Рішення

від 12.12.2012 по справі 5009/4374/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 30/74/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.12 Справа № 5009/4374/12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УПІ-Магістраль»(юридична адреса: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 4-а; фактична адреса: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-а)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Торнадо-Буд»(юридична адреса: 69120, м. Запоріжжя, вул. Куйбишева, буд. 468, кв. 39; фактична адреса: 69037, м.Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 39-А/6-10)

про стягнення 197940,47 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників судового процесу:

від позивача: Бурлаченко О.І., довіреність № 1-С від 14.11.2012 р.;

від відповідача: Карпенко О.Л., довіреність № б/н від 11.01.2012 р.;

До господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «УПІ-Магістраль»з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Торнадо-Буд»197940,47 грн. заборгованості за договором транспортного експедирування № 178 від 15.02.2012 р., в т.ч.: 186000,00 грн. основного боргу, 5950,00 грн. пені, 1223,01 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами, 4278,78 грн. збитків та 489,21 грн. -3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 8, 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»та умови укладеного між сторонами договору. При цьому вказує, що згідно укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги і всі свої договірні зобов'язання виконав належним чином, що підтверджується накладною СМГС № 45269818 та актом виконаних робіт № 1024 від 22.10.2012 р., проте, відповідачем зобов'язання щодо розрахунків в повному обсязі не здійснено. За твердженням позивача, станом на 13.11.2012 р. заборгованість відповідача за договором складає 186000,00 грн. Також, позивач відзначає, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених законом та договором санкцій.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/4374/12, присвоєно справі номер провадження № 30/74/12, розгляд якої призначено на 12.12.2012 р.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав вимоги, викладені у позові. Також, у судовому засіданні представником позивача надано належним чином засвідчені документи, долучені до позовної заяви.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Торнадо-Буд»-відповідач у справі -вимоги суду, викладені в ухвалі від 23.11.2012 р. щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконало. Представник відповідача у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог не заперечує та визнає суму боргу в розмірі 186000,00 грн. Несплату суми основного боргу пояснив відсутністю коштів та вказав на бажання урегулювання спору мировою угодою.

Представник позивача проти мирової угоди заперечує та наполягає на розгляді справи. Щодо розрахунків пені та стягнення з відповідача збитків залишає вирішення цих питань на розсуд суду.

В судовому засіданні 12.12.2012 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УПІ-Магістраль»(Експедитором, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Торнадо-Буд»(Клієнтом, відповідачем у справі) було укладено договір транспортного експедирування (надалі -Договір), за умовами якого Експедитор зобов'язався за плату надавати послуги по організації перевезення вантажів Клієнта по лініям залізничних доріг України та міжнародному сполученні (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2.3. Договору Клієнт зобов'язався здійснювати Експедитору 100% передоплату вартості експедирування, яка складається із вартості перевізних платежів, винагороди Експедитора.

Згідно з п. 4.1. Договору оплата перевезення здійснюється Клієнтом попередньо, у гривні, на підставі виставлених рахунків Експедитора протягом 2-х банківських днів з моменту передачі рахунків Клієнту, в разі якщо інше не обумовлено в додатках до Договору.

За змістом п. 4.3 Договору платіж сторони обумовили, що Клієнт передає Експедитору або направляє по факсу копію платіжного доручення з відміткою банку про оплату платежу. Моментом оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора.

Пунктом 4.4 Договору передбачено складання та підписання за результатами кожного перевезення Акта виконаних робіт, в якому фіксується сума перевізних платежів, вартість винагороди і, в випадку необхідності, додаткові платежі та збори.

Пунктом 5.1 Договору передбачена відповідальність Клієнта за прострочення оплати рахунків Експедитора у вигляді штрафних санкцій в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з п. 9.1 Договору, строк дії Договору -з моменту підписання і до моменту заяви однієї із сторін про його розірвання.

