Рішення

від 06.12.2012 по справі 1527-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.2012Справа №5002-33/1527-2011

За позовом Заступника прокурора міста Ялти

(вул. Кірова, 18, м. Ялта, АР Крим, 98600)

в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в АР Крим

(вул. Кечкеметська, 114, м. Сімферополь, 95000)

до Лівадійської селищної ради АР Крим

(вул. Батуріна, 8, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)

Приватного акціонерного товариства «ЮБК-Інвест»

(вул. Набережна Перемоги, б.32, м. Дніпропетровськ

буд. 15, с. Гірне, АР Крим, м. Ялта, 98600)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Адміністрація парків - пам'яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський»

(вул. Парковий проїзд, б.1/2, м. Ялта, 98635)

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

(вул. Урицького,35, м. Київ-035, 03035)

про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

від прокуратури: Тітков Костянтин Сергійович, посвідчення № 008085, Прокуратура міста Ялти;

від позивача: Гарібян Юрій Сергійович, представник, довіреність б/н від 18.05.2012р., Державна інспекція сільського господарства в АР Крим;

від відповідачів: Шерстюк Володимир Віталійович, представник, довіреність № б/н від 23.05.11, ПАТ «ЮБК-Інвест»;

не з'явився, Лівадійська селищна рада АР Крим;

від третіх осіб: Саликіна Яна Сергіївна, представник, довіреність № б/н від 01.03.12, Адміністрація парків - пам'яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський»;

не з'явився, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

Суть спору: заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Лівадійської селищної ради АР Крим та товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБК-Інвест» та просив суд визнати недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 3 від 15 грудня 2005 року «Про передачу земельної ділянки ТОВ «ЮБК-Інвест» в оренду для будівництва та обслуговування житлового комплексу в с. Гірне, 15», визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 23 грудня 2005 року між Лівадійською селищною радою та ТОВ «ЮБК-Інвест», який 11 січня 2006 року зареєстрований в книзі КРФ ДП «ЦДЗК» за № 040502100001, зобов'язати повернути Адміністрації парків-памятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський» земельну ділянку, яку відповідно до договору від 23 грудня 2005 року передано в оренду.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 27 вересня 2012 року справу № 5002-33/1527-2012 було прийнято до провадження суддею Радвановською Ю.А..

Позовні вимоги вмотивовані перевищенням відповідачем, Лівадійською селищною радою, своїх повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, яка відноситься до державної власності, оскільки на це не було надано згоди органом, уповноваженим на управління цим майном, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2012 року в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України замінено позивача, Республіканський комітет по земельних ресурсах АР Крим, на Державну інспекцію сільського господарства в АР Крим (т. 5, а.с. 35-37).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 30 жовтня 2012 року у даній справі було прийнято судом відмову прокурора від позовних вимог в частині зобов'язання відповідача, приватного акціонерного товариства «ЮБК-Інвест», повернути Адміністрації парків-памятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський» земельну ділянку, яку відповідно до договору оренди від 23 грудня 2005 року передано йому в оренду та провадження у справі № 5002-33/1527-2011 в цій частині припинено (т. 5, а.с. 85-87).

Прокурор та позивач позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача, ПАТ "ЮБК-Інвест", вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов (т. 5, а.с. 4-7), а саме зазначив, що прокурор в позові не вказав, в чому полягає порушення інтересів держави, не вказав підстав нікчемності правочину з посиланням на норми цивільного законодавства. Крім того, відповідач зазначав, що позивач був ознайомлений з оскарженим рішенням Лівадійської селищної ради № 3 від 15 грудня 2005 року та договором ще у 2005 році, під час надання позитивних висновків державної землевпорядної експертизи щодо відводу земельної ділянки ТОВ "ЮБК-Інвест". Також звертав увагу суду на те, що оцінка договору оренди земельної ділянки вже надавалась господарськими судами, про що свідчать рішення господарського суду АР Крим від 30 травня 2006 року у справі № 2-2/9687-06 та від 15 грудня 2005 року у справі № 2-13/8515-07, а відтак прокурором пропущений строк позовної давності, що є також однією із підстав для відмови у позові (т. 5, а.с. 93-94).

Представник відповідача, Лівадійської селищної ради, явку в судове засідання не забезпечив, незважаючи на те, що був повідомлений належним чином - рекомендованою поштою. У відзиві на позов вимоги не визнав, посилаючись на те, що прокурором був пропущений строк щодо звернення до суду із даними вимогами (т.5, а.с. 41-42).

Представник 3-ї особи, Адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський", в своїх письмових поясненнях просив суд позов прокурора задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що Положенням про Адміністрацію парків не передбачено право директора Адміністрації парків на розпорядження майном, у тому числі відмову від права користування земельними ділянками, у зв'язку з чим рішення селищної ради суперечить вимогам законодавства (т. 5, а.с. 23-26).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін, третіх осіб та прокурору роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, третіх осіб та прокурора відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд -

встановив:

Рішенням 31-й сесії 4-го скликання Лівадійської селищної ради № 3 від 15 грудня 2005 року був затверджений проект землеустрою з відводу в оренду земельної ділянки ТОВ "ЮБК-Інвест" для будівництва та обслуговування житлового комплексу, загальною площею 4.8760 га, розташованого у с. Гірне (т. 5, а.с. 15).

