником транспортно-експедиційних послуг у жодної із сторін та не укладала жодних договорів на перевезення. Згідно домовленостей іноземний контрагент третьої особи надав транспорт для відвантаження готової продукції. Відвантаження продукції дійсно відбулося 14.03.2012 р., претензій щодо строків доставки, цілісності вантажу від контрагента не надходило.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 10.12.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2012 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

ПП "Е Ван Вайк Експедиція" електронною поштою було надіслано ТзОВ "Експресс-Транс" замовлення №7 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 12.03.2012 р.

Відповідно до п. 4, 8 замовлення №7 від 12.03.2012 р. перевезення вантажу мало відбуватися за маршрутом: м. Тисмениця, Івано-Франківська область, Україна -Нідерланди.

Згідно п. 9 замовлення №7 від 12.03.2012 р. вартість перевезення становила 6 800 грн. 00 коп. Вказана інформація була внесена друкарським способом. Позивачем внесено в текст замовлення №7 від 12.03.2012 р. виправлення, зокрема змінено вартість перевезення з 6 800 грн. 00 коп. на 6 812 грн. 00 коп.

Умовами замовлення №7 від 12.03.2012 р. встановлено, що замовлення є невід'ємною частиною договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв'язку.

Відповідно до додаткових умов договору-заявки від 05.03.2010 р., даний договір-заявка, оформлений представниками сторін і переданий факсимільним зв'язком, є документом, який зобов'язує обидві сторони виконувати умови цього договору.

Позивач здійснив перевезення вантажу за маршрутом: м. Тисмениця, Івано-Франківська область, Україна -Нідерланди, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №021574.

27 березня 2012 р. позивач надіслав відповідачу претензію про оплату заборгованості в розмірі 6 812 грн. 00 коп., яка залишена останнім без розгляду та задоволення.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 2 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 2 цієї статті встановлено, що дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Статтею 207 ЦК України встановлено, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як зазначалося вище, умовами замовлення передбачено, що воно має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв'язку.

Проте, як вбачається із замовлення №7 від 12.03.2012 р., воно не підписане уповноваженими представниками сторін, від імені відповідача проставлено лише відтиск круглої печатки, від імені позивача - відтиск кутового штампу.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Проте, позивачем не надано доказів того, в якій саме формі відбувалося надіслання відповіді на отриману ним пропозицію у вигляді замовлення №7 від 12.03.2012 р. (електронним, факсимільним засобом зв'язку) та чи така відповідь взагалі надсилалася.

Згідно ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Однак, позивачем в замовлення №7 від 12.03.2012 р. було внесено зміни, зокрема, внесено виправлення в графи "назва вантажу та його об'єм", "пункт розмитнення", "вартість перевезення", а також найменування перевізника (позивача), його поштові та ідентифікаційні реквізити.

Наведене свідчить, що акцептування позивачем пропозиції відповідача не було повним та безумовним.

Згідно ч. 3 ст. 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Частиною 4 статті 181 ГК України встановлено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Таким чином, в разі наявності у позивача застережень щодо умов, викладених у замовленні №7 від 12.03.2012 р., зокрема тих, до яких ним внесено зміни, він мав би ці застереження викласти у вигляді протоколу розбіжностей та надіслати їх відповідачу.

Однак, позивачем доказів оформлення протоколу розбіжностей та надсилання його відповідачу не представлено. Представником відповідача в судовому засіданні також підтверджено, що протоколу розбіжностей відповідач не отримував.

Посилання представника позивача на долучену до матеріалів справи електронну переписку на паперових носіях як на докази, що підтверджують факт укладення та подальшого узгодження умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг судом до уваги не беруться з огляду на наступне.

Якщо правочин не відповідає вимогам статті 207 ЦК України, то його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Разом з тим за загальним правилом частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, але рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

В разі недодержання сторонами письмової форми правочину, для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією частину другу статті 205 ЦК України. Поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитись письмовими та іншими доказами, крім свідчень свідків.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, долучена на паперових носія роздруківка електронної переписки не є письмовим доказом в розумінні ст. 36 ГПК України, оскільки не містить даних про обставини, а лише відображає певний момент роботи комп'ютера з виведення інформації на дисплей. Оскільки роботу комп'ютера його користувач має можливість спрямувати у необхідному йому напрямку, то така роздруківка не може свідчити про достовірність викладеної в ній інформації.

Слід також зазначити, що з інформації, яка відображена у роздруківці, не можливо однозначно встановити, чи ця переписка стосується безпосередньо укладення договору у вигляді замовлення №7 від 12.03.2012 р. та його подальшого виконання.

Як зазначалося, вище правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З долученої роздруківки також неможливо однозначно встановити, чи обмінювалися електронним листами особи, уповноважені на укладення договорів.

Як зазначив представник позивача, від імені позивача переписку здійснювала менеджер з логістики Лєщук Світлана Василівна. Згідно долученої до матеріалів справи посадової інструкції менеджера з логістики, на менеджера, серед інших, покладено обов'язок здійснювати пошук нових замовників та перевізників засобами Інтернету та інших баз даних, вести переговори з іноземними замовниками та первізниками, перекладати від них листи, заявки, угоди та іншу документацію.

В той же час, сторонами не представлено доказів, чи уповноважений менеджер з логістики від імені позивача, чи працівник відповідача від його імені на укладення договорів, змін та доповнень до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність підпису уповноваженої особи на замовленні №7 від 12.03.2012 р. та подальшому листуванні, в матеріалах справи відсутні, а сторонами не представлено доказів того, що відповідачем було схвалено дії його працівників щодо укладення договору на надання транспортно-експедиційних послуг.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку про неукладеність між сторонами договору на надання транспортно-експедиційних послуг у вигляді замовлення №7 від 12.03.2012 р.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Частиною 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 313 ГК України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами.

Оскільки позивачем здійснено перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №021574, останній не позбавлений права звернутися з позовом до сторін договору перевезення про стягнення вартості перевезення

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 22, 202, 207, 208, 241, 509, 626, 640, 641, 642, 909 ЦК України, ст. 181 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя Мазовіта А.Б.