Як вказує позивач, ним, на доручення відповідача, було організоване одне згруповане перевезення (транспортування) залізничним транспортом вантажу (на експорт) щебеню гранітного в напіввагонах залізницями території України та Російської Федерації, згідно вказаного відповідачем маршруту: ст.Растущая (Придніпровської залізниці, УЗ) - Нахабино (Московської залізниці, РЖД). Для виконання послуги позивачем були надані 24 напівагони №№ 61383428, 64294531, 64091234, 62048467, 61022547, 61060083, 63145726, 65051120, 65013153, 62047030, 63196653, 61001848, 61644258, 64385545,61368445, 59637330, 60344116, 54482146, 61624979, 65171902, 64568306, 65007817, 63398663, 61052676.

Зазначене перевезення було оформлено накладною СМГС № 45269818.

Згідно з умовами Договору сторонами підписано та скріплено печатками підприємств Акт виконаних робіт № 1024 від 22.10.2012 р.

Також, позивачем було виставлено та передано відповідачу Рахунок № 3243 від 02.10.2012 р. на суму 301977,79 грн., який відповідачем оплачено частково в сумі 115977,79грн.

В адресованому позивачу листі від 05.10.2012 р. (вих. № 42) відповідач визнав заборгованість і зобов'язався сплатити залишок платежу в сумі 186000,00 грн. до 12.10.2012р. повністю, проте оплату не провів.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Торнадо-Буд»197940,47 грн. заборгованості за договором транспортного експедирування № 178 від 15.02.2012 р., в т.ч.: 186000,00 грн. основного боргу, 5950,00 грн. пені, 1223,01 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами, 4278,78 грн. збитків та 489,21 грн. -3% річних, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 статті 193 Господарського Кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало надання відповідачу передбачених Договором послуг транспортного експедирування, а обов'язком відповідача -прийняття цих послуг і оплата їх вартості.

Згідно з приписами п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг, всупереч умов Договору та вимог закону, в повному обсязі та в обумовлений Договором строк не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за Договором, розмір якої, за твердженням позивача, становить 186000,00 грн.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов'язанням термін вартості отриманих від позивача послуг по транспортному експедируванню суд вважає доведеним. Доказів погашення суми боргу за прийняті від позивача послуги відповідачем суду не надано.

Слід відзначити, що відповідачем факт надання позивачем за Договором послуг по перевезенню визнається і сума боргу в розмірі 186000,00 грн. не заперечується, про що зазначив представник відповідача у судовому засіданні.

Суд також приймає до уваги, що між позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаєморозрахунків за Договором станом на 31.10.2012 р., згідно з яким загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 186000,00 грн.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили, як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Але, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 186000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості отриманих, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 5950,00 грн. пені, 1223,01 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами та 489,21 грн. -3% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549-551, 611 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»(далі -Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами та 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши надані позивачем розрахунки відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами та 3% річних суд дійшов до висновку, що в межах заявлених позовних вимог вони є вірними і складеним відповідно до вимог чинного законодавства, тому підлягають задоволенню у визначені позивачем сумі: 1223,01 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами та 489,21 грн. -3% річних.

Щодо розміру визначеної позивачем суми пені суд зазначає наступне.

Пунктом 5.1 Договору сторони узгодили, що за прострочення оплати рахунків Експедитора Клієнт повинен сплатити штраф в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

При цьому, враховуючи умови Договору та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що визначені п. 4.1 Договору санкції фактично є пенею, оскільки штраф не нараховується за кожний день прострочення, а обчислюється у відсотках від суми неналежно виконаного зобов'язання.

Так, частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановленої законом, може бути збільшений у договорі.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки (пені) , він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою, проте, вважає необхідним розмір пені, яка підлягає стягненню, обмежити подвійною обліковою ставкою, оскільки законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу -не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки) і у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Здійснивши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що з урахуванням суми основного боргу (186000,00 грн.) та періодом заборгованості (з 12.10.2012р. по 13.11.2012 р.), сума пені становить 2439,34 грн. і в цій сумі вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню.

Крім вищезазначених санкцій позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків в розмірі 4278,25 грн.

Обґрунтовуючи вказану вимогу позивач посилається на приписи ст.ст. 216-220, 224-226, 229 Господарського кодексу України і вважає, що відповідач повинен нести господарську правову відповідальність, в тому числі в частині відшкодування завданих позивачу збитків.