Цим же рішенням Лівадійська селищна рада припинила право землекористування Адміністрації парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масанрівський", "Лівадійський" земельною ділянкою, площею 4.8760 га, в с. Гірне, 15 (пункт 2 рішення).

Пунктом 3 зазначеного рішення був анульований державний акт П-КМ № 001556 від 25 березня 1996 року, виданий Управлінню "Курортзеленбуд" на право постійного користування земельною ділянкою, площею 4,8760 га, в с. Гірне, 15, та земельна ділянка, вказаною площею, передана ТОВ "ЮБК - Інвест" для будівництва та обслуговування житлового комплексу в с. Гірне, 15 (т. 5, а.с. 15).

На підставі цього рішення 23 грудня 2005 року між Лівадійською селищною радою та ТОВ "ЮБК-Інвест" укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 11 січня 2006 року у книзі КРФ ДП "ЦДЗК" за № 040502100001 (т. 5,а.с. 8-13).

Прокурор вважає, що рішення Лівадійської селищної ради від 15 грудня 2005 року та укладений на підставі цього рішення договір оренди земельної ділянки слід визнати недійсними, оскільки Положенням про Адміністрацію парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масанрівський", "Лівадійський", не передбачено право директора Адміністрації на розпорядження майном, що відноситься до державної власності, за відсутності на те згоди відповідного органу, а отже, за твердженням прокурора та позивачів спірну землю було вилучено незаконно із порушенням встановленого порядку, у зв'язку з чим рішення та договір підлягають визнанню недійсними, а ділянка - поверненню.

Одночасно, в процесі розгляду справи прокурор відмовився від позовних вимог в частині зобов'язання повернути земельну ділянку, відмову було прийнято судом.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення прокурора та сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття спірного рішення) у державній власності перебувають усі землі України крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

На час прийняття спірного рішення відсутній розподіл земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також не визначено та не встановлені в натурі ( на місцевості) межи земельних ділянок державної та комунальної власності відносно спірної земельної ділянки.

Виходячи із наявних у справі документів: акту приймання передачі парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення від 08 квітня 1998 року, розпорядження Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 23 від 09 червня 1998 року, технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та інших документів, суд дійшов до висновку, що правовий режим спірної земельної ділянки - державний та в подальшому ця форма власності не змінювалась.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Так, як на підставу недійсності рішення Лівадійської селищної ради прокурор посилається на порушення при його винесенні радою своєї правомочності щодо можливості розпорядження державною вланістю за відсутності на те згоди відповідних органів.

Порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою закріплений статтею 142 Земельного кодексу України.

Отже, відносини з приводу припинення права постійного користування землею складуються між користувачем та власником земельної ділянки, у той же час, як вказано вище, згоду на таку відмову повинен надати орган управління майном.

Відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 14 від 22 січня 1998 року було утворено Адміністрацію парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Лівадійський", "Масандрівський"(т.2, а.с. 27).

Відповідно до Акту приймання-передачі парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, майна та матеріальних цінностей від Ялтинського об'єднання санаторно-курортних установ профспілок АТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на баланс Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08 квітня 1998 року, Ялтинське об'єднання санаторно-курортних установ профспілок України передало, а Адміністрація парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Лівадійський", "Масандрівський" прийняла під відповідальну охорону та забезпечення цільового використання парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, площею 108.9 га, з них Лівадійський - 45.7 га, Місхорський -21.3 га, Масандрівський -41.9 га.

Також за цим актом приймання-передачі Мінекобезпеки України в особі директора Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Лівадійський, Місхорський, Масандрівський прийняло на баланс від Ялтинського об'єднання санаторно-курортних установ профспілок будівлі, матеріально - технічну базу управління Курортзеленгоспу та земельні ділянки, на яких вона розташована (т.2, а.с. 37-39).

На підставі розпорядження Мінекобезпеки України № 23 від 09 червня 1998 року Адміністрація парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Лівадійський", "Масандрівський" прийняла в оперативне управління майно і матеріальні цінності, прийняті від ЗАТ "Укрпрофздоровниця" по акту приймання - передачі від 08 квітня 1998 року (т. 2, а.с. 40).

Відповідно до Положення про Адміністрацію парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський", затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та ядерної безпеки від 25 лютого 1998 року, Адміністрація парків створена у відповідності до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та в межах своєї компетенції забезпечує управління, охорону та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський".

Адміністрація парків підпорядковується Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, Головному управлінню національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України та знаходиться в оперативному підпорядкуванні Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища та природних ресурсів АР Крим.

Згідно з пунктом 1.1 Положення, основними завданнями Адміністрації парків є, в тому числі, забезпечення проведення державної політики у галузі охорони та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський"; організація, здійснення і координація робіт щодо збереження унікальних та типових природних комплексів і об'єктів, які мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та інше значення.

Відповідно до пункту 1.1. Положення про Адміністрацію парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масанрівський", "Лівадійський", в редакції Доповнень до Положення, затверджених 24 липня 1998 року, Адміністрація виступає від імені Міністерства, як правонаступник, по договорах, зобов'язаннях стосовно парків-пам'яток садово- паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масанрівський", "Лівадійський" та як правонаступник управління "Курортзеленгосп", відповідно до договору від 04 червня 1998 року, укладеного між ЗАТ "Укрпрофздоровниця" та Мінекобезпеки України (т. 2, а.с. 136-141).

Пунктом 1.3 Положення обумовлені повноваження директора Адміністрації парків.

Одночасно, листом заступника Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №1744/27/10-11 від 26 січня 2011 року підтверджуються доводи прокурора про відсутність згоди Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, наданої Адміністрації парків - пам'яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський» на відчуження земельної ділянки, площею 4.8760 га, в с. Гірне, 15 (т.1, а.с. 23).

Відповідно до статті 75 Господарського кодексу України державне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам або громадянам. Відчужувати майнові об'єкти державне підприємство має право лише за попереднім погодженням з органом, до сфери управління якого воно входить.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України дієздатність юридичної особи, тобто її здатність своїми діями набувати, створювати і здійснювати цивільні права та обов'язки, реалізується її органами, які діють відповідно до установчих документів або закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов'язанні діяти тільки на підставі та в межах компетенції.

Відповідно до частини 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України за №02-5/35 від 26 січня 2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Так, відповідачами не надано суду доказів наявності згоди Міністерства охорони навколишнього природного середовища на відчуження спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Викладене свідчить про обґрунтованість доводів прокурора про наявність підстав для визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 3 від 15 грудня 2005 року.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Крім того, як зазначено у пункті 3.4.9 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 02 лютого 2010 року № 04-06/15 розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, судам необхідно надавати правову оцінку питанню чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Отже, враховуючи порушення чинного законодавства, допущені Лівадійською селищною радою при прийнятті рішення № 3 від 15 грудня 2005 року, на підставі якого укладено договір оренди від 23 грудня 2005 року, слід погодитися із наявністю підстав для визнання договору оренди недійсним.

Одночасно, представниками відповідачів було надано суду клопотання про застосування до вимог прокурора про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 3 від 15 грудня 2005 року та договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2005 року строку позовної давності (т. 5, а.с. 41-42, 93-94).

При цьому, на необхідності дослідження питання дотримання таких строків зауважував Вищий господарський суд України у своїй постанові від 03 вересня 2012 року (т. 4, а.с. 108-112).

Вказівки, згідно з частиною 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Так, неспроможними є доводи прокурора про те, що про наявність оспорюваного рішення та договору йому стало відомо лише у 2011 році під час перевірки.

У матеріалах даної справи міститься рішення господарського суду АР Крим від 05 листопада 2007 року по справі № 2-13/8515-2007, яким задоволено вимоги прокурора м. Ялти та стгунуто з ТОВ «ЮБК - Інвест» заборгованість з орендної плати за договором оренди від 23 грудня 2005 року (т. 5, а.с. 95-96).

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що судом та іншими учасниками судового засідання, зокрема, прокурором під час розгляду даної справи досліджувалися як рішення Лівадійської селищної ради № 3 від 15 грудня 2005 року так і зміст договору оренди від 23 грудня 2005 року, про що містяться посилання у тексті рішення.

Більш того, про обізнаність Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим, правонаступником якого у даних правовідносинах є Державна інспекція сільського господарства в АР Крим, про прийняття спірного рішення свідчить те, що у 2005 році він приймав участь в узгодженні технічної документації - проекту землеустрою з відводу земельної ділянки під час проведення державної землевпорядної експертизи, про що свідчать видані останнім позитивні висновки експертизи № 4748К-25/1040 від 07 грудня 2005 року та №5162К-25/1186 від 22 грудня 2005 року (т. 5, а.с. 97-99).

Отже, Республіканський комітет по земельних ресурсах АР Крим також досліджував оспорюванні рішення та договір оренди ще у 2005 році.

Таким чином, строк позовної давності щодо вимог прокурора про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 3 від 15 грудня 2005 року «Про передачу земельної ділянки ТОВ «ЮБК-Інвест» в оренду для будівництва та обслуговування житлового комплексу в с. Гірне, 15» та договору оренди земельної ділянки, укладений 23 грудня 2005 року між Лівадійською селищною радою та ТОВ «ЮБК-Інвест» сплив у грудні 2010 року.

Доказів поважності причин його пропуску або заяв про його поновлення від прокуратури не надходило.

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи пропуск прокурором м. Ялта строку позовної давності на звернення із вимогами, що є предметом розгляду у даному спорі, а також відсутність клопотань щодо його поновлення та поважності причин його пропуску, суд з огляду на вимоги статті 267 Цивільного кодексу України, визнав за необхідне у позові відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 11 грудня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

В позові відмовити в повному обсязі.

Суддя Ю.А. Радвановська