Свої збитки позивач вбачає в тому, що у зв'язку з тим, що відповідач прострочив своє грошове зобов'язання позивач змушений був нести і поніс додаткові витрати, а саме, для можливості продовження своєї господарської діяльності позивач змушений був залучити кошти третіх осіб за плату як позику.

На підтвердження зазначеного до матеріалів справи позивачем надано копію Договору про надання кредиту у формі овердрафту № 100.2.3-13/116о12 від 16.10.2012 р., укладеного з ПАТ «ВТБ БАНК», згідно з п. 3.1.1 якого розмір плати за користування кредитом становить 28,95 % річних. За доводами позивача, він поніс збитки у вигляді додаткових витрат по сплаті процентів за користування кредитними коштами, розмір яких визначено виходячи з періоду користування кредитними коштами: з 16.10.2012 р. по 13.11.2012 р., та визначених договором процентів за користування кредитом - 186000,00 грн. х 28,95 % х 29 днів / 365 днів = 4278,25 грн.

Так, згідно ч. 1 ст. 229 ГК «Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.».

Відповідно до приписів статей 224, 225 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого, включаються також витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Аналогічні норми містяться і в ст. 22 Цивільного кодексу України.

При цьому, аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що відшкодування збитків (в контексті нормативного обґрунтування заявлених вимог) є видом відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. По-друге, це правосуб'єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності у спорі, що розглядається у рамках господарського процесу, можуть бути підприємства, установи, організації тощо. Третя підстава -це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи. Зазначена підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами господарсько - правової відповідальності. До них відносяться: наявність факту порушення, тобто порушення норми закону, внаслідок чого завдаються збитки або інша майнова шкода правам та інтересам потерпілого (позивача у справі); протиправність поведінки правопорушника; причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; вина правопорушника.

Виходячи з норм цивільного законодавства, позивач має довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки правопорушника та причинний зв'язок між протиправними діями відповідача та завданими позивачу збитками. Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов.

Розглянувши надані позивачем в обґрунтування заявленої вимоги про стягнення з відповідача збитків докази, суд відзначає, що матеріалами справи взагалі не підтверджується понесення позивачем таких втрат.

Так, відповідачем було порушено свої зобов'язання за договором, проте, неможливо дійти однозначного висновку, що позивачем було укладено договір про надання кредиту саме внаслідок такого порушення і відсутні докази того, що він мусив зробити такі витрати для відновлення свого порушеного права. Не надано доказів того, що передбачені договором проценти за користування кредитом позивачем були сплачені.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, слід відзначити, що під час розгляду даної справи судом не встановлено наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, за яке встановлена відповідальність у вигляді зобов'язання відшкодувати майнову шкоду (збитки). Позивач не довів, що зазнав збитків внаслідок протиправної поведінки відповідача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками відсутній. Вина відповідача не доведена. Тобто, елементи складу цивільного правопорушення відсутні.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 4278,25 грн. слід відмовити.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 186000,00 грн. основного боргу, 2439,34 грн. пені, 1223,01 грн. відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами та 489,21грн. -3% річних. В іншій часті позову відмовити, як заявленій безпідставно.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 5 , 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УПІ-Магістраль»(м.Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Торнадо-Буд»(м.Запоріжжя) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Торнадо-Буд»(юридична адреса: 69120, м. Запоріжжя, вул. Куйбишева, буд. 468, кв. 39; фактична адреса: 69037, м.Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 39-А/6-10; код ЄДРПОУ 34535805; розрахункові рахунки в установах банку не відомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПІ-Магістраль»(юридична адреса: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 4-а; фактична адреса: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-а; код ЄДРПОУ 36240675; р/р 26003301020215 в ПАТ «ВТБ Банк»м. Київ, МФО 321767) 186000 (сто вісімдесят шість тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2439 (дві тисячі чотириста тридцять дев'ять) грн. 34 коп. пені, 1223 (одну тисячу двісті двадцять три) грн. 01 коп. відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами, 489 (чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 21 коп. - 3% річних та 3803 (три тисячі вісімсот три) грн. 03 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 13.12.2012 р.